Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 509/3995/15
провадження № 61-7070св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 04 березня 2020 року в складі колегії суддів Драгомерецького М. М., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сімʼєю без реєстрації шлюбу, визнання права власності та стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що з липня 1989 року по листопад 2004 року він проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
На підставі рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 04 жовтня 2000 року № 215 ОСОБА_2 стала власником земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1, на яку 27 вересня 2007 року отримала державний акт на право власності на землю.
На зазначеній земельній ділянці у період фактичного проживання сторін своїми силами та за власні грошові кошти ОСОБА_1 побудовано, але не введено в експлуатацію житловий будинок з надвірними спорудами (кухня, котельна, гараж, басейн, свердловина) загальною площею 952 м2, з яких 766,1 м2 площа житлового будинку, 185,9 м2 площа літньої кухні та гаражу. При цьому ОСОБА_2 не брала фінансової участі у будівництві, тому цей будинок не може бути об`єктом їх спільної сумісної власності, а є його особистою приватною власністю.
З листа Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області від 21 квітня 2015 року йому стало відомо про те, що в 2011 році ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 земельну ділянку, на якій розташований указаний будинок. Вважає, що з часу, коли він дізнався про відчуження земельної ділянки, розпочався перебіг позовної давності.
Також, йому стало відомо, що 17 листопада 2011 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу також відчужила ОСОБА_3 незавершений будівництвом (53 % готовності) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1, за 885 889 грн, що згідно зі звітом про оцінку зазначеного будинку є еквівалентом 110 982 дол. США.
Ураховуючи викладене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив:
- встановити факт його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 01 травня 1981 року до квітня 1996 року;
- визнати за ним право власності на будівельні матеріали, з яких побудований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, незавершений будівництвом (53 % готовності), що розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 979 695,90 грн, що є еквівалентом 110 982 дол. США відповідно до курсу Національного банку України станом на 07 вересня 2016 року.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд виходив із того, що встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 01 січня 2004 року не передбачено чинним на той час законодавством і не породжує у позивача будь-яких майнових прав на спірне майно. При цьому ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин у період з 01 травня 1981 року до квітня 1996 року був одружений з іншою жінкою. ОСОБА_2 самостійно і за власний рахунок побудувала спірний будинок готовністю 53 %, який у подальшому на законних підставах продала ОСОБА_3 з урахуванням вимог статей 112-129 ЦК України 1963 року.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року змінено; виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на норми ЗК України, СК України та ЦК України 2004 року; в іншій частині рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, вважав, що у позові має бути відмовлено з інших правових підстав. Зазначив, що спірний житловий будинок, побудований у 1994 році (готовністю 53 %) за час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільною участю сторін з лютого 1986 року до квітня 1996 року, проте, ОСОБА_1 не надав суду письмову угоду, укладену між ним та ОСОБА_2, якою би було визначено, що спірне майно є їх спільною сумісною власністю.
Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд:
зазначивши про спільну участь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у будівництві, не вказав на докази, що підтверджують такий факт, і не надав їм належної правової оцінки, тому це є припущенням суду;
вважаючи, що сам по собі факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період з лютого 1986 року до квітня 1996 року не породжує у ОСОБА_1 будь-яких майнових прав на спірне майно, а також право на стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів за проданий нею 17 листопада 2011 року незавершений будівництвом будинок, не врахував положення частини третьої статті 331 ЦК України;
не надав належної правової оцінки доказам, наданим позивачем, на підтвердження доводів щодо будівництва ним спірного житлового будинку за його власні грошові кошти, а саме квитанції і накладні про купівлю та оплату ОСОБА_1 будівельних матеріалів та відповідних послуг за період з 1989 року до 1994 року;
залишив поза увагою звіт № 11/230 про оцінку жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами незавершеного будівництва 53 % готовності, виконаний на підставі договору, укладеного 14 листопада 2011 року між приватним підприємством "Дельта-Консалтинг" та ОСОБА_2, в якому експертом встановлено вартість будівельних матеріалів та робіт.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року скасовано; ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності та стягнення грошової суми задоволено частково:
- встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квітня 1986 року по квітень 1996 року;
- визнано за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали, з яких був побудований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами незавершеного будівництва (53% готовності), що розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 51237855800:02:007:0251, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 110 982 дол. США, що станом на 04 березня 2020 року за курсом НБУ еквівалентно 2 767 735,71 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач надав суду квитанції і накладні про купівлю та оплату ним будівельних матеріалів та відповідних послуг за період з 1989 року по 1994 рік, які оформлені на ім`я позивача та підтверджують, що ОСОБА_1 під час проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з лютого 1986 року по квітень 1996 року, у 1994 році особисто за власні грошові кошти збудував житловий будинок (готовністю 53%), вартість якого станом на 17 листопада 2011 року становила 885 889 грн, а ОСОБА_2 не надала належних і допустимих доказів на спростування підстав позову та підтвердження своїх заперечень проти позову, зокрема, що будівництво спірного будинку проводилося за її участі.
Оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладалася письмова угода про визначення спірного будинку їх спільною сумісною власністю, апеляційний суд відповідно до частини третьої статті 331 ЦК України вважав, що ОСОБА_1 набув право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) й, у зв`язку з продажем ОСОБА_2 цього майна без його згоди, має право на стягнення з неї грошової компенсації цих матеріалів, обладнання тощо в розмірі 110 982 дол. США, що на час вирішення спору судом апеляційної інстанції, станом на 04 березня 2020 року за курсом НБУ еквівалентно 2 767 735, 78 грн (110 982 дол. США х 24,9386 грн.).
Відмовляючи у застосуванні до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 про порушення своїх прав дізнався з листа Відділу Держземагентства в Овідіопольському районі Одеської області №29-1520-0.11-3410/2-15 від 21 квітня 2015 року, з якого вбачається, що земельна ділянка, на якій позивачем будувався незавершений будівництвом будинок, відчужена ОСОБА_3, після чого він звернувся до суду з позовом 03 вересня 2015 року в межах встановленого законом строку.
Аргументи учасників справи
У квітні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, у якій просить її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і залишити в силі законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
безпідставно встановив факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з квітня 1986 року по квітень 1996 року, оскільки це не перебачено чинним на той час законодавством та не надає позивачу будь-яких майнових прав;
під час розгляду справи не звернув увагу на те, що земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, надана відповідачці в особисту власність для будівництва житлового будинку, і відповідно до Закону України "Про власність" участь інших осіб у будівництві не створює для них права власності на такий житловий будинок;
неправильно застосував до спірних правовідносин частину третю статті 331 ЦК України, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що використані для будівництва будинку матеріали купувалися за його особисті кошти, і такі обставини неможливо встановити з наданих позивачем квитанцій, оскільки вони не містять інформації використання зазначених у них будівельних матеріалів на будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
не виконав вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року, та не надав правової оцінки доказам, наданим позивачем та відповідачем на підтвердження своїх вимог і заперечень;
неправильно вирішив питання застосування до спірних правовідносин перебігу позовної давності, оскільки позивач припинив проживати з відповідачкою в квітні 1996 року, а з цим позовом звернувся у 2015 році, тобто майже 22 роки не цікався спірним майном, не утримував його, а посилання, що про порушення своїх прав йому стало відомо у 2015 році з листа Держкомзему є безпідставним, оскільки позивач неодноразово пояснював, що знав про належність на праві власності земельної ділянки відповідачу.
У вересні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому він просить залишити її без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду без змін. Вказує, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 29 квітня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови не застосовано висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року в справі № 6-135цс13, від 23 вересня 2015 року в справі № 6-1026цс15, від 29 жовтня 2014 року в справі № 6-152цс14.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що згідно з випискою з протоколу № 4 зборів уповноважених членів колгоспу ім. К. Лібкнехта Овідіопольського району Одеської області від 09 грудня 1990 року ОСОБА_2 на підставі її заяви та затвердженого проєкту забудови індивідуального житлового будівництва в районі с. Чорноморка на землях запасу колгоспу ім. К. Лібкнехта виділено земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 .
17 лютого 1995 року на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт на право постійного користування землею площею 0,10 га за вказаною адресою для будівництва житлового будинку на підставі рішення Овідіопольської райради народних депутатів Овідіопольського району Одеської області від 18 грудня 1992 року № 196. Між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ОСОБА_2 укладено договір на будівництво двоповерхового жилого будинку на правах приватної власності згідно з проєктом будівництва будинку.
Рішенням виконавчого комітету Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 04 жовтня 2000 року № 215 ОСОБА_2 безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, та видано державний акт на право власності на неї 27 вересня 2007 року.
Згідно з технічним паспортом, виданим 16 квітня 1994 року на ім`я ОСОБА_2, на вищевказаній земельній ділянці у 1994 році був побудований житловий будинок під літ. "А" та літня кухня-гараж під літ. "Б", готовністю 53 %, право власності на які зареєстровано 24 жовтня 2011 року на ім`я ОСОБА_2 .
На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 17 листопада 2011 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами незавершеного будівництва (53 % готовності) та земельну ділянку площею 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, будинок за 885 889 грн, земельну ділянку за 300 000 грн. Вказані договори купівлі-продажу є чинними.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Щодо позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до частини першої Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
У справі, що переглядається, суди встановили, що спірний житловий будинок був збудований у 1994 році (готовність 53 %). З огляду на викладене, спір щодо визнання права позивача на цей будинок має вирішуватися з урахуванням положень Закону України "Про власність" та ЦК УРСР у редакції, чинній на момент будівництва будинку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 13 вересня 2021 року в справі № 201/14355/16 (провадження № 61-11925св20) зазначено, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки стало можливим лише з набранням чинності СК України (2003 рік) та ЦПК України (2004 рік). До цього часу проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не набувало юридичного значення.
Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану. У статті 44 КпШС України вказано, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
За таких обставин вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 з квітня 1986 року по квітень 1996 року не підлягають задоволенню, оскільки норми чинного на той час КпШС України не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, у зв`язку з чим постанова апеляційного суду в частині задоволення вказаної позовної вимоги підлягає скасуванню, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року без змін.