Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 754/11112/19
провадження № 61-174св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Ступак О. В.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Кредитна спілка "ЗаРаЗ", ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Гоголєвої Олени Анатоліївни на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року у складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Кредитної спілки "ЗаРаЗ" (далі - КС "ЗаРаЗ"), ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 06 лютого 2019 року позивач на підставі договору дарування набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
15 лютого 2019 року між позивачем та КС "ЗаРаЗ" укладений кредитний договір, відповідно до якого позивач отримав кредит у вигляді кредитної лінії з лімітом у сумі 350 000,00 грн. Договір укладено на строк до 15 лютого 2022 року.
15 лютого 2019 року між позивачем та КС "ЗаРаЗ" укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку як забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором квартиру АДРЕСА_1 .
10 травня 2019 року між КС "ЗаРаЗ" та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором.
Відповідно до умов оспорюваного договору ОСОБА_2 перейшло право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними із позивачем.
Позивач вважає вказаний договір відступлення прав вимоги недійсним, оскільки він є договором факторингу та укладений із фізичною особою, а не з банківською установою, що суперечить вимогам законодавства.
На підставі зазначеного позивач просив визнати недійсним з моменту укладання договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 10 травня 2019 року, укладений між КС "ЗаРаЗ" та ОСОБА_2 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір не суперечить нормам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, підстави недійсності договору, визначені статтями 203, 215 ЦК України, відсутні.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив з того, що: договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки укладені між КС "ЗаРаЗ" та ОСОБА_2 на підставі статей 512-519 ЦК України, тобто в порядку уступки права вимоги; форма спірного договору відповідає встановленим законом вимогам; сторони мали необхідні право та дієздатність для укладення оспорюваного договору; волевиявлення сторін під час укладання договору відступлення прав вимоги (цесії) порушене не було; у спірних правовідносинах змінився лише суб`єктний склад сторін у зобов`язанні і відповідач ОСОБА_2 став новим кредитором за кредитним договором та новим іпотекодержателем щодо предмета іпотеки, який виступив як забезпечення належного виконання умов кредитного договору; спірним договором передано лише право вимоги щодо належного виконання за кредитним договором та договором іпотеки, а саме стягнення заборгованості, що не передбачає надання фінансових послуг; цивільне законодавство України не містить заборони відступлення кредитором права вимоги за кредитним договором іншій особі до фізичної особи, що не є суб`єктом підприємницької діяльності; оспорюваним договором не передбачена плата за передачу новим кредитором грошових коштів первинному кредитору у рахунок оплати вартості права вимоги, така оплата первинним кредитором на користь нового кредитора не здійснювалася, доказів надання за оскаржуваним правочином фінансових послуг позивачем не надано; предметом оскаржуваного позивачем договору не є набуття ОСОБА_2 як новим кредитором права на надання боржнику фінансових чи банківських послуг, які підлягають ліцензуванню, а є право на отримання уже сформованого боргу, пунктами 1.3, 1.4 оспорюваного договору передбачена загальна сума права вимоги.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що оспорюваний позивачем договір укладений у зв`язку із відступленням права вимоги за основним зобов`язанням шляхом укладення договору цесії, а не факторингу, повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, та відмовив у задоволенні позову.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - Гоголєва О. А. засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати повністю зазначені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також стягнути із відповідачів судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 906/1174/18, у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 910/8670/15-г (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги статті 263 ЦПК України, оскільки оспорюваний договір відступлення права вимоги за іпотечним договором укладений з порушенням частини третьої статті 512, статей 514, 1054, 1077, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083, статті 1084 ЦК України, статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", частин другої, одинадцятої статті 1, статті 21 Закону України "Про кредитні спілки", статей 2, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231", тому повинен бути визнаний недійсним в силу вимог частини першої статті 203, статті 215 ЦК України, а також посилається на те, що:
- розписку ОСОБА_1, датовану 14 травня 2019 року, не можна вважати згодою боржника на заміну кредитора, оскільки заміна кредитора мала місце раніше (10 травня 2019 року), ніж зазначена розписка. Відсутність згоди на момент укладення договору 10 травня 2019 року вже робила його недійсним в силу вимог статті 516 та статті 203 ЦК України, а написання розписки 14 травня 2019 року (вже після укладення угоди про відступлення прав вимоги) не може слугувати підставою для його дійсності та законності;
- суд не звернув увагу на те, що позивач не є стороною оспорюваного договору факторингу, не дав цьому оцінку. Укладення відповідачами цього правочину свідчить про порушення прав позивача;
- ОСОБА_2 не є фінансовою установою, відповідно не мав права на укладання спірного договору;
- твердження суду про те, що оспорюваним договором не передбачено плати за передачу новим кредитором грошових коштів первинному кредитору у рахунок оплати вартості права вимоги, така оплата первинним кредитором на користь нового кредитора не здійснювалась, доказів надання за оскаржуваним правочином фінансових послуг позивачем не надано, суперечить дійсним обставинам справи та письмовим доказам, які є у письмових матеріалах справи;
- суд не обґрунтував належним чином, чому саме вважає договір відступлення права вимоги договором цесії, а не факторингу, взагалі не спростував доводів позивача, а зазначив у своєму рішенні те, що не має відношення до предмета спору;
- КС "ЗаРаЗ" не мала права на укладення договору факторингу, оскільки така діяльність як відступлення права вимоги кредитними спілками законом не передбачена, а тому в силу Закону Україну "Про кредитні спілки", такий договір є недійсним;
- права кредитора за кредитним договором можуть бути відступлені виключно банківській чи іншій фінансовій установі;
- до фізичної особи не можуть перейти права кредитора у кредитному договорі, оскільки остання не є спеціальним суб`єктом, котрий визначений статтею 1054 ЦК України як кредитор;
- з укладенням договору про відступлення права вимоги у кредитному договорі від 15 лютого 2019 року № КВ-00037/02-19/2105 відбулася заміна кредитодавця-кредитної спілки, яка є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу особу - ОСОБА_2, який не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", що може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу;
- оскільки за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, тому він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України;
- спірний правочин суперечить вимогам ЦК України, оскільки фізична особа не може бути кредитором у зобов`язанні, права кредитора за яким відступили, договір про відступлення прав за кредитним договором є недійсним з моменту його укладення. А оскільки із приписів частини першої статті 24 Закону України "Про іпотеку" вбачається, що відступити права за договором іпотеки можна тільки за умови, якщо одночасно відступаються права за основним зобов`язанням, та враховуючи те, що основне зобов`язання є недійсним, - недійсним є і забезпечувальне зобов`язання;
- суд апеляційної інстанції не спростував усі доводи апеляційної скарги.
У березні 2021 року до Верховного Суду із застосуванням засобів поштового зв`язку від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Гоголєвої О. А., в якому співвідповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу, зазначаючи, що спірний договір про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 10 травня 2019 року, як убачається із його змісту, не є договором факторингу, а є договором відступлення права вимоги (цесія), зокрема оплатним договором купівлі-продажу права вимоги, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а також не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Гоголєвої О. А .
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Гоголєвої О. А. передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 25 січня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Гоголєвої О. А. з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 754/11112/19 із Деснянського районного суду міста Києва та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У березні 2021 року матеріали справи № 754/11112/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Гоголєвої О. А. підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 лютого 2019 року між позивачем та КС "ЗаРаЗ" укладений кредитний договір № КВ-00037/02-19/2105, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику фінансовий кредит у формі кредитної лінії з лімітом в сумі 350 000,00 грн, у в межах якого позичальник може отримувати будь-які суми кредиту на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпечуваності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та інші нараховані суми (за наявності підстав для їх нарахування) на умовах та в строки, встановлені цим договором.
Плата за користування кредитом (проценти) становить 36,0 % річних.
Згідно з пунктом 1.4 договору кредит надається строком на 36 місяців від дати отримання позичальником кредиту, тобто з 15 лютого 2019 року по 15 лютого 2022 року.
15 лютого 2019 року між позивачем та КС "ЗаРаЗ" укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю як забезпечення виконання всіх своїх зобов`язань за кредитним договором № КВ-00037/02-19/2105 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 15 лютого 2019 року, з будь-якими наступними змінами до нього, нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
10 травня 2019 року між КС "ЗаРаЗ" та ОСОБА_2 укладений договір відступлення прав за іпотечним договором, згідно з умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: кредитним договором про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 15 лютого 2019 року № КВ-00037/02-19/2105, укладеним між КС "ЗаРаЗ" та ОСОБА_1 ; договором іпотеки від 15 лютого 2019 року, укладеним між КС "ЗаРаЗ" та ОСОБА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 04 липня 2019 року ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .
У матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М. О., від 14 травня 2019 року, у якій позивач заявив, що 14 травня 2019 року він отримав заяву-вимогу ОСОБА_6 .
У вказаній заяві позивач повідомив, що борг визнає, але сплатити його в даний час не має можливості, не заперечує проти застосування ОСОБА_6 усіх передбачених договором іпотеки засобів, форм, способів тощо, для задоволення його вимог як іпотекодержателя/позикодавця.
Також суду надано розписку ОСОБА_1, датовану 14 травня 2019 року, згідно з якою позивач зазначає, що йому відомо про те, що КС "ЗаРаЗ" зробила переуступку боргу та новим іпотекодержателем став ОСОБА_6 . Претензій до ОСОБА_6 не має, згоду дає.
Згідно з копією висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 05 грудня 2019 року № 17-3/1915 за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження № 12019100030005571 від 30 липня 2019 року, підписи у вказаних заяві та розписці виконані ОСОБА_1 .