Постанова
Іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 363/2626/15-ц
провадження № 61-4266св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позов мотивовано тим, що 31 березня 2012 року між ОСОБА_1 та
ОСОБА_3 було укладено договір позики у формі розписки, згідно якої позивач передав відповідачу грошову позику в розмірі 50 000,00 Євро, а також
200 000 доларів США, зі строком повернення до 01 жовтня 2012 року.
Вказував, що 20 червня 2013 року у зазначену розписку сторони внесли доповнення, в якому зазначається, що за обопільною згодою строк повернення заборгованості перенесено до 30 серпня 2013 року.
Зазначав, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, грошові кошти у строк визначений договором позики не повернула.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь:
суму основного боргу у розмірі 50 000,00 Євро, що станом на 08 жовтня 2018 року за офіційним курсом НБУ становить 1 615 700,00 грн.;
суму основного боргу у розмірі 200 000,00 доларів США, що станом на 08 жовтня 2018 року за офіційним курсом НБУ становить 5 617 000,00 грн.;
3% річних за період з 01 вересня 2013 року по 08 жовтня 2018 року у розмірі:
7 638,30 Євро, що станом на 08 жовтня 2018 року за офіційним курсом НБУ становить 246 824,03 грн.;
30 553,20 доларів США, що станом на 08 жовтня 2018 року за офіційним курсом НБУ становить 858 086,62 грн, що загалом становить 1 104 910,65 грн.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 серпня
2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що розписка не є підтвердженням укладення між сторонами договору позики від 31 березня 2012 року та отримання коштів відповідачем.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :
заборгованість у розмірі 26 000,00 Євро, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня 2018 року становить 840 174,40 грн;
заборгованість у розмірі 158 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на
08 жовтня 2018 року становить 4 437 398,40 грн;
3 % річних у розмірі 4 023,53 Євро, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня
2018 року становить 130 017,96 грн;
3 % річних у розмірі 24 493,40 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня 2018 року становить 687 892,24 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 6 677,69 грн.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що боргова розписка від 31 березня 2012 року підтверджує факт укладення договору позики, а відтак і отримання коштів ОСОБА_2 та виникнення у неї обов`язку повернути отримані у борг кошти. Проте, урахувавши часткове виконання взятих на себе зобов?язань за борговою розпискою, апеляційний суд зробив висновок про часткове задоволення позовних вимог та стягнув неповернуту суму коштів за борговою розпискою.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
16 березня 2021 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого
2021 року та залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 серпня 2020 року.
Касаційна скарга, мотивована тим, що розписка не є підтвердженням укладення між сторонами саме договору позики від 31 березня 2012 року та отримання коштів відповідачем.
Доводи інших учасників справи
22 квітня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від
16 лютого 2021 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вишгородського районного суду Київської області.
Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 лютого
2021 рокудо закінчення її перегляду в касаційному порядку.
20 квітня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
31 березня 2012 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3, яка змінила прізвище на ОСОБА_6 укладено договір позики, згідно якого остання взяла та зобов`язалася повернути ОСОБА_1 суму у розмірі 50 000,00 Євро та 200 000,00 доларів США до 01 жовтня 2012 року.
20 червня 2013 року у зазначену розписку сторони внесли доповнення, в якому зазначається, що строк повернення заборгованості перенесено та погоджено на
30 серпня 2013 року.
ОСОБА_2 на погашення заборгованості по розписці від 31 березня
2012 року повернула ОСОБА_1 24 000,00 Євро та 42 000,00 доларів США.
Решту суми відповідачкою повернуто не було.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Положеннями частини першої статті 1051 ЦК України передбачено право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі
№ 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Установивши на підставі належним чином оцінених доказів, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, апеляційний суд зробив правильний висновок про часткове задоволення позовних вимог, оскільки за своїм змістом розписка від 31 березня 2012 року укладена між сторонами є борговим документом, що свідчить про факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора грошової суми у розмірі 50 000,00 Євро та 200 000,00 доларів США, а від так містить умови зобов?язального характеру для відповідача щодо повернення грошових коштів в розумінні статей 1046, 1047, 1049 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України є безпідставними, оскільки зроблені Верховним Судом України та Верховним Судом в них висновки щодо застосування норм матеріального права є аналогічні тим, до яких дійшли суди у справі, яка переглядається. А встановлення різних фактичних обставин у справі, які полягають у доведеності факту отриманні чи не отриманні грошових коштів у борг, не свідчить про різне застосування норм права у подібних правовідносинах.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).