Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 314/652/20
провадження № 61-2611св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Вільнянська державна нотаріальна контора Запорізької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 жовтня 2020 року у складі судді Мануйлової Н. Ю. та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним видане його брату ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину.
Вказував, що ОСОБА_2 не прийняв спадщину після смерті їх матері
ОСОБА_3 . Зокрема, останній подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини зі спливом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини. Також ОСОБА_2 останні сім років не проживав разом із матір`ю, хоч і зареєстрований в одному помешканні з померлою.
Оскільки ОСОБА_2 не прийняв спадщину у передбачений законом спосіб, видане йому 22 лютого 2019 року Вільнянською державною нотаріальною конторою Запорізької області свідоцтво про право на спадщину за законом щодо спадкування Ѕ частини земельної ділянки, площею 16,288 г, слід визнати недійсним.
Отже, для вирішення цієї справи, суд має вирішити такі ключові питання:
- чи є ОСОБА_2 таким, що прийняв спадщину;
- чи є підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відмітка у паспорті ОСОБА_2 про його зареєстроване місце проживання разом із матір`ю є достатнім доказом його постійного проживання разом із спадкодавцем. Позивач не довів належними та допустимими доказами факт непроживання відповідача разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Так, суперечливі показання свідків та видані зі слів спадкодавця довідки органів місцевого самоврядування не підтверджують беззаперечного постійного проживання ОСОБА_2 за іншою адресою, ніж його зареєстроване місце проживання.
Отже, на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину.
За цих обставин, у нотаріуса були законні підстави для видачі відповідачу свідоцтва про право на спадщину за законом, тому вимоги про визнання недійсним означеного свідоцтва є безпідставними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що державна реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у спадковому будинку
АДРЕСА_1 не є беззаперечним доказом його постійного проживання з матір`ю на момент її смерті. Суди не надали належної правової оцінки довідкам органів місцевого самоврядування про те, що ОСОБА_2 фактично постійно проживав не за адресою реєстрації, а у будинку своєї співмешканки ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 .
Відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року від Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому нотаріальна контора посилається на необґрунтованість скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
21 вересня 2021 року справу передано судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина.
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є її сини:
ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_1
09 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. ОСОБА_2 таку ж заяву подав 22 лютого 2019 року.
30 січня та 22 лютого 2019 року державний нотаріус Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області видав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті їх матері
ОСОБА_3 . Відповідно до цих свідоцтв сторони успадкували по Ѕ частині земельної ділянки, площею 16,288 га, кадастровий номер 2321582200:02:003:0030, що розташована на території Купріянівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, та належала спадкодавцю на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку від 04 лютого 2005 року.
Також установлено, що спадкодавець була зареєстрована та постійно проживала у будинку АДРЕСА_1 . За цією ж адресою зареєстрований ОСОБА_2 з 1995 року, що підтверджується відміткою з його паспорта та довідками виконавчого комітету Купріянівської сільської ради (а. с. 31, 76).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо прийняття спадщини ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.
Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 чинній на час відкриття спадщини, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Тлумачення статті 29 ЦК України у поєднанні зі статтями 2, 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" у відповідній редакції та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII дає підстави для висновку, що постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено як відміткою у паспорті так і іншими документами згідно із статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Зазначене викладене в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18).
Матеріали справи свідчать про те, що постійне місце проживання ОСОБА_2 за адресою спадкодавця підтверджується відміткою у його паспорті та беззаперечно не спростовується наданими позивачем доказами.
Суди попередніх інстанцій надали належну оцінку наданим позивачем доказам та правильно вважали, що облікова картка об`єкта господарського обліку на 2016-2020 роки, яким є житловий будинок
АДРЕСА_1, в частині відомостей про непроживання відповідача ОСОБА_2 з 2012 року у цьому будинку, складалась за вказівкою власниці будинку - спадкодавця ОСОБА_6, якій потрібно було отримати субсидію. Акти від
2015 року № 415 та від 2016 року № 781 складались для мети обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_3, та також зі слів останньої щодо фактичного непроживання відповідача у цій адресі, тому не можуть встановлювати обставини проживання або не проживання інших членів сім`ї.
Також суди оцінили суперечливі показання свідків щодо постійного місця проживання ОСОБА_2 . Зокрема, свідок ОСОБА_4 спростувала викладені у довідці Купріянівської сільської ради від 27 березня 2019 року № 176 дані про те, що ОСОБА_2 постійно проживав у її власному будинку на АДРЕСА_2 .
Отже, позивачем не доведено факту непроживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, а тому останній у силу вимог частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, суд першої інстанції правильно взяв до уваги обставини, встановлені постановою Запорізького апеляційного суду від 17 грудня
2019 року у справі № 314/745/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив обставини щодо постійного проживання
ОСОБА_2 разом із матір`ю у спадковому будинку на час відкриття спадщини.
Ці ж обставини визнав доведеними Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2021 року відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишаючи без змін постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у справі
№ 314/745/19.
Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 є помилковими, оскільки у цій справі та у справі, яка переглядається, судові рішення ухвалені за різних доказів та фактичних обставин. Зокрема у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій виходили не лише із факту реєстрації відповідача за місцем проживання спадкодавця, а й вказали на недоведеність позивачем вимог щодо непроживання відповідача разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Доводи касаційної скарги про те, що наявні у матеріалах докази підтверджують заявлені ним вимоги зводяться до їх переоцінки.
Верховний Суд зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України.
Судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у судах попередніх інстанцій, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, тому суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Зазначене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).