Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 488/339/20
провадження № 61-19130св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Державна продовольча-зернова корпорація України",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження) касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольча-зернова корпорація України" на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України") та просила скасувати наказ АТ "ДПЗКУ" № 724-к від 26 жовтня 2015 року про звільнення та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за періоди: з 06 лютого 2016 року по 31 травня 2016 року, з 17 лютого 2017 року по 31 травня 2017 року та з 11 вересня 2019 року по день ухвалення рішення.
Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що з 10 вересня 2012 року вона працювала у відокремленому структурному підрозділі ПАТ "ДПЗКУ" - філії ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор" заступником директора з виробництва.
Наказом № 724-к від 26 жовтня 2015 року її було звільнено із займаної посади за скороченням штату працівників. Не погоджуючись із звільненням вона звернулася до суду із відповідним позовом, який рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року було частково задоволено та, зокрема, поновлено її на посаді та стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2015 року по день ухвалення рішення в сумі 24 737, 30 грн та 10 000 грн моральної шкоди.
На підставі цього рішення відповідач видав наказ від 27 травня 2016 року № 361-к про поновлення її на посаді з 05 лютого 2016 року.
Наказом № 640 К від 16 вересня 2016 року її вдруге було звільнено з посади з 19 вересня 2016 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
16 лютого 2017 року рішенням Апеляційного суду Миколаївської області рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині вимог про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
01 червня 2017 року відповідач видав наказ № 324/1-к про скасування свого наказу № 361-к від 27 травня 2016 року про поновлення її на посаді.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року рішення апеляційного суду від 16 лютого 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
16 січня 2018 року постановою Апеляційного суду Миколаївської області рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року змінено, зменшено розмір компенсації моральної шкоди до 3 000 грн, виключено з мотивувальної частини рішення суду висновки про порушення відповідачем вимог частини другої статті 40, статей 43, 252 КЗпП України, а в іншій частині рішення залишено без змін.
Отже, з ухваленням цієї постанови апеляційного суду рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року набрало законної сили й підлягало виконанню в силу частини першої статті 129-1 Конституції України та пункту 7 частини третьої статті 2 та статті 18 ЦПК України.
Не дивлячись на визнання її звільнення з роботи незаконним, відповідач наказ про скасування наказу № 724-к від 26 жовтня 2015 року про припинення з нею трудового договору не видав, рішення суду про поновлення її на роботі не виконав, у зв`язку з чим зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виконання судового рішення відповідно до статті 236 ЦПК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 21 вересня 2020 року закрито провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до АТ "ДПЗКУ" про скасування наказу № 724-к від 26 жовтня 2015 року.
Відмовлено в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вирішуючи спір у частині позовних вимог про скасування наказу № 724-к від 26 жовтня 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що з 16 січня 2018 року постановою апеляційного суду рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року, яким ОСОБА_1 поновлена на роботі, набрало законної сили й підлягає виконанню, тому підстави для ухвалення судового рішення про скасування вказаного наказу відсутні й провадження у справі в частині цих вимог підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, місцевий суд виходив з того, що з такими вимогами позивач звернулася до суду з порушенням строків, передбачених статтею 233 КЗпП України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 21 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "ДПЗКУ" про скасування наказу та стягнення оплати вимушеного прогулу за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 17 лютого 2017 року по 31 травня 2017 року та з 11 вересня 2019 року по день ухвалення рішення суду скасовано та ухвалене в цій частині нове рішення.
Стягнуто з АТ "ДПЗКУ" на користь ОСОБА_1 оплату вимушеного прогулу за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за періоди з 17 лютого 2017 року по 31 травня 2017 року та з 11 вересня 2019 року по 04 грудня 2020 року включно в сумі 141 709, 39 грн, що визначена без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу № 724-к від 26 жовтня 2015 року відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно закрив провадження у справі в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення, оскільки підстави позову в справі № 488/4844/15-ц та в цій справі є різними. Разом з тим суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для задоволення цих позовних вимог з огляду на те, що саме по собі скасування судом оскаржуваного наказу про звільнення не відновлює порушеного права позивача, за захистом якого вона звернулася до суду.
Окрім цього апеляційний суд, урахувавши факт невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 17 лютого по 31 травня 2017 року та з 11 вересня 2019 року по день ухвалення судом рішення, а тому дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового про їх задоволення.
При цьому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 06 лютого по 31 травня 2016 року, оскільки такі пред`явлені з пропуском тримісячного строку для звернення до суду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
22 грудня 2020 року АТ "ДПЗКУ" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме:
- застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 522/13736/15, від 10 червня 2020 року в справі № 401/3386/17 та в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі № 758/9773/15-ц(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначають, що рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року, яке в частині поновлення позивача на роботі залишене без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року, виконано в повному обсязі, проте суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки цим обставинам, внаслідок чого безпідставно стягнув середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 17 лютого по 31 травня 2017 року та з 11 вересня 2019 року по 04 грудня 2020 року.
Окрім цього суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач звернулася за захистом своїх трудових прав з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку для звернення до суду, клопотань про поновлення якого не заявляла, що є підставою для відмови в задоволення її позовних вимог.
Касаційна скарга АТ "ДПЗКУ" не містить доводів щодо скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 06 лютого по 31 травня 2016 року, а ОСОБА_1 з касаційною скаргою не зверталася, а тому постанова апеляційного суду в цій частині судом касаційної інстанції не переглядається.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
02 лютого 2021 року справа № 488/339/20 надійшла до Верховного Суду.
Позивач надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що з 10 вересня 2012 року ОСОБА_1 обіймала посаду заступника директора (з виробництва) філії ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор".
Наказом № 724-К від 26 жовтня 2015 року позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року в справі № 488/4844/15-ц ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора (з виробництва) філії ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор" та на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 24 737, 30 грн, а також моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року в справі № 488/4844/15-ц рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині поновлення на роботі залишено без змін, у частині розміру моральної шкоди змінено з 10 000 грн до 1 000 грн, та виключено з мотивувальної частини рішення суду висновок про порушення відповідачем вимог частини другої статті 40, статей 43, 252 КЗпП України.
На виконання вказаного рішення суду першої інстанції, 27 травня 2016 року відповідачем видано наказ № 361-К про поновлення позивача на роботі з 05 лютого 2016 року, а у її трудовій книжці зроблений запис № 10 про недійсність запису № 9 про звільнення з роботи згідно з наказом від 26 жовтня 2015 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Після нового апеляційного перегляду рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судових витрат скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У зв`язку з цим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідачем 01 червня 2017 року видано наказ № 324/1-к, яким скасовано раніше виданий наказ від 27 травня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08 листопада 2017 року рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року змінено, зменшено розмір моральної шкоди, яка стягується з ПАТ "ДПЗКУ" на користь ОСОБА_1, з 10 000 грн до 3 000 грн та виключено з мотивувальної частини рішення суду висновки про порушення ПАТ "ДПЗКУ" вимог частини другої статті 40, статей 43, 252 КЗпП України. В іншій частині рішення залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині, що залишена без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року, та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року залишено без змін.
Після поновлення на роботі, наказом № 640-к від 16 вересня 2016 року позивача вдруге звільнено з роботи з 19 вересня 2016 року за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2017 року в справі № 488/3841/16-ц змінено рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 22 лютого 2017 року, яким на користь ОСОБА_1 з ПАТ "ДПЗКУ" стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 вересня 2016 року по 16 лютого 2017 року в сумі 47 843, 25 грн, а рішення в частині вирішення вимог стосовно визнання незаконним та скасування наказу № 640-к від 16 вересня 2016 року та відмови в поновленні на роботі залишено без змін.
Ці судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року, яким встановлено, що порушене право позивача поновлено, так як її звільнення з роботи, що відбулося 26 жовтня 2015 року, визнано незаконним, а тому роботодавець зобов`язаний видати наказ про скасування наказу про припинення трудового договору з позивачем. З ухваленням 16 січня 2018 року постанови апеляційного суду рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року, яким ОСОБА_1 поновлена на роботі, набрало законної сили і підлягає виконанню. Тому підстав для ухвалення судового рішення про повторне поновлення позивача на роботі на тій же посаді відсутні.
Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становила 353, 39 грн.
Згідно з листом АТ "ДПЗКУ" від 23 жовтня 2019 року № 130-2-19/6546, позивача повідомлено, що її за судовим рішенням від 05 лютого 2016 року поновлено на роботі, а звільнено з посади на підставі наказу № 640 від 16 вересня 2016 року, а тому відсутні підстави для допуску позивача до роботи за посадою.
12 грудня 2019 року позивач знову звернулася до роботодавця з вимогою повторно поновити її на роботі та скасувати наказ № 724-к від 26 жовтня 2015 року.