ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 826/2778/14
адміністративне провадження № К/9901/26241/20, № К/9901/26137/20, №К9901/26237/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/2778/14
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та компенсації, пов`язаної з участю у судових засіданнях
за касаційними скаргами Міністерства юстиції України, ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2020 року, ухвалене суддею Патратій О.В.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Безименної Н.В., суддів: Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року, постановлену суддею Патратій О.В.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Безименної Н.В., суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, МЮ України), у якому просив:
1.1. визнати незаконним його звільнення з роботи та недійсним внесений відповідачем запис до трудової книжки про звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);
1.2. визнати протиправними дії відповідача щодо проведення атестації 20 січня 2014 року після повідомлення позивачем про припинення трудових правовідносин та під час хвороби позивача;
1.3. скасувати наказ МЮ України від 03 лютого 2014 року № 178/к про звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України як незаконний та поновити позивача на роботі;
1.4. стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 січня 2014 року по день постановлення рішення у справі (на дату звернення до суду - 3219,04 грн);
1.5. стягнути з відповідача компенсацію за відрив від звичайних занять, пов`язану з прибуттям до суду - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням судових засідань на час винесення рішення по справі (участь у першому судовому засіданні - 22,83 грн.);
1.6. стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди - 20000,00 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказом заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І. від 03 лютого 2014 року №178/к "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту 03 лютого 2014 року за прогул без поважних причин, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Позивач вважає своє звільнення незаконним, а наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він подавав заяву відповідачу про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 15 січня 2014 року.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 позивач перебував на державній службі та з 21 листопада 2011 року обіймав посаду головного спеціаліста відділу контролю за діяльністю центрального апарату та територіальних органів Контрольно-ревізійного управління МЮ України. З 25 січня 2012 року переведений на посаду головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту МЮ України.
4. 10 січня 2014 року позивач звернувся із заявою до заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І. про звільнення його з роботи 15 січня 2014 року відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України. Крім того, у заяві просив провести розрахунок та виплату належної йому заробітної плати, зокрема, з урахуванням судових рішень, вихідної допомоги та грошової компенсації за невикористані відпустки за 2013-2014 роки.
5. Листом від 14 січня 2014 року №14-Я/31 відповідач повідомив позивача про те, що зазначені у заяві позивача факти перевірені Національним агентством України з питань державної служби та Державною інспекцією України з питань праці та порушень з боку МЮ України не встановлено. Також зазначено, що оскільки МЮ України дотримується вимог законодавства про працю та умов трудового договору, підстави для звільнення позивача відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України відсутні.
6. 15 січня 2014 року позивачем на адресу заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І. направлено лист, яким повернуто службове посвідчення МЮ України від 10 січня 2012 року № 769 та зазначено, що оскільки за даних обставин згоди роботодавця щодо звільнення з роботи законодавством не вимагається, позивач вважає трудовий договір розірваним у визначений ним строк, який надійшов на адресу МЮ України 24 січня 2014 року та зареєстровано за вх. № Я-1203.
7. Доповідною запискою начальника Управління внутрішнього аудиту Власової І.А. від 20 січня 2014 року №18-48/16 повідомлено заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І. про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом 16 та 17 січня 2014 року.
8. За фактом відсутності позивача на роботі посадовими особами МЮ України складені відповідні акти від 16 січня 2014 року, 17 січня 2014 року та 20 січня 2014 року, 21 січня 2014 року, 22 січня 2014 року, 23 січня 2014 року, 24 січня 2014 року, 25 січня 2014 року, 27 січня 2014 року, 28 січня 2014 року, 29 січня 2014 року, 30 січня 2014 року, 31 січня 2014 року та 03 лютого 2014 року.
9. Наказом заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03 лютого 2014 року № 178/к "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту 03 лютого 2014 року за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
10. Вважаючи зазначений наказ та звільнення з роботи незаконними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Історія справи
11. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з відсутністю підстав для визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
12. 25 вересня 2014 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2014 роу задоволено частково, постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: змінено формулювання причин та дати звільнення ОСОБА_1 в наказі заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І. від 03 лютого 2014 року № 178/к "Про звільнення ОСОБА_1 ", зазначивши підставою звільнення - частину третю статті 38 КЗпП України, датою звільнення - з 15 січня 2014 року; зобов`язано МЮ України внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 ; визнано протиправними дії Мін`юсту щодо проведення атестації ОСОБА_1 20 січня 2014 року; в решті позову відмовлено.
12.1. Мотивом часткового задоволення позову ОСОБА_1 в частині зміни формулювання звільнення, суд апеляційної інстанції зазначив, що саме в цьому полягає поновлення прав позивача, оскільки останній наполягав саме на тому, що він є звільненим з 15 січня 2014 року на підставі його заяви про звільнення відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України. Підстав для задоволення вимог адміністративного позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі у суд не знайшов, оскільки звільнення за власним бажанням виключає таку можливість.
13. 29 жовтня 2014 року наказом МЮ України від № 2348/к "Щодо ОСОБА_1 " на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року у справі № 826/2778/14 внесено зміни до наказу МЮ України від 03 лютого 2014 року № 178/к "Про звільнення ОСОБА_1 " виклавши його в наступній редакції: 1) звільнити ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту 15 січня 2015 року відповідно до частини 2 статті 38 КЗпП України; 2) відповідно до статті 44 КЗпП України виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку; 3) скасувати рішення атестаційної комісії МЮ України від 20 січня 2014 року про визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді.
Підстава: заява ОСОБА_1, виконавчий лист Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року № 826/2778/14.
14. 01 березня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційні скарги ОСОБА_1 та МЮ України задоволено частково, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
14.1. Мотивом скасування рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий апеляційний перегляд касаційної інстанції зазначив те, що суд апеляційної інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не просив в адміністративному позові змінити формулювання причин та дати звільнення ОСОБА_1 .
15. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року, у задоволені позову відмовлено.
16. Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року скасовано; адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії МЮ України щодо проведення 20 січня 2014 року атестації головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту МЮ України ОСОБА_1 ; визнано незаконним та скасовано наказ МЮ України від 03 лютого 2014 року № 178/к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України за пунктом 4 статті 40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту МЮ України з 03 лютого 2014 року. Адміністративну справу №826/2778/14 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 січня 2014 року по день постановлення рішення у справі, моральної шкоди та компенсації, пов`язаної з участю у судових засіданнях, направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
16.1. Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування наказу про звільнення позивача від 03 лютого 2014 року № 178/к та його поновлення на роботі, Верховний Суд виходив з того, що невиконання МЮ України законодавства про працю стосовно ОСОБА_1, що і стало підставою для звернення позивача до відповідача із заявою про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, підтверджується судовими рішеннями у справах № 826/13742/13-а та № 826/1708/13-а Окружного адміністративного суду міста Києва. Тож, за висновком Верховного Суду, заява позивача про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у визначений ним строк з 15 січня 2014 року підлягала задоволенню, водночас в порушення наведеної правової норми відповідачем не було звільнено позивача з наведених підстав, натомість згідно з оскаржуваним наказом позивача звільнено з посади за прогул без поважних причин на підставі пункту четвертого частини першої статті 40 КЗпП України. Таким чином, працедавець самостійно змінив визначену працівником причину звільнення з роботи з усіма несприятливими для працівника наслідками, а тому оскаржуваний наказ заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03 лютого 2014 року №178/к "Про звільнення ОСОБА_1 " за прогул є протиправним.
17. 18 листопада 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року про поновлення позивача на посаді видано виконавчий лист.
18. Наказом МЮ України від 14 лютого 2020 року № 669/к, на виконання означеної постанови Верховного Суду, скасовано наказ МЮ України від 03 лютого 2014 року №178/к "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту з 03 лютого 2014 року, про що останнього відповідно до положень статті 91 Закону України "Про державну службу" повідомлено листом МЮ України від 21 лютого 2020 року № 1891/14.1/-20.
19. 23 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою в порядку статті 383 КАС України про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої суб`єктом владних повноважень - МЮ України на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року, у якій просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо видання наказу від 27 березня 2020 року №1307/к "Про звільнення", на підставі якого звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту з 30 березня 2020 року, яка не існує у структурі підрозділу та штатному розписі;
- скасувати наказ відповідача від 27 березня 2020 року № 1307/к "Про звільнення" щодо звільнення позивача з посади з припиненням державної служби з часу його видання.
20. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року, вказану заяву позивача повернуто.
21. Повертаючи заяву ОСОБА_1 від 23 квітня 2020 року про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої суб`єктом владних повноважень - МЮ України на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 826/2778/14, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в порядку статті 383 КАС України суд вирішує питання пов`язані з виконанням постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року про скасування саме наказу від 03 лютого 2014 року № 178/к та поновлення позивача на роботі, а не нового наказу відповідача від 27 березня 2020 року № 1307/к про звільнення позивача із займаної посади. При цьому, суди попередніх інстанцій зазначили, що питання скасування наказу про звільнення від 27 березня 2020 року № 1307/к може вирішуватися шляхом пред`явлення окремого позову.
22. За наслідками нового розгляду справи в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з МЮ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 лютого 2014 року по 13 лютого 2020 року у розмірі 189023,01 грн, стягнуто з МЮ України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
23. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що період стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід рахувати з 04 лютого 2014 року (день, наступний за днем звільнення) по 13 лютого 2020 року (день, що передує фактичному поновленню на роботі).
23.1. За змістом рішення суду першої інстанції період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу був обрахований судом, виходячи з того, що на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі №826/2778/14, яка підлягала негайному виконанню в частині поновлення позивача на посаді, МЮ України лише 14 лютого 2020 року наказом № 669/к скасовано наказ від 03 лютого 2014 року № 178/к "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту з 03 лютого 2014 року.
23.2. За таких обставин, на підставі статті 236 КЗпП України, згідно з якою власник або уповноважений ним орган несуть відповідальність за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника у вигляді виплати середнього заробітку за час такої затримки незалежно від вини роботодавця у цій затримці, суд першої інстанції під час нового розгляду справи вважав необхідним включити до періоду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також період затримки виконання вищевказаної постанови Верховного Суду з 23 вересня 2019 року по 13 лютого 2020 року (день, що передує фактичному поновленню на роботі наказом МЮ України від 14.02.2020 № 669/к).
23.3. Розмір стягнутого з МЮ України середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом першої інстанції розраховано на підставі наданої на вимогу суду МЮ України довідки № 16-42/421 від 04 грудня 2019 року про розмір середньомісячного заробітку позивача за два місяці, що передували його звільненню. Згідно вказаної довідки середньоденна заробітна плата позивача за два місяці, що передували його звільненню, становила 125,43 грн., а середньомісячна - 2 696,74 грн. Таким чином, за розрахунком суду, сума середнього заробітку позивача, яка підлягає стягненню з відповідача за період з 04 лютого 2014 року по 13 лютого 2020 року, становить 189 023,01 грн (1 507 робочих днів х 125,43 грн).
23.4. При цьому суд першої інстанції вважав необґрунтованим застосування позивачем при розрахунку середнього заробітку можливе підвищення його заробітної плати у 2015-2019 роках на підставі пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Постанова № 100), з огляду на те, що інформація стосовно підвищення тарифних ставок і посадового окладу за посадою головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту МЮ України, з якої звільнено позивача, витребовувалася судом першої інстанції у відповідача ухвалою від 24 березня 2020 року. Водночас на виконання цієї ухвали відповідачем надано відповідь-пояснення від 12 травня 2020 року, за змістом якого підвищення тарифних ставок і посадового окладу за посадою головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Мін`юсту не відбувалося.
23.5. На підставі вищевикладеного суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги в цій частині стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 189 023,01 грн.
23.6. Стягуючи з МЮ України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був неправомірно позбавлений законного права на відповідну оплату праці, що відбулося внаслідок протиправних дій органу державної влади, а відновлення порушеного права відбувалося протягом значного періоду часу. Суд зауважив, що підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя (постанова ВСУ від 14 грудня 2016 року № 428/7002/14-ц).
24. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2020 року змінено в мотивувальній частині з урахуванням висновків даної постанови та викладено абзац 2 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2020 року в такій редакції: "Стягнути з МЮ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 лютого 2014 року по 23 вересня 2019 року у розмірі 188869,12 грн". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
24.1. Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції неправильно обраховано період стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу по 13 лютого 2020 року (день, що передує фактичному поновленню на роботі), суд апеляційної інстанції указав, що правильним слід вважати період саме з 04 лютого 2014 року (наступний день після звільнення) по 23 вересня 2019 року (дата ухвалення постанови Верховним Судом).
24.2. Одночасно суд апеляційної інстанції указав на безпідставність застосування судом першої інстанції при розрахунку стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу показників з довідки МЮ України № 16-42/421 від 04 грудня 2019 року, оскільки вона містить інформацію про заробітну плату позивача за листопад-грудень 2013 року, при тому, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати, здійснюється саме за останні два місяці роботи перед звільненням, якими у даному випадку є грудень 2013 та січень 2014 року, відомості про заробітну плату позивача у яких відображені в довідці про середню заробітну плату від 24 липня 2014 року № 17-42/240.
24.3. Тож, враховуючи дані наявної у матеріалах справи довідки про середню заробітну плату від 24 липня 2014 року № 17-42/240, з урахуванням Порядку № 100, судом апеляційної інстанції встановлено, що заробітна плата за останні два місяці роботи (грудень 2013 року та січень 2014 року) складає 3890,13 грн (2999,80 грн + 890,33 грн), середньоденний розмір заробітної плати становить 134,14 грн. (3890,13 грн/29 робочі дні), сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 лютого 2014 року (наступний день після звільнення) по 23 вересня 2019 року (дата ухвалення постанови Верховним Судом) становить: 134,14 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 1408 робочих днів вимушеного прогулу = 188869,12 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.
24.4. З урахуванням наведеного, оскільки суд першої інстанції дійшов вірних висновків про необхідність стягнення з Міністерства юстиції України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, втім помилково застосував показники, зазначені у довідці № 16-42/421 від 04 грудня 2019 року та невірно указав період, за який необхідно стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зміни мотивувальної та резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва № 826/2778/14 від 20 травня 2020 року.
24.5. При цьому, суд апеляційної інстанції вважав вірним висновок суду першої інстанції, що оскільки позивач був неправомірно позбавлений законного права на відповідну оплату праці, що відбулось внаслідок протиправних дій органу державної влади, а відновлення порушеного права відбувалось протягом значного періоду часу, наявні правові підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди у визначеній ним сумі в 20000,00 грн.
24.6. Також судом апеляційної інстанції, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнуто з МЮ України на користь позивача компенсацію за відрив від звичайних занять внаслідок участі позивача у судових засіданнях судів першої, апеляційної та касаційної інстанції в розмірі 70,00 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їх рух в касаційній інстанції
25. 12 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга МЮ України, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
26. В обґрунтування касаційної скарги МЮ України посилалося на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норми статті 235 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 711/7229/17-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 753/13791/17-ц, від 02 вересня 2019 року у справі № 237/4712/17-ц та інших, в частині підходів до розуміння сутності вимушеного прогулу, який визначається як час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
26.1. На думку скаржника, вжиття терміну "вимушений" у відповідних статтях КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час саме вимушеного прогулу, виключає можливість стягнення такого заробітку у разі добровільного невиходу працівника на роботу з власної волі поза виною власника або уповноваженого ним органу. У контексті наведеного скаржник вважає, що суд має дослідити, крім іншого, причинно-наслідковий зв`язок між наказом про звільнення працівника, визнаним в подальшому судом незаконним, та позбавленням можливості такого працівника працювати.
26.2. Скаржник підкреслював, що ОСОБА_1 у межах цієї справи в адміністративному позові від 28 лютого 2014 року заявив похідну вимогу на підставі статті 235 КЗпП України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням наказом Мін`юсту від 03 лютого 2014 року № 178/к. Водночас суди попередніх інстанцій, крім іншого, застосували статтю 236 КЗпП України, яка не підлягає застосуванню до спірних відносин, оскільки позивач не звертався з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України. Тож, оскільки позивач вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не заявляв, підставу свого позову не змінював шляхом додаткового посилання на статтю 236 КЗпП України, то, на думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанції безпідставно вийшли за межі позовних вимог та застосували вказану норму КЗпП України до спірних правовідносин без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2019 року № 808/2422/16 та від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16.
26.3. Далі скаржник наголошував, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми матеріального права, а саме приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, а саме від 30 липня 2020 року у справі № К/9901/34960/19, від 05 червня 2019 року № 686/22669/16-ц.
26.4. Також, на переконання скаржника, судами попередніх інстанцій під час здійснення оспорюваних розрахунків середнього заробітку за час вимушеного прогулу не застосовано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 824/222/17-а, у якій Верховний Суд погодився з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції стосовно, стягнення на користь поновленого працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вирахуванням одержаної позивачем вихідної допомоги та допомоги по безробіттю.
26.5. Окремо МЮ України звертав увагу суду касаційної інстанції на недотримання судами попередніх інстанцій положень абзацу п`ятого пункту 6 Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, відповідно до якого суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Тобто суд під час вирішення питання про призначення суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу вказує суму без відрахування з неї податків і зборів. При цьому, в резолютивній частині рішення обов`язково має бути зазначено, що суму визначено без утримання податку. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків. Натомість, в резолютивній частині рішення суду першої інстанції у справі № 826/2778/14 зазначено лише суму стягнення без примітки "без відрахування податків і зборів".
26.6. Крім іншого, скаржник вважає, що враховуючи обставини цієї справи (позивач за власною волею, без будь-яких дій роботодавця, перестав виходити на роботу, вважаючи себе звільненим за власним бажанням з 16 січня 2014 року), суд першої інстанції мав застосувати принцип співмірності до спірних правовідносин, як один із елементів справедливого вирішення спору з питань звільнення з публічної служби, позаяк працівник (державний службовець) має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Застосування принципу співмірності при вирішенні трудових спорів, на думку скаржника, спричинене тим, що недобросовісними можуть бути не тільки роботодавці, але й працівники.
26.7. У своїй касаційній скарзі МЮ України наполягає на недоведеності моральної шкоди позивача (у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази такої шкоди та, відповідно, і її розміру). Судами попередніх інстанцій при визначенні розміру моральної шкоди, на переконання скаржника, не враховано висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі №822/1178/19, а також пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", який полягає у тому, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
26.8. При цьому, МЮ України наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів статті 25 Закону України "Про запобігання корупції" у подібних правовідносинах, адже попередня практика Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі) не враховувала факт несумісності статусу державного службовця з можливістю отримання інших видів доходів відповідно до вказаної норми закону.
27. 12 жовтня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
28. Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження № К/9901/26137/20 за вищевказаною касаційною скаргою.
29. 09 листопада 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу МЮ України (№ К/9901/26137/20), де позивач посилається на необґрунтованість доводів цієї касаційної скарги. Указує, що відповідач на власний розсуд трактує як поняття "вимушений прогул", так і норми Порядку № 100 в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та запроваджених алгоритмів його розрахунку.
29.1. У своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу МЮ України ОСОБА_1 посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 жовтня 2020 року у справі № 826/676/16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року по справі № 826/808/16, у яких сформовано правову позицію, що законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин (отримання вихідної допомоги по безробіттю, отримання заробітної плати за новим місцем роботи, допомога по тимчасовій працездатності, середній заробіток на період влаштування та інш.).
29.2. На підтвердження правомірності стягнення на його користь судами моральної шкоди позивач посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, у якій Суд зауважив, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди йому не завдано. Водночас психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди. У свою чергу, позивач зазначив, що на ґрунті нервових переживань у нього сталися гіпертонічні кризи 16 січня 2014 року та 03 лютого 2014 року, він вимушений був неодноразово з 16 січня 2014 року звертатися за медичною допомогою та стаціонарно лікуватися.
29.3. Крім того, ОСОБА_1 за результатами перегляду справи просить постановити окрему ухвалу згідно зі статтею 249 КАС України направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що спричинили порушення закону при виданні наказів МЮ України від 14 лютого 2020 року № 669/к "Про поновлення на роботі" та від 27 березня 2020 року № 1307/к "Про звільнення".
30. 12 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року в частині стягнення з МЮ України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а справу в цій частині направити на новий розгляд, в іншій частині зазначені рішення судів залишити без змін.
31. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не правильно визначили розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням, не застосувавши коригування заробітної плати, включаючи премії та інші виплати, що враховуються під час обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення на коефіцієнт підвищення посадових окладів і тарифних ставок за час вимушеного прогулу працівника у зв`язку з незаконним звільненням з урахуванням пункту 10 Порядку № 100. У свою чергу, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах в частині коригування заробітної плати за час вимушеного прогулу працівника у зв`язку з незаконним звільненням з урахуванням пункту 10 Порядку № 100, а також порядку поновлення працівника на посаді, якої не існує, внаслідок організаційних змін, що відбулися за час його вимушеного прогулу.
31.1. Скаржник указує на те, що ця справа має для нього виняткове значення, оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили, що у структурі та штатному розписі апарату МЮ України, зокрема, станом на 14 лютого 2020 року відсутня посада головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги, що дії відповідача є протиправними, оскільки згідно з трудовим законодавством, у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді.
32. 12 жовтня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
33. Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження № К/9901/26237/20 за вищевказаною касаційною скаргою.
34. 18 листопада 2020 року від МЮ України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 провадженні № К/9901/26237/20, де відповідач посилається на необґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення, прийняті судами попередніх інстанцій, скасувати в частині задоволених вимог та ухвали нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Доводи викладені у даному відзиві є аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі МЮ України у провадженні № К/9901/26137/20.
35. 12 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник з урахуванням уточненої касаційної скарги, поданої на виконання ухвали Верховного Суду від 02 листопада 2020 року про залишення касаційної скарги без руху, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року і передати справу для продовження розгляду.
36. В обґрунтування цієї касаційної скарги ОСОБА_1 указує, що, оскільки, на його думку, МЮ України допущено протиправну бездіяльність на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року та протиправні дії при поновленні на неіснуючу в штатному розписі посаду згідно з наказом МЮ України від 14 лютого 2020 року № 669/к "Про поновлення на роботі", то він звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними дій та бездіяльності, вчинених відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у цій справі. Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2020 року розгляд цієї заяви призначено в порядку письмового провадження і станом на момент подачі цієї касаційної скарги рішення суду за результатами розгляду вказаної заяви не прийнято.
36.1. Водночас скаржник зауважує, що 21 квітня 2020 року він отримав засобами поштового зв`язку наказ МЮ України від 27 березня 2020 року № 1307/к "Про звільнення", згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту з 30 березня 2020 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
36.2. Отже, на переконання скаржника, накази відповідача від 14 лютого 2020 року №669/к "Про поновлення на роботі" та від 27 березня 2020 року № 1307/к "Про звільнення" є взаємопов`язаними та безпосередньо стосуються виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 826/2778/14.
36.3. Тому, на думку скаржника, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, повертаючи йому подану в порядку статті 383 КАС України заяву про визнання протиправними дій та бездіяльності МЮ України у зв`язку із винесенням наказу від 27 березня 2020 року № 1307/к "Про звільнення", дійшов упередженого висновку, що "питання правомірності прийняття МЮ України іншого наказу від 27 березня 2020 року № 1307/к про звільнення позивача, після поновлення його на виконання рішення Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 826/2778/14, повинно досліджуватися в іншій окремій справі на підставі відповідного позову", оскільки, вважає, що поновлення його на посаді фактично не відбулося. У зв`язку з цим скаржник вважає, що його право на розгляд справи справедливо і відкрито безстороннім і незалежним судом в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції у світлі принципів верховенства права та правової певності порушено.
37. 12 жовтня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
38. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження № К/9901/26241/20 за вищевказаною касаційною скаргою з урахуванням уточненої касаційної скарги, поданої на виконання ухвали Верховного Суду від 02 листопада 2020 року про залишення касаційної скарги без руху.
39. 16 грудня 2020 року від МЮ України надійшов відзив на касаційну скаргу №К/9901/26241/20, де відповідач посилається на необґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення, прийняті судами попередніх інстанцій, залишити без змін. Відповідач зауважує, що наказом МЮ України від 14 лютого 2020 року № 669/к позивача було поновлено на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту МЮ України з 03 лютого 2014 року на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 826/2778/14. Тож на цьому етапі МЮ України вважає, що ним виконано зобов`язання перед ОСОБА_1 в частині поновлення на роботі, покладені на нього означеною постановою Верховного Суду.
39.1. На підставі наведеного, МЮ України погоджується із ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, про повернення позивачу заяви, поданої у порядку статті 383 КАС України, оскільки питання правомірності прийняття МЮ України іншого наказу від 27 березня 2020 року № 1307/к про звільнення позивача, після його поновлення на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі 826/2778/17, повинно досліджуватися в іншій окремій справі на підставі відповідного позову.
40. 18 грудня 2020 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив МЮ України (№К/9901/26241/20), мотивована тим, що оскільки фактичне поновлення позивача на роботі не відбулося, усі протиправні дії та бездіяльність боржника, вчинені на виконання постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року про поновлення на посаді, повинні оскаржуватися у порядку 383 КАС України.
41. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 29 вересня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі № 826/2778/14 у касаційних провадженнях № К/9901/26137/20, № 9901/26237/20, № 9901/26241/20 та призначено їх до розгляду у порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.