Постанова
Іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 408/2224/17-ц
провадження № 61-8503св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - Старовойтова Олександра Вікторовича на постанову Луганського апеляційного суду від 20 квітня 2021 рокуу складі колегії суддів: Стахової Н. В., Назарової М. В., Карташова О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
27 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики, 3 % річних та інфляційних втрат.
Позов мотивовано тим, що 23 грудня 2013 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_3 гроші в сумі 498 000,00 грн із строком повернення до 16 березня 2014 року, що підтверджується розпискою. Разом з тим, відповідач не виконав взятого на себе зобов`язання та у зазначений термін грошей не повернув. Позивач вказував, що загальна сума заборгованості за договором позики від 23 грудня 2013 року становить 498 000,00 грн. Оскільки відповідач прострочив виконання зобов`язання, тому відповідно до частини другої статті 625 ЦК України він має також сплатити
3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми за розпискою від 23 грудня 2013 року.
Також позивач вказував, що відповідачем було складено другу розписку про отримання в борг 7 000,00 доларів США та 287 000,00 грн, які ОСОБА_3 зобов`язався повернути 30 квітня 2014 року, але не виконав свого зобов`язання, у зв?язку із чим відповідно до частини другої статті 625 ЦК України він має також сплатити 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми за розпискою від 30 квітня 2014 року.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь:
- за розпискою від 23 грудня 2013 року: основну суму боргу у розмірі
498 000,00 грн, інфляційні втрати у сумі 494 532,62 грн та 3 % річних за прострочення виконання основного зобов`язання в сумі 45 925,15 грн.
- за розпискою від 30 квітня 2014 року: основну суму боргу у розмірі 475 817,96 грн, інфляційні втрати у сумі 266 728,68 грн та 3 % річних за прострочення виконання основного зобов`язання в сумі 42 104,15 грн.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 09 березня 2021 року залучено до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Біловодського районного суду Луганської області від
28 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 822 785,56 грн та судові витрати в сумі 8 000,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за розписками суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у строк обумовлений договором свої зобов`язання не виконав та не повернув позивачу позичені ним кошти.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та суми боргу з врахуванням індексу інфляції, суд першої інстанції виходив з приписів статті 625 ЦК України.
Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 23 вересня
2020 року заяву ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Старовойтов О. В., про перегляд заочного рішення Біловодського районного суду Луганської області від 28 листопада 2017 року у цивільній справі № 408/2224/17-ц за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики - залишено без задоволення.
Постановою Луганського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Старовойтов О. В. задоволено частково.
Заочне рішення Біловодського районного суду Луганської області від 28 листопада 2017 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов
ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 30 квітня 2014 року у розмірі 475 817,96 грн, 3 % річних у сумі 42 080,55 грн, інфляційні втрати у сумі 251 612,90 грн, всього стягнуто - 769 511,41 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі
1 707,69 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що боргова розписка від 30 квітня 2014 року підтверджує факт укладення договору позики, а відтак і отримання коштів ОСОБА_3 та виникнення у нього обов`язку повернути отримані у борг кошти, з урахуванням правил статті 625 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором позики від 23 грудня 2013 року, апеляційний суд виходив із того, що заявлені позовні вимоги в цій частині подано з пропуском строку позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
19 травня 2021 року представник ОСОБА_3 - Старовойтов О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Луганського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення боргу у сумі 769 511,42 грн, і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог..
Касаційна скарга, мотивована тим, що розписка не є підтвердженням укладення між сторонами саме договору позики та отримання коштів відповідачем, оскільки розписка зі строком повернення коштів до 30 квітня 2014 року не містить дати отримання коштів, що виключає можливість встановити момент передачі грошей.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1662цс17, постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі
№ 442/8157/15-ц, постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, № 442/6733/14-ц, постанові Верховного Суду України від
11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, постанові Верховного Суду від
08 липня 2019 року у справі № 524/496/16-ц, постанові Верховного Суду від
26 лютого 2020 року у справі № 755/11600/18, постанові Верховного Суду від
19 травня 2020 року у справі № 757/21587/16-ц, постанові Верховного Суду від
08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18 (пункт 1 частини другої статті
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Біловодського районного суду Луганської області.
08 червня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Постанова Луганського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року оскаржується в частині позовних вимог ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики (без дати), 3 % річних та інфляційних втрат.
В іншій частині постанова Луганського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року не оскаржується, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряється.
Фактичні обставини справи
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено розписку, згідно якої останній взяв та зобов`язався повернути позивачу суму у розмірі 7 000,00 доларів США та 287 000,00 грн до 30 квітня 2014 року.
Зазначені кошти відповідачем у строк, визначений у розписці, повернуто не було.