Постанова суду № 2-1637/11 від 20.10.2021 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року у справі за...

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 2-1637/11

провадження № 61-10931св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2020 року у складі судді Дзюбановського Ю. І. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В., за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та заяви про перегляд заочного рішення

У лютому 2011 року публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", ПАТ "Укрексімбанк", банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

від 17 грудня 2007 року № 66407С15, укладеним між банком та відповідачем, та просило стягнути на свою користь заборгованість у розмірі 19 961,40 доларів США, 249 950,36 грн, а також понесені у справі судові витрати.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року позов ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованість у розмірі 19 961,40 доларів США, що еквівалентно 159 132,28 грн, та 249 950,36 грн, 1 700,00 грн судового збору, 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд та скасування заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року, яким задоволено позов

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 . У заяві також просив поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилався на те, що він не отримував ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та повідомлення про дату розгляду справи, що свідчить про поважність причин неявки відповідача в судове засідання. З огляду на зазначене, у суду були відсутні правові підстави для ухвалення заочного рішення у цій справі.

Підставами для поновлення строку ОСОБА_1 зазначав, що повний текст заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року у справі № 2-1637/11 йому не було вручено, хоча ОСОБА_1 подавав клопотання від 16 березня 2020 року, у якому просив надіслати на адресу місця його проживання копію ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про відкриття провадження у справі № 2-1637/11, копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а також копію заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 2-1637/11.

Представником відповідача 25 вересня 2020 року подано клопотання з проханням надати для ознайомлення та зняття фотокопій матеріалів справи № 2-1637/11, у тому числі для виготовлення в приміщенні суду копій судових рішень у справі за допомогою власних технічних засобів (копія додається). Фотокопію рішення виготовлено 25 вересня 2020 року, а тому, на думку заявника, наявні підстави для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року, переглянути зазначене заочне рішення, скасувати його та призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заяви про перегляд заочного рішення відмовлено.

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року залишено без розгляду.

Відмовляючи у поновленні пропущеного процесуального строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення та залишаючи заяву про перегляд заочного рішення без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 отримав заочне рішення суду у терміни, передбачені положеннями ЦПК України, знав про його існування та був проінформований із його змістом, оскільки у період із 2012 по 2013 рік ним неодноразово вживалися дії, спрямовані на розстрочення виконання заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року, відповідач звертався до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" із заявами, у яких просив повідомити ВДВС про повне фактичне виконання виконавчого листа, а також про закриття виконавчого провадження. У жовтні 2013 року

ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до ВДВС Тернопільського районного управління юстиції про зобов`язання винести постанову про закінчення виконавчого провадження, яке відкрите згідно з виконавчим листом № 2-163/11, інші дії щодо його виконання, що вказує на обізнаність

ОСОБА_1 про наявність рішення суду, тобто наведені у заяві причини про поновлення процесуального строку не є поважними, а інших поважних причин пропуску строку, які б перешкоджали відповідачу звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення, ним не вказано.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не подано доказів та належного обґрунтування наявності істотних і вагомих перешкод неможливості своєчасно звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, вважав за необхідне

у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заяви про перегляд заочного рішення відмовити та залишити без розгляду заяву про перегляд заочного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У вересні 2021 року справу № 2-1637/11 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає про порушення судами норм процесуального права при встановленні обставин, що мають значення для справи, а також при неповному дослідженні доказів.

У матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 заочного рішення, а судами при розгляді заяви про перегляд заочного рішення зроблено припущення, що оскільки справа була втрачена внаслідок пожежі, а тому встановити чітку дату отримання відповідачем копії рішення суду є неможливим.

У жодній із вказаних судом першої інстанції заяв та ухвал судів

(про розстрочку виконання рішення суду, позовна заява про зобов`язання ВДВС винести постанову про закінчення виконавчого провадження)

не зазначено посилання ОСОБА_1 саме на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року.

У матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем оскаржуваного заочного рішення раніше, ніж 25 вересня 2020 року, а тому строк на подання заяви про перегляд заочного рішення слід рахувати саме з указаної дати.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року АТ "Укрексімбанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які спрямовані на порушення принципу правової визначеності з метою перегляду остаточного та обов`язкового для виконання судового рішення через понад дев`ять років.

Оскаржувані судові рішення відповідають сталій практиці ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово зазначав про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Якщо сторони у визначений законом строк не виявили належної зацікавленості у розгляді їх справи та своєчасно не зверталися до суду за інформацією щодо стану розгляду справи, їх права на доступ до суду не будуть порушені.

Твердження відповідача про неотримання ним копії заочного рішення є неправдивими, спрямовані для введення суду в оману та спростовуються матеріалами справи, оскільки, як правильно встановлено судами під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення, ОСОБА_1 вчинялися дії, що свідчать про його обізнаність зі змістом судового рішення, зокрема, подавалися заяви про розстрочку виконання цього рішення, позови до ВДВС Тернопільського районного відділу юстиції про скасування акта опису і арешту майна, про зобов`язання вчинити дії, тощо.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року позов ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено.

У вказаному рішенні зазначено, що відповідач у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяви про відкладення розгляду справи, заперечень проти позову не подав.

Судами встановлено, що цивільна справа № 2-1637/11 за позовом

ПАТ "Укрексімбанк" про стягнення із ОСОБА_1 кредитної заборгованості була втрачена внаслідок пожежі, яка сталася в Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області у ніч із 18 на 19 лютого

2014 року.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 26 листопада 2019 року було відновлено частково втрачене судове провадження у справі (а. с. 30).

У результаті відновлення втраченого судового провадження відсутнє повідомлення поштового відправлення, яке повинно було зберігатися в матеріалах цивільної справи № 2-1637/11.

Також судами встановлено, що 03 листопада 2012 року ОСОБА_1 звертався до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із заявою про надання розстрочки виконання рішень Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області за позовними вимогами ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення 1 344 892,43 грн та 19 961,40 доларів США на період із листопада 2012 року до серпня 2013 року зі здійсненням погашення боргу у розмірі 2 000,00 доларів США щомісячно, а з вересня до жовтня 2013 року здійснити повне погашення боргу (а. с. 114-115).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 23 січня 2013 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання розстрочки виконання рішення суду було відмовлено (а. с. 117).

05 червня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" із вимогою-повідомленням, у якому просив повідомити ВДВС про повне фактичне виконання виконавчого листа

№ 2-1637/11 від 09 серпня 2011 року, який виданий Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області (а. с. 118).

У вказаному повідомленні ОСОБА_1 зазначає про те, що станом

на 04 червня 2013 року заборгованість по кредитному договору № 66407С15 від 17 грудня 2007 року становить 145 379,79 доларів США.

16 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" із заявою, в якій просив звернутися до ВДВС із заявою про закриття виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа № 2-1637/11, виданого 09 серпня 2011 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, за позовом ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 19 961,40 доларів США та 249 950,36 грн,

1 700,00 грн судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення, у зв`язку із повною сплатою заборгованості (а. с. 119).

25 червня 2013 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із заявою про надання розстрочки виконання рішень суду, на підставі яких видано виконавчі листи № 2-1406 та № 2-1637/11 (а. с. 120-122).

Також ОСОБА_1 подав до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської областіпозов до ВДВС Тернопільського районного управління юстиції, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", про скасування акта опису та арешту майна (справа № 607/10935/13-ц).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 04 жовтня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

01 жовтня 2013 року ОСОБА_1 подав до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області позов до ВДВС Тернопільського районного управління юстиції, третя особа - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", про зобов`язання вчинити дії, у якому просив зобов`язати ВДВС винести постанову про закінчення виконавчого провадження,

яке відкрите згідно з виконавчим листом № 2-1637/11 від 09 серпня

2011 року (а. с. 126-128).

Зі змісту вказаної позовної заяви встановлено посилання ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 29 серпня 2011 року у справі № 2-1637/11 про стягнення із нього кредитної заборгованості та його виконання.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 10 грудня 2013 року у справі № 607/18019/13-ц позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку із повторною неявкою ОСОБА_1 у судове засідання (а. с. 129).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 13 Прикінцевих та Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, визначено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 228 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на момент ухвалення заочного рішення (далі - ЦПК України

2004 року) заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

За правилами частини другої статті 72 ЦПК України 2004 року документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за клопотанням відповідача у разі його пропущення з поважних причин у порядку, передбаченому статтею 73 ЦПК України 2004 року.

Аналогічні норми містяться у ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Так, згідно зі статтею 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов`язків сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк на звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

У разі пропуску строку звернення до суду особа зобов`язана обґрунтувати поважність причин такого пропуску.

Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення в справі "МПП "Голуб" проти України" від 18 жовтня 2005 року).

У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" зроблено висновок про те, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, а тому у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних,

не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися

як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення

для інших осіб.

Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, а тому вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення.

У рішенні ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментарія

Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначено про те, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення ЄСПЛ від 04 жовтня 2001 року у справі "Тойшлер проти Німеччини").

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних правовідносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Судом досліджуються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У пункті 47 рішення у справі "Устименко проти України" ЄСПЛ зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення.

Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Таким чином, обґрунтоване застосування судами наслідків пропуску строків перегляду судових рішень не є порушенням права на доступ до суду,

а безпідставне поновлення процесуального строку навпаки свідчить про порушення вимог статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 2-5256/11, від 13 січня 2021 року у справі

№ 1519/2-4031/11, від 16 березня 2021 року у справі № 626/2450/14-ц,

від 25 лютого 2020 року у справі № 755/5323/16-ц.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що заочним рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року позов ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено.

В обґрунтування підстав для поновлення процесуального строку та задоволення заяви про перегляд заочного рішення, ОСОБА_1 посилався на те, що оскаржуване заочне рішення йому не було вручено. Аналіз змісту заяви та клопотання про поновлення строку свідчить про посилання заявника на факт необізнаності із заочним рішенням.

З урахуванням конкретних обставин справи, колегія суддів погоджується із зазначеним висновком судів про відсутність правових підстав для поновлення пропущеного процесуального строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення та залишення такої заяви без розгляду з огляду на наступне.

Так, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період із 2012 по 2013 рік ОСОБА_1 неодноразово вчиняв дії, спрямовані на розстрочення виконання заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року, що підтверджується його заявами від 03 листопада 2012 року, 25 червня 2013 року, поданими до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про надання розстрочки виконання рішень суду, на підставі яких видано виконавчі листи № 2-1406 та № 2-1637/11. У вказаних заявах ОСОБА_1 стверджує про наявність заборгованості у розмірі 145 379,79 доларів США по кредитному договору від 17 грудня 2007 року № 66407С15.

Саме у зв`язку з невиконанням умов вказаного кредитного договору заочним рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованість.

Крім того, відповідач неодноразово звертався із заявами до

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", у яких просив повідомити ВДВС про повне фактичне виконання виконавчого листа, а також про закриття виконавчого провадження (заяви від 05 червня

2013 року,16 вересня 2013 року). У вказаних заявах також зазначається про виконавчий лист № 2-1637/11 та кредитний договір від 17 грудня 2007 року № 66407С15.

Також ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до ВДВС Тернопільського районного управління юстиції, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", про скасування акта опису та арешту майна (справа № 607/10935/13-ц).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 04 жовтня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

від 29 серпня 2011 року у справі № 2-1637/11 про стягнення із нього кредитної заборгованості та його виконання.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного судуТернопільської області

від 10 грудня 2013 року у справі № 607/18019/13-ц позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку із повторною неявкою ОСОБА_1 у судове засідання.

Вказані дії ОСОБА_1 у їх сукупності свідчать про факт обізнаності заявника про заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року, яким позов ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 задоволено.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримував копію заочного рішення, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, ґрунтуються на припущеннях, оскільки не можуть бути підтверджені або спростовані у зв`язку з тим, що цивільна справа № 2-1637/11 була втрачена внаслідок пожежі та ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 26 листопада 2019 року було відновлено частково втрачене судове провадження у справі, у результаті якого відсутні повідомлення поштового відправлення. Разом із тим, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень факт вчинення ОСОБА_1 протягом тривалого терміну (2012-2013 роки) дій, що свідчать про те, що заявник отримував та був обізнаний зі змістом заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2011 року у справі № 2-1637/11.

Колегія суддів наголошує, що цивільний процесуальний закон покладає на сторони обов`язок щодо добросовісності їх дій, оскільки вона сприяє встановленню дійсних прав та обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Лише здійснення сторонами своїх процесуальних прав для досягнення тих процесуальних цілей, які визначені законом, та сумлінне виконання сторонами своїх процесуальних обов`язків може забезпечити справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи, у межах якого будуть встановлені дійсні права та обов`язки сторін.

Добросовісність у відповідному контексті слід розуміти як використання правових важелів процесуального статусу сторони виключно для досягнення встановленої законом процесуальної мети.

Враховуючи відсутність доказів, які б свідчили про добросовісне здійснення ОСОБА_1 своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення всіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасний перегляд заочного рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 2-5256/11, в якій, крім того, зазначено, що оскільки главою 11 ЦПК України не врегульовано наслідки, які настають у результаті пропуску процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, суд керувався положеннями частини другої статті 126 ЦПК України, за якими документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням зазначеного та релевантної практики Верховного Суду, ЄСПЛ, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, що відповідають вимогам процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника із висновками судів.

................

Перейти до повного тексту