ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 810/5053/15
адміністративне провадження № К/9901/39522/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,
представника позивача Залуніна К.В.,
представника відповідача Борисова І.І.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Балаклицького А.І. від 04 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Чаку Є.В., суддів Мєзєнцева Є.І., Літвіної Н.М. від 30 листопада 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шен-Сервіс" до Головного управління ДПС у Київській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Шен-Сервіс" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 вересня 2015 року: №0003052200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 17117198 грн., з яких 11411465 грн. за основним платежем, 5705733 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0003062200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 29665985 грн., з яких 19777323 грн. за основним платежем та 9888662 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Предметом перевірки судів у цій справі були рішення контролюючого органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та ПДВ за наслідками господарської діяльності Товариства з ТОВ "КВП Груп", ТОВ "Компанія БТС", ТОВ "Грандісбуд", ТОВ "Тоніс ЛТД" за період з 01 січня 2014 року по 30 квітня 2015.
Товариство не погодилось із такими рішеннями контролюючого органу і послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки від 18 серпня 2015 року №261/10-13-22-02-12/38013278, на підставі якого прийняті останні.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, позов задоволено.
Рішення судів обґрунтовано тим, що операції між позивачем та його контрагентами (ТОВ "КВП Груп", ТОВ "Компанія БТС", ТОВ "Грандісбуд", ТОВ "Тоніс ЛТД") є реальними, їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а тому, за висновком судів, Товариством дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту за результатами таких відносин. Зазначили, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про фактичне невиконання контрагентами своїх зобов`язань за угодами, укладеними із позивачем, а доводи контролюючого органу про порушення Товариством правил оподаткування не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Києво-Святошинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У доводах касаційної скарги зазначає про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, прийняття рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. По суті порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з податку на прибуток і ПДВ. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит і валові витрати, а також про непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами, наявність ознак фіктивності господарської діяльності одного із контрагентів. Також зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника Інспекції у порядку письмового провадження, хоча останній бажав приймати участь при розгляді справи, чим порушив норми процесуального права.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні.
У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Київській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити; представник позивача проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, надавши відповідні пояснення.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорювані рішення Інспекція прийняла за результатами перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків до державного бюджету під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ "Тоніс ЛТД" (код ЄДРПОУ 39198904) за період з 01 січня 2014 року по 30 квітня 2015 року, проведеної у серпні 2015 року.
В акті від 18 серпня 2015 року №261/10-13-22-02-12/38013278, складеному за наслідками зазначеної перевірки, вказано на порушення Товариством, окрім іншого, вимог підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, у зв`язку із чим занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 11411465 грн. та ПДВ за березень 2014 - березень 2015 року на суму 19777322 грн.
Підставою для наведеного став викладений у акті перевірки висновок Інспекції про формування Товариством витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "КВП Груп", ТОВ "Компанія БТС", ТОВ "Грандісбуд", ТОВ "Тоніс ЛТД" без дотримання відповідних законодавчих підстав, оскільки, на думку відповідача, такі відносини не мали реального характеру. Наведене обґрунтовується проведеними заходами з податкового контролю по контрагентам і їх постачальникам та аналіз їх податкової звітності, відповідно до яких не встановлено реальності господарських взаємовідносин останніх з платниками податків по ланцюгу постачання та наявності у них необхідних ресурсів; неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів та їх постачальників; наявністю кримінального провадження №42014000000000259 від 10 квітня 2014 року відносно службових осіб ПАТ "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" за ознаками складу злочинів, передбачених частиною 5 статті 191, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у якому фігурує ТОВ "Тоніс ЛТД", тощо.
Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги та підстав касаційного оскарження за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
Як встановлено статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій не дає підстав вважати, що останні неправильно застосували норми матеріального права чи порушили процесуальні норми.
Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у період, який перевірявся, Товариство було платником ПДВ та переважно займалося прибиранням приміщень.
Встановлені у акті перевірки порушення, які оспорюються позивачем, стосуються взаємовідносин Товариства з ТОВ "КВП Груп", ТОВ "Компанія БТС", ТОВ "Грандісбуд" та ТОВ "Тоніс ЛТД" щодо придбання у останніх послуг з прибирання нежитлових приміщень.
Як установили суди, між позивачем та вказаними вище контрагентами було укладено наступні договори, а саме з ТОВ "КВП Груп" від 01 серпня 2014 року №108/14, з ТОВ "Компанія БТС", від 28 лютого 2014 року №2802 та від 01 жовтня 2014 року №110ГК, з ТОВ "Грандісбуд" від 03 червня 2014 року №0306 та з ТОВ "Тоніс ЛТД" від 31 жовтня 2014 року №118-10 та №3110/14, за умовами яких контрагенти (виконавці) зобов`язувалися організувати виконання комплексу робіт (надання послуг) по прибиранню приміщень замовника (позивача), розташованих за адресами, вказаними в додатках до договорів, як і відповідний перелік, об`єми, терміни і вартість послуг.
За висновком судів операції по придбанню позивачем у вказаних підприємств робіт, послуг, за якими сформовані відповідні суми податкових вигод (витрати та податковий кредит), підтверджуються всіма необхідними документами (актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), оборотно-сальдовими відомостями по рахункам, розрахунковими документами тощо) й такі оформлені у відповідності із вимогами Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону. У виписаних контрагентами податкових накладних присутні усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ.
Оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "КВП Груп", ТОВ "Компанія БТС", ТОВ "Грандісбуд" та ТОВ "Тоніс ЛТД", суди зазначили, що наявні податкові накладні та первинні документи підписані уповноваженими особами, дають можливість визначитися із суттю, змістом та обсягом господарських операцій, ідентифікувати їх учасників, перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, тобто такі у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов договорів, реальне здійснення спірних господарських операцій, обумовлених ними. Дефектів у правовому статусі позивача або його контрагентів, за результатами діяльності з якими Товариством сформовано показники податкової звітності, або ж недоліків у оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, судами не виявлено.
Як установили суди, придбані у контрагентів роботи, послуги використані позивачем у власній господарській діяльності, що не спростовано відповідачем у ході розгляду справи.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ "КВП Груп", ТОВ "Компанія БТС", ТОВ "Грандісбуд" та ТОВ "Тоніс ЛТД" документально підтверджені та фактично проведені; відповідачем - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову, в ході розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували здійснення таких операцій, свідчили б про відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку, або ж невідповідності їх вимогам Закону №996-XIV, як наслідок, не доведено порушення Товариством установленого законодавством порядку формування відповідних сум податкових вигод.
При цьому суди виходили з того, що відповідачем не здійснювалась перевірка контрагентів на предмет наявності у останніх необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності, зокрема, основних фондів, матеріальних та трудових ресурсів, укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки ж контролюючого органу про неможливість здійснення вказаними підприємствами господарських операцій із позивачем ґрунтуються виключно на оцінці податкової інформації, що, як визнали суди, не є достатнім для об`єктивного встановлення дійсних обставин.
Загалом, як зазначили суди, в ході розгляду справи позиція податкового орану по суті ґрунтувалась на аналізі взаємовідносин згаданих контрагентів позивача із іншими особами, зокрема, але не виключно із ТОВ "Оілспецекспорт", ТОВ "Креативкомпані", ТОВ "Маркетінгстар ЛТД" та ТОВ "Авант Маркетинг" та без будь-яких фактів фіксації порушення було зроблено висновок про нереальність господарських взаємовідносин позивача із ТОВ "КВП Груп", ТОВ "Компанія БТС", ТОВ "Грандісбуд" та ТОВ "Тоніс ЛТД". Разом з тим правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених відомостей про порушення Товариством податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі; до того ж правовідносини учасників попередніх поставок товарно-матеріальних цінностей не можуть впливати на оцінку проведення операцій по виконанню робіт (послуг), вчинених між платником (позивачем у справі) та його безпосередніми контрагентами (виконавцями).
Варто вказати й на те, що при неможливості звірки контролюючим органом не можуть формуватися висновки за аналогією акту документальної перевірки, яка проводиться у тому числі й на підставі первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, а тому інформація, наведена у відповідних актах (про неможливість звірки) відносно ТОВ "КВП Груп" та ТОВ "Грандісбуд", не свідчить про нездійснення господарських операцій та про порушення податкового законодавства.
При вирішенні спору судами не встановлено як доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок розглядуваних взаємовідносин, протиправної діяльності посадових осіб позивача або його безпосередніх контрагентів за спірними операціями з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди, так і визнання фіктивності останньої у встановленому законом порядку. Що ж до вказівки контролюючого органу на кримінальне провадження №42014000000000259, то, як зазначили суди, в межах останнього здійснюється досудове розслідування відносно службових осіб ПАТ "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" за ознаками складу злочинів, передбачених частиною 5 статті 191, частиною другою статті 364 КК України, правові наслідки дій чи бездіяльності яких не є предметом дослідження в межах спірних правовідносин, відтак отримана у ході вказаного досудового слідства інформація, у даному випадку, не може слугувати підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки.
Більше того, встановлені у справі обставини свідчать про те, що постановою слідчого від 25 червня 2015 року було доручено контролюючому органу провести перевірку діяльності Товариства по дотриманню вимог законодавства при здійснення взаємовідносин у період з 01 січня 2014 року по 01 травня 2015 року виключно із ТОВ "Тоніс ЛТД", однак відповідач, досліджуючи при перевірці інші питання, зокрема взаємовідносини позивача із ТОВ "КВП Груп", ТОВ "Компанія БТС" та ТОВ "Грандісбуд", вийшов за межі такої без наявності на те правових підстав.
Також, як встановлено судами, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року у справі №826/11539/14, яка частково залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві щодо внесення до інтегрованої автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок" інформації на підставі Довідки №400/26-56-22-01-05/39156419 від 31 липня 2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Грандісбуд" (код ЄДРПОУ 39156419) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01 квітня по 30 червня 2014 року"; зобов`язано Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві відновити в інтегрованій автоматизованій інформаційній системі "Податковий блок" суму податкового кредиту та суми податкових зобов`язань, які ТОВ "Грандісбуд" включило до податкових декларацій з ПДВ за період з 01 квітня по 30 червня 2014 року.
Згідно з частиною першою статті 69 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників. Показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертизи.
За правилами частини першої та четвертої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій визнали їх такими, що свідчать про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданими контрагентами, підставою для яких стали лише гіпотетичні припущення контролюючого органу та недоведені обставини.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.
У касаційній скарзі не наведено інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та апеляційній скарзі, з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. Фактично доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.
При цьому Верховний Суд не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення у зв`язку із розглядом справи у письмовому провадженні, про які зазначається у касаційній скарзі, оскільки, враховуючи приписи частини шостої статті 128 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Таким чином, враховуючи, що у судовому засіданні 04 листопада 2015 року підстави для відкладення розгляду справи були відсутні, суд першої інстанції у відповідності до положень процесуального закону перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Отже, за наведених у цій постанові мотивів, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд