ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 380/1115/20
адміністративне провадження № К/9901/30975/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року (у складі головуючого судді Москаля Р.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року у справі №380/1115/20 (в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.),
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) в лютому 2020 року звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент, відповідач), в якому просила скасувати наказ №81-к від 27.06.2019, поновити її на роботі на посаді головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг управління соціального обслуговування Департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації, стягнути середній заробіток у розмірі 54393,90 грн. (станом на 12.12.2019).
2. В обґрунтування заявлених вимог позивач не погоджувалась з рішенням відповідача про звільнення з посади за закінченням строку трудового договору, вказувала, що відповідно до розпорядження №966/0/8-16 від 07.09.2016 з 07 вересня 2016 року призначена по посаду головного спеціаліста на умовах строкового трудового договору на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 ; дитина працівниці ОСОБА_2 досягла трирічного віку, проте роботодавець не прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору та допустив до роботи; позивач ще пів року працювала на згаданій посаді.
3. Позивач посилалась на статтю 36 Кодексу законів про працю України та стверджувала, що трудовий договір між нею та роботодавцем став безстроковим, а той факт, що роботодавець надав ОСОБА_2 після досягнення її дитиною трирічного віку відпустку іншого виду не впливає на трудові відносини з ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020, адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації №81-к від 27.06.2019 "Про звільнення з роботи ОСОБА_1";
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг управління соціального обслуговування департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації з 01 липня 2019 року;
Стягнуто з Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2019 року по 24 липня 2020 року в розмірі 114 399 (сто чотирнадцять тисяч триста дев`яносто дев`ять) гривень 74 коп.
5. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що у відповідача не було правових підстав звільняти ОСОБА_1 у червні 2019 року з підстави "у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору, а наказ №91-к від 27.06.2019 року є протиправним.
6. Суд першої та апеляційної інстанцій зазначали, що відповідно до розпорядження №966/0/8-16 від 07.09.2016 ОСОБА_1 призначена на посаду з метою заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким зберігається посада державної служби, на умовах строкового трудового договору; у згаданому розпорядженні чітко визначено, що позивачка приймається на роботу: 1) на умовах строкового трудового договору; 2) на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 ; подія, що визначала закінчення строку трудового договору з ОСОБА_1 (досягнення дитиною ОСОБА_2 трирічного віку) настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .
7. Суди попередніх інстанції вказували, що відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та частини другої статті 85 Закону України "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII) роботодавець мав підстави звільнити ОСОБА_1 з 30 грудня 2018 року, проте цього не зробив; відносини з проходження позивачки публічної служби трансформувалися, оскільки її трудовий договір на підставі норм статті 39-1 КЗпП України є продовженим на невизначений строк.
8. Суд першої та апеляційної інстанцій зазначали, що Закони України "Про відпустки" та "Про державну службу" передбачають збереження посади державної служби державного службовця, який перебуває як у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, так і у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку у разі, коли дитина потребує стороннього домашнього догляду; водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що ці відпустки є відпустками різних видів та їх неможна ототожнювати.
9. Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що оскільки роботодавець був зацікавлений у подальшій роботі ОСОБА_1 на посаді після 30.12.2018 (це очевидно з його конклюдентних діянь - відповідач не прийняв рішення про звільнення позивачки), у відповідача було 10 днів для врегулювання цього питання: 1) роботодавець міг запропонувати ОСОБА_1 продовжити строк/укласти новий строковий трудовий договір на час перебування ОСОБА_2 у додатковій відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду; 2) роботодавець міг не приймати жодного рішення (що він і зробив) і трансформувати трудовий договір ОСОБА_1 у безстроковий.
10. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважали, що залишення ОСОБА_1 на службі не перешкоджало надалі вирішити питання переміщення чи позивачки, чи ОСОБА_2 по службі для врегулювання проблеми, так як станом на дату прийняття оскарженого рішення в Департаменті були незаміщені вакансії.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
11. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2020, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 у справі №380/1115/20 та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
12. В обґрунтування підстав на касаційне оскарження Департамент посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості (неможливості) застосування статті 39-1 КЗпП України до відносин, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням державної служби.
13. Окрім зазначеного, касатор зазначає, що приймаючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій вирішили питання про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме ОСОБА_2 - державного службовця, за яким мала зберігатись його посада; державного службовця на період тимчасової відсутності якого та для тимчасового заміщення посади якого, здійснювалося строкове призначення позивача, що як вважає Департамент, у відповідності до пункту 4 частини 3 статті 353 КАС України є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.
14. Касатор вказує, що позивач була призначена на посаду державної служби для заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до Закону України "Про державну службу" зберігається посада державної служби; у випадку, якщо строкове призначення здійснюється у разі заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби, норма закону (пункт 2 частини 2 статті 34 Закону України "Про державну службу") не розділяє видів тимчасової відсутності основного працівника (державного службовця), за яким зберігається посада державної служби.
15. Таким чином, як вважає Департамент, строкове призначення на посаду державної служби може здійснюватися лише з чітким та неухильним дотриманням частини 2 статті 34 Закону України "Про державну службу", зокрема "на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби"; зазначення у наказі про строкове призначення на посаду державної служби, що таке призначення здійснюється на період одного виду відпустки та невнесення до нього змін у зв`язку з продовженням чи наданням іншого виду відпустки "основному" працівнику/державному службовцю, не може змінювати норми Закону, який визначає можливі варіанти такого призначення, яким у даному випадку є "заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби" (незалежно від причин відсутності).
16. В контексті наведеного, касатор вважає, що навіть кадрові помилки не можуть змінювати встановлені Законом підходи до строкового призначення на посаду державної служби; таке призначення має тимчасовий характер та повинно бути припиненим при закінченні тимчасової відсутності основного працівника/державного службовця.
17. В контексті застосування статті 39-1 КЗпП України касатор додатково вказує, що відсутність у Законі України "Про державну службу" правової норми, яка б передбачала "трансформацію" строкового призначення на посаду державної служби у безстрокове, не свідчить про необхідність застосування статті 39-1 КЗпП України; застосування вказаних положень до спірних правовідносин нівелює норми Закону № 889-VIII про те, що строкове призначення здійснюється на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалась посада державної служби.
18. До Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на правомірність оскаржуваних судових рішень, просить їх залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
19. Касаційна скарга Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації до Верховного Суду надійшла 17 листопада 2020 року.
20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2020 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.
21. Ухвалою Верховного Суду від 08.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020.
22. Ухвалою судді Верховного Суду від 20.10.21 дану справу призначено до письмового розгляду за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
23. 07 вересня 2016 року голова Львівської обласної державної адміністрації за заявою ОСОБА_1 та на підставі подання в.о. директора департаменту соціального захисту населення ЛОДА прийняв розпорядження №966/0/8-16, відповідно до якого призначив ОСОБА_3 з 07 вересня 2016 року на посаду головного спеціаліста відділу обслуговування населення та стаціонарних установ управління соціального обслуговування та захисту населення департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації на умовах строкового трудового договору на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 .
24. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, досяг трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після 30 грудня 2018 року ОСОБА_3 продовжувала працювати на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування населення та стаціонарних установ управління соціального обслуговування та захисту населення департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації, відповідач не прийняв рішення про звільнення позивачки у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору.
25. 14 грудня 2018 року ОСОБА_2 подала до в.о. директора департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації заяву, просила надати їй з 31 грудня 2018 року відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, яка потребує індивідуального догляду. До заяви ОСОБА_2 долучила довідку №215 від 12.12.2018, видану ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, про потребу дитини у домашньому догляду, дійсну до 30 червня 2019 року. На підставі заяви ОСОБА_2 в.о. директора департаменту соціального захисту населення ЛОДА 20 грудня 2018 року видав наказ №167-к "Про надання відпустки ОСОБА_2", відповідно до якого надав ОСОБА_2 відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, як такою, що потребує домашнього догляду, з 31 грудня 2018 року до 30 червня 2019 року. Правовими підставами видання наказу зазначено статтю 179 КЗпП, пункт 3 частини першої статті 25 Закону України "Про відпустки".
26. На підставі заяви ОСОБА_2 від 27.06.2019 в.о. директора департаменту соціального захисту населення ЛОДА прийняв наказ №82-к від 27.06.2019 "Про вихід із соціальної відпустки ОСОБА_2", вважав ОСОБА_2 такою, що приступила до виконання службових обов`язків головного спеціаліста відділу обслуговування населення та стаціонарних установ управління соціального обслуговування та захисту населення департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації з 01 липня 2019 року.
27. Наказом директора департаменту соціального захисту населення ЛОДА від 27.06.2019 №81-к "Про звільнення з роботи ОСОБА_3" ОСОБА_3 з 30 червня 2019 року звільнено з посади головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг управління соціального обслуговування департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору на підставі частини першої статті 85 Закону України "Про державну службу" та пункту 2 статті 36 та статей 47, 116 Кодексу Законів про працю України.
28. Відповідно до листка непрацездатності серія АДУ №266157 ОСОБА_3 з 27 червня 2019 року по 08 липня 2019 року перебувала на амбулаторному лікуванні.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
29. Дане касаційне провадження, відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, стосовно можливості (неможливості) застосування статті 39-1 КЗпП України стосовно відносин, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, а також на підставі пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України, оскільки касатор вважає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень вирішили питання про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме: ОСОБА_2 - державного службовця, за яким мала зберігатися його посада державного службовця, на період тимчасової відсутності якого та для заміщення посади здійснювалося строкове призначення позивача ОСОБА_3 .
30. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
32. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
33. Відповідно до статті 23 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
34. Згідно частини 3 статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
35. Підстави припинення державної служби визначені у статті 83 Закону України "Про державну службу", відповідно до якої, державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".
36. Припинення державної служби у зв`язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби визначено статтею 85 Закону України "Про державну службу".
37. Так, частиною 1 вказаної статті передбачено, що у разі призначення на посаду державної служби на певний строк, державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку.
38. Відповідно до частини 2 цієї ж статті, державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов`язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.
39. Підставою припинення трудового договору є, серед іншого, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
40. Відповідно до статті 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
41. Виходячи із обставин даної справи, задовольняючи позовні вимоги та поновлюючи ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг управління соціального обслуговування департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації з 01 липня 2019 року, судами попередніх інстанції не надано правової оцінки наслідками такого поновлення, оскільки, поновлення позивача на посаді, яку вона займала тимчасово, на час перебування у відпустці основного працівника, безпосередньо може вплинути на трудові права та інтереси основного працівника, - ОСОБА_2 .
42. В даному контексті, судами не встановлено, чи мало місце фактичний вихід на роботу основного працівника - ОСОБА_2, позаяк в матеріалах адміністративної справи міститься Наказ №82-к від 27.06.2019 "Про вихід із соціальної відпустки ОСОБА_2", та чи могли були створені перешкоди для такого, внаслідок поновлення на роботі на державній службі тимчасового працівника, який заміщав посаду основного на період її перебування у відпустці по догляду за дитиною.
43. Окрім того, фактичне визнання трудового договору ОСОБА_3 в розумінні статті 39-1 КЗпП України, як такого, що трансформувався у безстроковий (на невизначений термін), також, як наслідок, може вплинути на трудові права основного працівника - ОСОБА_2, оскільки, трудовий договір був строковий.
44. Трансформування, у даній справі, строкового трудового договору, термін спливу якого фактично залежить від виходу на роботу основного працівника, та у разі створення перешкод для належного виходу із соціальної відпустки та початку роботи основного працівника, може знівелювати сутність таких строкових трудових договорів, оскільки строкове призначення осіб на посади державної служби здійснюється на період заміщення тимчасово відсутнього основного державного службовця, за яким зберігалась посада державної служби.
45. Слід звернути увагу, що подаючи заяву про призначення на тимчасову посаду (на період відпустки основного працівника), особа надає свою згоду на відповідний строк роботи та усвідомлює наслідок такої згоди, а саме, припинення трудових відносин після закінчення цього строку.
46. Подібний за змістом висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 03 червня 2020 року у справі №813/2491/16.
47. Тому, суди попередніх інстанцій, ухваливши оскаржувані судові рішення про поновлення позивача на посаді державної служби, вирішили питання про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, - ОСОБА_2, - державного службовця, на період тимчасової відсутності якого та для тимчасового заміщення посади якого здійснювалось строкове призначення позивача, та дійшли передчасних висновків про трансформацію строкового трудового договору ОСОБА_3 у безстроковий.
48. Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
49. Слід звернути увагу, що відповідно до частини 2 статті 94 КАС України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
50. Порядок засвідчення копій документів, станом на момент подання позовної заяви, був визначений п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.
51. Проте, з матеріалів даної справи випливає, що суди попередніх інстанцій встановили фактичні обставини справи на підставі доказів, що не є належним чином засвідченими, якими, зокрема, є копії доданих до позовної заяви документів (том. 1 а.с. 5 - 34).
52. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
53. Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
54. За змістом пункту 4 частини 3 статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
55. Відповідно до частини 6 статті 353 КАС України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
56. Із врахуванням наведеного, оцінивши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновків про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд - до суду першої інстанції.
57. З огляду на наявність обов`язкових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, в силу положень статті 353 КАС України, Верховний Суд не вирішує питання правильності застосування норм матеріального права, яке було підняте при відкритті даного касаційного провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
58. Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, вирішити питання про залучення до участі у справі всіх осіб, на права, свободи, інтереси та обов`язки яких може вплинути вирішення даної адміністративної справи, забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного і повного дослідження та вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.
59. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,