Постанова
Іменем України
21жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 803/117/20
провадження № 61-2077ав21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
з участю:
секретаря судового засідання - Прокопчук Л. С.,
учасники справи:
заявник (позивач у третейському спорі) - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
боржники (відповідачі у третейському спорі): товариство з обмеженою відповідальністю "Біоенерджі плюс", ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі судді Красвітної Т. П., у справі за заявою акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 18 червня 2020 року у справі № 75/2020 за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") до товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенерджі плюс" (далі - ТОВ "Біоенерджі плюс"), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви та її обґрунтування
У вересні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", заявник) звернулося до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.
Заяву мотивовано тим, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 18 червня 2020 року у справі № 75/2020 задоволено позов АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Біоенерджі плюс", ОСОБА_1 та стягнено солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за договором від 30 січня 2015 року у розмірі 57 184,95 грн та третейський збір.
Вказане рішення третейського суду у добровільному порядку не виконане, не оскаржене у компетентному суді.
За таких обставин АТ КБ "ПриватБанк" просило видати виконавчі листи на примусове виконання означеного рішення третейського суду.
Короткий зміст ухвали апеляційного суду як суду першої інстанції та мотиви її постановлення
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що справа, у якій третейським судом ухвалено рішення, не підвідомча йому відповідно до статті 12 Закону України "Про третейські суди", оскільки між сторонами не було укладено відповідної третейської угоди у письмовій формі.
Суд також вказав про відсутність у матеріалах справи підтверджень, що саме з наданим банком витягом з Умов і правил надання банківських послуг позичальник та поручитель ознайомились та погодились з ними.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її доводи
АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня
2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви. Посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що при розгляді заяви про видачу виконавчого листа суд не має оцінювати законність й обґрунтованість рішення третейського суду,
а лише перевіряє підстави для відмови у задоволенні такої заяви, визначені статтею 56 Закону України "Про третейські суди" та статтею 486 ЦПК України.
Посилаючись на відсутність у матеріалах справи підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови і правила надання банківських послуг, суд всупереч вимогам законодавства здійснив перевірку законності і обґрунтованості рішення третейського суду.
Крім того, суд не зазначив, відповідно до якого саме закону ця справа не підвідомча третейському суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух апеляційної скарги у Верховному Суді
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 28 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
22 вересня 2021 року справу передано судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 січня 2015 року ТОВ "Біоенерджі плюс"підписало заяву про відкриття поточного рахунку, згідно з якою приєдналось до "Умов і правил надання банківських послуг", Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 30 січня 2015 року.
04 червня 2018 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали договір поруки № Р1528112675223415251, відповідно до умов якого останній поручився за належне виконання ТОВ "Біоенерджі плюс"зобов`язань, які випливають з вказаного кредитного договору.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 18 червня 2020 року у справі № 75/2020 задоволено позов АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Біоенерджі плюс", ОСОБА_1 . Стягнено солідарно з ТОВ "Біоенерджі плюс", ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за договором б/н від 30 січня 2015 року у розмірі 57 184,95 грн; стягнено солідарно з ТОВ "Біоенерджі плюс" і ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" третейський збір за подання позовної заяви у розмірі 1 360 грн.
Суд встановив, що заява про відкриття поточного рахунку, згідно з якою
ТОВ "Біоенерджі плюс" приєдналося до Умов і правил надання банківських послуг, Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, не містить погоджену АТ КБ "ПриватБанк" та
ТОВ "Біоенерджі плюс" угоду про передачу спору на вирішення третейським судом.
Також суд встановив, що наданий банком витяг з Умов і правил надання банківських послуг не підписаний ні представником ТОВ "Біоенерджі плюс", ні ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд виходить з того, що питання юрисдикції є основним у цій справі, адже порушення її правил є обов`язковою підставою для скасування судового рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Суд першої інстанції вважав, що відсутні перешкоди для відкриття провадження і розгляду по суті заяви про видачу виконавчого листа у порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками, з огляду на таке.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 56 Закону України "Про третейські суди" визначено, що заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.
У частині першій статті 2 цього Закону визначено, що термін компетентний суд у Законі вживається у значенні місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.
Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено
статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України договором поруки є двосторонній правочин, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.
Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.
Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Зазначений правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18) та підстав для відступлення від даного висновку колегія суддів не вбачає.
Пунктом 11 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.
У справі, що переглядається, рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 18 червня 2020 року
у справі № 75/2020 заборгованість стягнено солідарно з боржника - юридичної особи ТОВ "Біоенерджі плюс" та ОСОБА_1, який є поручителем за договором поруки, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.
Тобто, між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними приписами ГПК України.
За таких обставин вирішення спору, що виник у третейському суді внаслідок укладення між юридичними особами кредитного договору належить до юрисдикції господарських судів, тому, з урахуванням пункту 11 частини першої статті 20 ГПК України, справа про видачу виконавчого документу на примусове виконання рішення третейського суду, ухваленого у вказаному спорі, підлягає вирішенню господарським судом.
Така судова практика є сталою у судах касаційної інстанції (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
від 11 березня 2021 року у справі № 876/59/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 876/73/20 та від 09 червня 2021 року у справі № 876/29/21, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 серпня
2021 року у справі № 803/124/20, від 16 вересня 2021 року у справі
№ 803/140/20, від 07 жовтня 2021 року у справі № 803/165/20).