Постанова
Іменем України
18 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 307/2909/17
провадження № 61-9905св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Ганичівська сільська рада Тячівського району Закарпатської області, державний реєстратор Тячівського районного підприємства технічної інвентаризації Кут Василь Іванович
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2018 року у складі судді Чопик В. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду ізпозовом до ОСОБА_2, Ганичівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, державного реєстратора Тячівського районного підприємства технічної інвентаризації про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 проживає у будинку АДРЕСА_1 . За вказаним домогосподарством закріплена та використовується земельна ділянка площею 0,25 га. З однієї сторони ця земельна ділянка межує із земельною ділянкою сусіда ОСОБА_2, але фактично розмежування між ними відбулося за рахунок історично сформованого пішого проходу шириною близько 1 м.
ОСОБА_2 без погодження та згоди позивача незаконно приватизував земельну ділянку, на якій знаходиться піший прохід, і частину земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивача, загальною площею приблизно 0,005 га.
Відповідачу погоджені межі земельної ділянки між суміжними землекористувачами на площу земельної ділянки в розмірі 0,25 га, проте до цього ОСОБА_2 користувався земельною ділянкою площею 0,15 га. Після реєстрації права власності відповідач збудував бетонний паркан вздовж межі, встановленій згідно із незаконно приватизованою земельною ділянкою, що позбавляє можливості доступу до земельної ділянки позивача. Вважає, що її право як землекористувача земельної ділянки є порушеним.
Просила скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості щодо земельної ділянки із кадастровим номером 2124481200:02:002:0142; визнати недійсним і скасувати рішення органу місцевого самоврядування Ганичівської сільської ради від 12 вересня 2016 року № 180; зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення самочинно збудованого паркану, який межує із суміжним землекористувачем ОСОБА_1 та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, в позові відмовлено.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідач отримав земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, кадастровий номер 2124481200:02:002:0142, відповідно до законодавства. Позивач не надала доказів того, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування та державного реєстратора порушено її права, а також, що ОСОБА_2 приватизував земельну ділянку, на якій був пішохідний прохід.
Суди дійшли висновку, що позивач не була ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки, приватизованої відповідачем на підставі оскаржуваних рішень, тому відстуні підстави для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального та порушили норми процесуального права, ухвалили у справі незаконні й необґрунтовані рішення, що підлягають скасуванню.
Суд апеляційної інстанції не дослідив як доказ та не врахував подане позивачем 23 травня 2018 року рішення Ганичівської сільської ради Тячівського району 1997 року про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки у приватну власність біля власного будинку та заяву мешканців с. Ганичі та сусідів про те, що земельну ділянку і спірну частину, яка оскаржується, використовує саме позивач.
Суди необґрунтовано посилалися на рішення десятої сесії 22-го скликання Ганичівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області народних депутатів від 29 грудня 1997 року, оскільки це рішення Ганичівська сільська рада не приймала.
З огляду на це технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 виготовлена на підставі неіснуючого рішення десятої сесії 22-го скликання Ганичівської сільської ради народних депутатів від 29 грудня 1997 року, тому є необ`єктивною, що суд апеляційної інстанції не врахував.
Суди не надали оцінки листу Ганичівської сільської ради від 23 травня 2016 року № 174/02-34, в якому зазначено, що ОСОБА_2 в 2005 році виділена земельна ділянка на АДРЕСА_1 для будівництва площею 0,15 га.
Відмовивши у позові, суди дійшли неправильних висновків, оскільки ОСОБА_2 не мав жодних правових підстав для отримання у власність земельної ділянки площею 0,25 га відповідно до статей 116, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки в матеріалах справи відсутня будь-яка заява щодо передачі земельної ділянки у власність та відсутнє рішення про приватизацію земельної ділянки.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30 квітня 2009 року № 356 ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно із довідкою Ганичівської сільської ради від 26 грудня 2013 року № 179 ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею 0,25 га.
ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
У червні 2016 року ОСОБА_2 виготовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .
Суди встановили, що технічна документація виготовлена, зокрема на підставі рішення десятої сесії 22-го скликання Ганичівської сільської ради народних депутатів від 29 грудня 1997 року, яке позивач не оспорила.
Згідно із довідкою архівного відділу Тячівської районної державної адміністрації від 30 червня 2017 року № 144 у списку громадян с. Ганичі, яким передавалися у приватну власність земельні ділянки рішенням десятої сесії 22-го скликання Ганичівської сільської ради народних депутатів від 29 грудня 1997 року "Про приватизацію земельних ділянок", ОСОБА_2 відсутній.
Рішенням Ганичівської сільської ради від 12 вересня 2016 року № 180 затверджена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, ця земельна ділянка передана ОСОБА_2 у приватну власність.
Згідно з інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,25 га, розташована на АДРЕСА_1 .
Також суди встановили, що актом комісії з питань агропромислового розвитку, земельних ресурсів і розвитку села від 14 червня 2016 року, затвердженого рішенням п`ятої сесії 7-го скликання від 15 червня 2016 року № 127, визначено, що межа земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, належної ОСОБА_2, відповідає топографо-геодезичній зйомці та місцю розташування земельної ділянки. ОСОБА_1 відмовляється підписати акт встановлення і погодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_1, безпідставно, а межі земельної ділянки проходять згідно з обмірами виконаних робіт проєктною організацією.
Також у вказаному акті зазначено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1, розроблена із недодержанням норм ширини дороги загального користування генерального плану забудови населеного пункту с. Ганичі 10 м п., при обмірі ширина даної дороги 4.3 м п.; з урахуванням цього та звернення мешканців с. Ганичі (сусідів ОСОБА_1 ) останній відмовлено в підписанні акта встановлення і погодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_1, а технічну документацію рекомендовано розробити відповідно до генерального плану забудови с. Ганичі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до пунктів а) та б) частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно із пунктом г) частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі у редакції на час проведення державної реєстації) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (частина перша статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Суди встановили, що межа належної ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 відповідає топографо-геодезичній зйомці та місцю розташування земельної ділянки. ОСОБА_1 відмовилася підписати акт встановлення і погодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 безпідставно, а межі земельної ділянки проходять згідно з обмірами виконаних робіт проєктною організацією.
З огляду на встановлені обставини справи суди дійшли обгрунтованих висновків, що позивач не довела порушення її права, за захистом якого звернулася до суду,що вона володіє, користується або є власником земельної ділянки, чи її частини, що приватизована відповідачем на підставі оскаржуваних рішень.
Верховний Суд зазначає, що за відсутності підстав для скасування рішення органу місцевого самоврядування про приватизацію спірної земельної ділянки, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у частині позову щодо скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,25 гадля будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .
Стосовно позовних вимог про усунення перешкод у користуванні належною позивачу земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести самочинно збудований паркан, що межує із суміжною земельною ділянкою позивача, Верховний Суд виходить з такого.
Європейський суд з прав людини, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції неодноразово вказував, що для того щоб бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine, заява № 61406/00, § 59);"ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 10 грудня 1996 року у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey, заява № 100/1995/606/694, § 95); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland, заява № 30210/96, § 158) рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine, заява № 20390/07).
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Водночас, згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Згідно із частиною першою та п`ятою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
ОСОБА_2, як власник земельної ділянки площею 0,25 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, не позбавлений права користуватися та розпоряджатися належною йому земельною ділянкою на власний розсуд, зокрема зводити паркан.
Суди дійшли правильних висновків, що позивач не надала доказів, якими саме діями ОСОБА_2 чинив перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй суміжною земельною ділянкою.
Верховний Суд зауважує, що з огляду на заявлені позовні вимоги та встановлені обставини, ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказати те, що ОСОБА_2 користується частиною земельної ділянки, яка їй належить.
Крім того, позивач не довела, що збудований відповідачем на земельній ділянці, що належить йому на праві власності, беттонний паркан, порушує права ОСОБА_1 як користувача земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні.
З огляду на предмет спору та встановлені судами факти, перевіривши доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями у справі, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідили, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустили.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати перевірку обставин, установлених судами попередніх інстанцій, а в касаційній скарзі не викладено такі аргументи, які дають підстави скасувати судові рішення відповідно до статті 411 ЦПК України.