ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 914/687/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В.,
за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 (головуючий суддя Скрипчук О. С., судді Галушко Н. А., Мирутенко О. Л.) у справі
за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Весняне-3"
до 1) Львівської міської ради, 2) Виконавчого комітету Львівської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2016 № 1164, скасування державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення та припинення права власності на нежитлові приміщення,
за участю представників:
позивача - Куксова В. Г. (адвокат),
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - не з`явився,
третьої особи - Мотова Є. Г. (у порядку самопредставництва),
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Весняне-3" (далі - ОСББ "Весняне-3", позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради (далі - Львівська міськрада, відповідач-1) та Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - виконком Львівської міськради, відповідач-2) про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Львівської міськради від 09.12.2016 № 1164, скасування державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення та припинення права власності на нежитлові приміщення.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на момент прийняття спірного рішення нежитлові приміщення під індексом № 2-1, 2-2, 2-3, 2-4 в будинку № 3 на вул. М. Лисенка у м. Львові не були окремим об`єктом нерухомості чи окремим об`єктом цивільних прав. Спірні приміщення належать до складу житлового фонду, а при винесенні спірного рішення не було дотримано вимог статті 4 Житлового кодексу Української РСР.
3. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.05.2020 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності Львівської міськради).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
4. Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.01.2009 № 21609523 власником будинку за адресою: вул. М. Лисенка, 3, м. Львів, є територіальна громада м. Львова в особі Львівської міськради. Підстава виникнення права власності: рішення Личаківського/Червоноармійського райвиконкому м. Львова від 10.03.1987 № 176, форма власності - комунальна, частка 1/1.
5. 27.12.1991 виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів було прийнято рішення № 728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць (підприємств та організацій житлово-комунального господарства області)".
6. У матеріалах справи міститься рішення виконкому Львівської міськради народних депутатів від 18.02.1982 № 59 "Про виділення приміщення спортивній школі "Сигнал" обкому профспілки працівників радіоелектронної промисловості по вул. Лисенка, 3", яким вирішено приміщення на вул. М. Лисенка, 3 у м. Львові, загальною площею 52,1 кв. м передати в оренду обкому профспілки працівників радіоелектронної промисловості для розміщення адміністрації спортивної школи "Сигнал".
7. 24.09.1993 між Фондом комунального майна Львівської міськради та Спеціалізованою дитячо-юнацькою школою олімпійського резерву "Сигнал" (далі - СДЮШОР "Сигнал") був укладений договір оренди нежитлових приміщень. Об`єктом оренди згідно з договором є нежитлові приміщення під індексом 2-1, 2-2, 2-3, 2-4 загальною площею 53,6 кв. м, що знаходяться за адресою вул. М. Лисенка, 3, м. Львів (далі - нежитлові приміщення), під службові приміщення.
8. 10.04.2002 був укладений договір оренди № Г-0816 між Управлінням ресурсів Львівської міськради та СДЮШОР "Сигнал" нерухомого майна - нежитлових приміщень.
9. Надалі між Управлінням комунальної власності Львівської міськради та СДЮШОР "Сигнал" були укладені договори оренди нежитлових приміщень від 24.07.2009 № Ф-7225-9, від 25.09.2012 № Л-8458-12, від 27.10.2015 № Л-9884-15, від 17.12.2018 № Г-11564-18.
10. Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.07.2016 здійснено державну реєстрацію ОСББ "Весняне-3".
11. 14.08.2016 загальними зборами ОСББ "Весняне-3" було прийнято рішення про взяття на баланс будинку за адресою: вул. М. Лисенка, 3, м. Львів.
12. 09.12.2016 виконкомом Львівської міськради прийнято рішення № 1164 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Львова", яким вирішено зареєструвати територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міськради право комунальної власності на нежитлові приміщення. До переліку нежитлових приміщень, на які реєструвалось право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міськради, що додається до рішення, внесено, зокрема, нежитлові приміщення.
13. 08.02.2017 на підставі вказаного рішення зареєстровано право комунальної власності Львівської міськради на нежитлові приміщення, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
14. Позивач зазначає, що про рішення виконкому Львівської міськради від 09.12.2016 № 1164 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Львова" йому стало відомо з листа Управління комунальної власності Львівської міськради від 23.03.2017 № 2302-1475, який він отримав 27.03.2017.
15. Позивач долучив до позовної заяви технічний паспорт будинку від 29.07.1968 та план першого поверху будинку за адресою: вул. М. Лисенка, 3, м. Львів.
16. У матеріалах справи містяться:
- копія технічного паспорта, складеного Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ОКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки") від 30.01.2017, виготовленого станом на 04.02.2002;
- інвентаризаційна справа № 780 на нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 53,6 кв. м за адресою вул. М. Лисенка, 3, м. Львів;
- довідки, видані ОКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки":
1) від 22.12.2016 № ю1/1243, видана Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міськради про те, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи ОКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" станом на 29.12.2012 нежитлові приміщення в буд. 3, на вул. М. Лисенка у м. Львові під індексом 2-1, 2-2, 2-3, 2-4 становлять 53,6 кв. м. Вищевказані нежитлові приміщення є ізольованими, не належать до житлового фонду, не перебувають у загальному користуванні мешканців будинку та не є допоміжними;
2) від 21.02.2020 № 830, видана ОСББ "Весняне-3" про те, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи ОКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" станом на 29.12.2012 нежитлові службові приміщення в буд. 3 на вул. М. Лисенка у м. Львові, під індексом з 2-1; 2-2, 2-3; 2-4 загальною площею 53,6 кв. м не мають евакуаційних входів та виходів, не перебувають у загальному користуванні мешканців будинку. Доступ до вищевказаних приміщень відбувається через загальний вхід до будинку (проїзд) та сходову клітку загального користування. Станом на 29.12.2012 вищезазначені приміщення не були самостійним об`єктом нерухомого майна та не реєструвались окремо як власність територіальної громади м. Львова.
17. У матеріалах справи також наявна копія свідоцтва на право власності від 23.12.1994 на квартиру № 3 на вул. М. Лисенка, 3 у м. Львові, що згідно з доводами позивача є першою приватизованою квартирою будинку.
18. Позивач стверджує, що вищевказані нежитлові приміщення є допоміжними, тому є спільною власністю усіх власників квартир багатоквартирного будинку.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
19. Господарський суд Львівської області (суддя Синчук М. М.) рішенням від 16.11.2020 у задоволенні позовних вимог відмовив.
20. Суд першої інстанції зазначив, що спірне приміщення не є допоміжним, яке відноситься до спільної власності усіх співвласників ОСББ "Весняне-3", а є нежитловим приміщенням, яке належить територіальній громаді міста Львова.
21. Західний апеляційний господарський суд постановою від 08.06.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 16.11.2020 скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.
22. Судове рішення мотивоване тим, що згідно з технічним паспортом від 29.07.1968 на будинок за адресою: вул. М. Лисенка, 3, м. Львів, спірні приміщення не є ізольованими, доступ до вищевказаних приміщень відбувається через загальний вхід до будинку та сходову клітку загального користування.
23. Враховуючи те, що спірні приміщення не є самостійним об`єктом нерухомого майна та не є ізольованими, тому відносяться до житлового фонду та є допоміжними приміщеннями.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
24. У липні 2021 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Львівської міськради (далі - скаржники), в яких скаржники просять скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
25. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
26. На обґрунтування підстав касаційного оскарження Львівська міськрада посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми статей 1, 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", статті 382 Цивільного кодексу України, статей 1, 5, 18, Житлового кодексу Української РСР, пункту 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25.12.2015 № 1127 без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 28.11.2019 у справі № 914/1289/18, а також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.06.2015 у справі № 6-8823св15.
27. Управління комунальної власності Львівської міськради зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми статей 1, 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статті 1, 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду та Верховного Суду України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18, та Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, від 28.09.2016 у справі № 6-832цс15, від 14.09.2016 у справі № 6-2165цс15, від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 21.12.2016 у справі № 6-1503цс16, від 08.06.2016 у справі № 6-3029цс16.
28. Скаржники вважають, що будь-яких доказів, які б свідчили, що приміщення призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, зокрема, містять те чи інше обладнання, комунікації, або у який-небудь спосіб задовольняють побутові потреби мешканців, пов`язаних із життєзабезпеченням, позивачем надано не було.
29. Отже, Господарський суд Львівської області дійшов правильного висновку, що нежитлові приміщення є ізольованими та до житлового фонду не належать.
30. Крім того, Управління комунальної власності Львівської міськради вказує, що позовна давність у цій справі має обчислюватися з моменту, коли саме було проведено державну реєстрацію права власності на спірне приміщення.
31. У судовому засіданні представник третьої особи підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Позиція позивача
32. У відзиві на касаційну скаргу ОСББ "Весняне-3" зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що спірні допоміжні приміщення були самостійним об`єктом нерухомості, а також відсутні первинні правовстановлюючі документи на спірне нерухоме майно, які б підтверджували відповідне речове право міської ради на нього.
33. Крім того, до матеріалів справи не долучені докази про те, що зі стадії проектування житлового будинку № 3 на вул. М. Лисенка у м. Львові спірні приміщення призначалися для будь-яких інших потреб (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), тому такі приміщення не можуть бути "нежитловими приміщеннями" та перебувати у комунальній власності територіальної громади міста.
34. Позивач вважає, що передача спірних приміщень в оренду жодним чином не змінює правовий статус відповідних приміщень та не призводить до автоматичного віднесення допоміжних приміщень до нежитлових.
35. З урахуванням наведеного ОСББ "Весняне-3" просить залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
36. У судовому засіданні представник позивача заперечив проти касаційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.
37. Виконком Львівської міськради правом на подання письмового відзиву на касаційні скарги, передбаченим статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
38. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, скаржники оскаржують судове рішення суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
40. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи, дослідив наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
41. Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
42. Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у Рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 зі змінами згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.11.2011 № 14-рп/2011.
43. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 визначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
44. У Рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011 № 14-рп/2011 додатково роз`яснено, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 № 2482-ХІ1 зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
45. Допоміжні приміщення відповідно до пункту 2 статті 10 Закону стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.
46. Аналогічні приписи містить частина друга статті 382 Цивільного кодексу України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
47. У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
48. Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18).
49. Суд касаційної інстанції зазначає, що при вирішенні даного спору основним є визначення правового статусу спірного приміщення, а саме встановлення того, чи відноситься вказане приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.
50. При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що із самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються такими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
51. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.
52. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів про те, що приміщення першого поверху під індексом 2-1, 2-2, 2-3, 2-4 (загальною площею 53,6 кв. м) за адресою: вул. М. Лисенка, 3, м. Львів, первинно планувалися як нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
53. Згідно із технічним паспортом від 29.07.1968 на будинок за адресою: вул. М. Лисенка, 3, м. Львів, спірні приміщення не є ізольованими, доступ до вищевказаних приміщень відбувається через загальний вхід до будинку та сходову клітку загального користування.
54. Враховуючи те, що спірні приміщення не є самостійним об`єктом нерухомого майна та не є ізольованими, а тому відносяться до житлового фонду та є допоміжними приміщеннями.
55. Суд апеляційної інстанції зазначив, що необґрунтованими є твердження третьої особи у поясненнях про те, що згідно із технічним паспортом, складеним ОКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 04.02.2002 № 780 вхід до спірних приміщень здійснюється через сходову клітку та двір спільного користування, оскільки з даного технічного паспорта вбачається, що вхід до спірних приміщень здійснюється лише через сходову клітку загального користування.
56. Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
57. Ураховуючи встановлення належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, позивачу не потрібно доводити право власності на це приміщення, оскільки за наявності у нього статусу допоміжного приміщення воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку, представником яких виступає позивач (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18).
58. Як було зазначено вище, у Рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 визначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
59. Викладеним спростовуються доводи Львівської міськради щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 914/1289/18 про те, що будинок на вул. Лисенка, 3 у м. Львові, не переданий на баланс/обслуговування ОСББ "Весняне-3", тобто позивач не виконує свої функції з утримання будинку та, відповідно, не є представником співвласників багатоквартирного будинку.
60. Крім того, висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18 щодо порядку розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, на неврахування яких посилається Управління комунальної власності Львівської міськради у касаційній скарзі.
61. При цьому у справі № 904/5047/18 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що спірні приміщення є допоміжними і належать власникам квартир будинку на праві спільної сумісної власності, представником яких виступає позивач.
62. Рішення виконкому Львівської міськради народних депутатів від 18.02.1982 № 52 "Про виділення приміщення спортивній школі "Сигнал" обкому профспілки працівників радіоелектронної промисловості по вул. Лисенка, 3", рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 27.12.1991 № 728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць (підприємств та організацій житлово-комунального господарства області)" та договори оренди щодо спірних приміщень не змінюють правового статусу спірних приміщень, за умови встановлення у справі визначеного законом юридичного факту належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку.
63. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.
64. У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
65. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
66. Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
67. Частинами першою, третьою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
68. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
69. Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
70. Пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
71. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
72. Частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
73. Отже, з огляду на встановлені у справі обставини щодо належності спірних приміщень до спільної власності власників квартир у багатоквартирному будинку за адресою: вул. М. Лисенка, 3, м. Львів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення виконкому Львівської міськради від 09.12.2016 № 1164 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Львова" в частині приміщень за адресою: вул. М. Лисенка, 3, м. Львів, зазначених в Переліку нежитлових приміщень, на які реєструвалось право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міськради підлягає визнанню незаконним та скасуванню як таке, що порушує права позивача.
74. Звідси й похідні позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міськради на нежитлові приміщення із закриттям розділу щодо об`єкта нерухомого майна № 1171832746101 та про припинення права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міськради на нежитлові приміщення також підлягають задоволенню.
75. Як зазначив суд апеляційної інстанції, відповідачами у відзиві на позов було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.
76. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
77. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
78. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
79. За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
80. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
81. Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
82. При цьому за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
83. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
84. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
85. Позивач стверджує, що про рішення виконкому Львівської міськради від 09.12.2016 № 1164 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Львова" ОСББ "Весняне-3" стало відомо з листа Управління комунальної власності Львівської міськради від 23.03.2017 № 2302-1475, який він отримав 27.03.2017.
86. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів, які б доводили, що позивач міг дізнатись про порушення свого права раніше, ніж після отримання листа-відповіді. Отже, слід вважати, що позивач звернувся до суду у даній справі 18.03.2020 в межах позовної давності.
87. Викладеним спростовуються доводи третьої особи про те, що позовна давність у цій справі має обчислюватись з моменту, коли саме було проведено державну реєстрацію права власності на спірне приміщення.
88. Разом з тим у касаційній скарзі Управління комунальної власності Львівської міськради також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 у подібних правовідносинах.
89. Суд касаційної інстанції зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
90. Так, у справі № 904/2357/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (далі - ТОВ "Серединецьке") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (далі - ТОВ "Агротек") предметом позову є стягнення коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу, в сумі 77 021 588,33 грн за договорами фінансового лізингу.
91. При цьому ТОВ "Серединецьке" подало до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій просило вжити заходи забезпечення позову в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 77 021 588,33 грн шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ "Агротек" та розміщені на всіх рахунках в усіх банківських та інших фінансово-кредитних установах, у тому числі, але не виключно, на поточному рахунку, а також на всіх інших рахунках у банківських та фінансово-кредитних установах, які відкриті станом на дату застосування заходів забезпечення позову або будуть відкриті після застосування заходів забезпечення позову.
92. З постанови Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 вбачається, що судом касаційної інстанції розглядалася касаційна скарга ТОВ "Серединецьке" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2020, якою було скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2020 про задоволення заяви ТОВ "Серединецьке" про вжиття заходів забезпечення позову.
93. У справі № 917/1307/18 Приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця" про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки у розмірі 1 000 000 грн.
94. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23.10.2019, спір у справі № 917/1307/18 стосується різного тлумачення сторонами спору дати укладення договору поставки сої № 903 КЗ, з яким безпосередньо пов`язаний момент виникнення зобов`язання щодо поставки товару.
95. Тобто правовідносини у справах № 904/2357/20, № 917/1307/18 та у справі № 914/687/20, що розглядається, не є подібними ні за предметом спору, ні за підставами позову, ні за фактичними обставинами справи, ні за матеріально-правовим регулюванням спірних відносин, а правові висновки, викладені у судових рішеннях у цих справах, не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
96. Щодо доводів Управління комунальної власності Львівської міськради про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду України щодо застосування норм статті 261 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, від 28.09.2016 у справі № 6-832цс15, від 14.09.2016 у справі № 6-2165цс15, від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 21.12.2016 у справі № 6-1503цс16, від 08.06.2016 у справі № 6-3029цс16, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що вказані постанови Верховного Суду України ухвалені за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
97. Так, у справах № 6-832цс15, № 6-2165цс15, № 6-1503цс16, № 6-3029цс16 позов було подано прокурором в інтересах держави в особі її органів як суб`єктів владних повноважень, а у справі № 6-2469цс16 - прокурором в інтересах держави, тобто вирішувалося питання щодо застосування позовної давності саме у разі звернення прокурора з позовом до суду.
98. У справі № 6-152цс14 Верховний Суд України встановив, що ухвалення оскаржуваних рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки мало місце у період з 13.04.1994 до 29.11.2001.
99. При цьому Верховний Суд України зазначив, що суд касаційної інстанції не врахував, що відповідно до частини 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2003 року) правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 01.01.2004. У протилежному випадку до правовідносин повинні застосовуватися норми Цивільного кодексу Української РСР (1963 року).
100. Отже, доводи скаржника про неврахування правових висновків, викладених Верховним Судом України в постановах у вказаних справах, є необґрунтованими.
101. Посилання Львівської міськради на ухвалу Вищого спеціального суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10.06.2015 у справі № 6-8823св15 Верховним Судом не беруться до уваги, оскільки вона не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (а не Вищого спеціального суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ).
102. Інші доводи скаржників правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до необхідності переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
103. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
104. Звідси касаційні скарги Львівської міськради та Управління комунальної власності Львівської міськради є необґрунтованими, а постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.