ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/6778/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області
на рішення Господарського суду міста Києва (суддя А.В. Яковенко) від 27.07.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - В.О. Пантелієнко, судді: М.Л. Доманська, А.А. Верховець) від 22.06.2021
за позовом розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" -арбітражного керуючого Кізленка В.А.
до Кременчуцької міської ради Полтавської області
про визнання незаконним та скасування рішення позачергової ХLІ сесії Кременчуцької міської ради Полтавської області VII від 23.01.2020
в межах справи № 917/814/16
за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
до Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз"
про визнання банкрутом.
Учасники справи:
представник позивача - Конопля А.М., адвокат,
представник відповідача - Соляник А.І. (в порядку самопредставництва).
1. Короткий зміст вимог
1.1. 24.09.2018 Господарський суд міста Києва ухвалив відкрити за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" (далі - Боржник) в загальному в порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном, а розпорядником майна призначити арбітражного керуючого Кізленка В.А. тощо.
1.2. 13.05.2020 розпорядник майна Боржника - арбітражний керуючий Кізленко В.А. (далі - Позивач) в межах справи про банкрутство Боржника подав позов до Кременчуцької міської ради Полтавської області (далі - Відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення позачергової сесії ХLІ Відповідача від 23.01.2020 "Про надання згоди на безоплатне прийняття гуртожитку по вул. Вадима Пугачова, буд. 14-А з власності ПрАТ "АвтоКраз" до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука" (далі - Рішення).
1.3. Позов мотивований незаконністю заперечуваного Рішення, оскільки це рішення (про надання Відповідачем згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука об`єкта права власності Боржника, а саме об`єкта нерухомого майна - будівлі гуртожитку, розташованого за адресою: місто Кременчук, вул. Вадима Пугачова, 14-а (згідно з інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно - будівля гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК "АвтоКраз" по вул. Московській, буд. 14-А загальною площею 6277,1 кв.м, реєстраційний номер майна 1117581) (далі - Гуртожиток)); прийнято з порушенням Відповідачем компетенції, є неправомірним посяганням на право власності Боржника, тоді як відсутні законні правові підстави для передачі Боржником (у тому числі в примусовому порядку) Гуртожитку у власність територіальної громади - комунальну власність, а Відповідач не звертався до Боржника для вирішення питання щодо передачі Гуртожитку з відшкодуванням його вартості Боржнику (на договірних умовах).
2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій
2.1. 27.07.2020 Господарський суд міста Києва постановив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021) про задоволення позову та визнання незаконним і скасування Рішення.
2.2. Рішення судів мотивовані незаконністю прийняття Відповідачем Рішення, оскільки Відповідач при його прийнятті безпідставно керувався положеннями Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", як підставою для безоплатного прийняття Гуртожитка як власності Боржника до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука, тоді як положення вказаного Закону у спірних правовідносинах не поширюється на Гуртожиток, право на яке набуто Боржником та за матеріально-правових підстав перебуває у власності Боржника, однак яке не було передано до статутного капіталу внаслідок корпоратизації правопопередника Боржника (Холдинговій компанії "Автокраз"). Поряд з цим суди виходили із встановленої законом заборони на відчуження майна Боржника протягом застосованої щодо нього процедури розпорядження майном у справі про банкрутство.
3. Встановлені судами обставини
3.1. Правонаступником "Холдингової компанія "АвтоКраз" є Публічне акціонерне товариство "АвтоКраз", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "АвтоКраз" відповідно до протокольних рішень акціонерів.
Відповідно до листа Фонду державного майна України № 10-17-21587 від 05.12.2019 продаж державних акцій відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький автомобільний завод" (код ЄДОПОУ 05808735, правонаступник - акціонерне товариства Холдингова компанія "АвтоКраз") був здійснений з 1995 по 2001 відповідно до способів, передбачених чинним на той час законодавством про приватизацію. З жовтня 2001 року і по теперішній час державний пакет акцій ВАТ "Холдингова компанія "АвтоКраз" відсутній.
Згідно з цим листом повноваження щодо розпорядження майном, що було внесено до статутного капіталу господарського товариства, належить органам товариства (загальні збори, наглядова рада, виконавчий орган) у порядку, визначеному статутом та внутрішніми положеннями товариства.
Гуртожиток не вносився до Статутного фонду Холдингової компанії "АвтоКраз" у формі відкритого акціонерного товариства (в подальшому організаційно-правова форма змінена на Публічне акціонерне товариство, а з нього на Приватне акціонерне товариство), заснованої згідно з наказом Фонду державного майна України № 33-АТ від 24.10.1995 "Про створення холдингової компанії "АвтоКраз" відповідно до Закону України "Про господарські товариства" та Указу Президента України № 224/94 від 11.05.1994 "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" шляхом об`єднання в статутному капіталі контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів.
Згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ "КрАЗ" станом на 01.09.1994, з рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "Холдингова компанія "АвтоКраз" від 03.03.1998, з актом прийняття-передачі нерухомого майна у власність ВАТ "Холдингова компанія "АвтоКраз" від 11.02.2000, в процесі корпоратизації (приватизації) підприємства, об`єкт "Будівля гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК "АвтоКраз" не передавався.
3.2. Наказом № 418 від 06.10.2000 "Про реконструкцію гуртожитку №11 ВПУ-7 під жилі квартири" керівництвом Холдингової компанії "АвтоКраз" за згодою профкому прийнято рішення про переобладнання гуртожитку № 11 ВПУ-7 під жилі квартири із терміном вводу 29.12.2000.
3.3. Рішенням Відповідача № 505 від 16.03.2001 "Про надання холдинговій компанії "АвтоКраз" у формі відкритого акціонерного товариства в тимчасове короткострокове користування до 01.01.2003 року земельної ділянки для переобладнання гуртожитку №11 ВПУ-7 під жилий будинок по вул. Московській, 14-а в м. Кременчуці", холдинговій компанії "АвтоКраз" у формі відкритого акціонерного товариства надано в тимчасове короткострокове користування до 01.01.2003 земельну ділянку загальною площею 7353 кв.м. для переобладнання гуртожитку № 11 вищого професійного училища № 7 під жилий будинок по вул. Московській, 14а.
3.4. Адміністрація холдингової компанії "АвтоКраз" звернулась до міськвиконкому з клопотанням про внесення змін до рішення міськвиконкому від 29.12.2000 № 2492 та від 16.03.2001 № 505.
На підставі цього звернення рішенням Відповідача № 1833 від 04.10.2001 внесено зміни до рішень від 29.12.2000 № 2492 та від 16.03.2001 № 505 - вирішено перший пункт рішення міськвиконкому від 29.12.200 № 2492 викласти в такому формулюванні "Дозволити холдинговій компанії "АвтоКраз" у формі відкритого акціонерного товариства проектування реконструкції гуртожитку вищого професійного училища № 7 під гуртожиток для висококваліфікованих працівників компанії по вул. Московській, 14 в м. Кременчуці та в п.п. 1, 2 рішення міськвиконкому від 16.03.2001 № 505 по тексту вилучити слова "для переобладнання гуртожитку № 11 вищого професійного училища № 7 під жилий будинок по вул. Московській, 14-а".
3.5. Актом Державної технічної комісії № 1046 від 14.06.2002 про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію Державна технічна комісія, що призначена згідно з рішенням Кременчуцької міськвиконкому № 1190 від 06.07.2001, встановила, що гуртожиток вищого професійного училища № 7 реконструйовано під гуртожиток для висококваліфікованих працівників ХК "АвтоКрАЗ" по вул. Московській, 14 А, реконструкція якого виконана згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт, виданого інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю м. Кременчука за № 2Ж-02 від 05.03.2002 року.
Згідно з цим актом даний гуртожиток прийнятий в експлуатацію, що є підставою для оформлення права власності на збудований об`єкт та включення його до державної статистичної звітності.
3.6. Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 663 від 21.06.2002 "Про затвердження акту державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК "АвтоКраз" по вул. Московській, 14а" затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК "АвтоКраз" по вул. Московській, 14а, вирішено оформити право власності на введений об`єкт та видати свідоцтво про право власності, та провести реєстрацію введених споруд та приміщень відповідно до діючої інструкції "Про державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб".
На підставі цього рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області видано свідоцтво № 237 від 03.09.2002 про право власності на будівлю гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК "АвтоКраз", відповідно до якого Кременчуцька міська рада Полтавської області посвідчує, що в цілому будівля гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК "АвтоКраз", яка розташована в місті Кременчуці по вул. Московській за №14а, дійсно належить Холдинговій компанії "АвтоКраз" у формі відкритого акціонерного товариства на праві колективної власності.
3.7. Відповідно до інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав та свідоцтві про право власності, приміщення Гуртожитку належить Боржнику з 21.06.2002.
Згідно з листом Боржника № 120/22-84 від 22.07.2020 будівля Гуртожитку перебуває на балансі Боржника за інвентарним № 954 з 2002 згідно зі свідоцтвом про право власності від 03.09.2002, виданим Кременчуцькою міською радою Полтавської області за № 237.
3.8. Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 23.01.2020 "Про надання згоди на безоплатне прийняття гуртожитку по вул. Вадима Пугачова, буд. 14-А з власності ПрАТ "АвтоКраз" до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука" Позивач вирішив надати згоду на безоплатне прийняття власності приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука об`єкта нерухомого майна, а саме: будівлі Гуртожитку (згідно з інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно - будівля гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК "АвтоКраз" по вул. Московській, буд. 14-А загальною площею 6277,1 кв.м, реєстраційний номер майна 1117581) з метою захисту конституційних прав мешканців гуртожитку стосовно реалізації права на приватизацію житла, забезпечення гідних умов проживання, враховуючи:
- численні скарги та звернення мешканців гуртожитку, рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 02.03.2017 "Про звернення депутатів Кременчуцької міської ради до Кабінету Міністрів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Фонду державного майна України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України щодо захисту конституційних прав мешканців гуртожитку для висококваліфікованих працівників ПАТ "АвтоКраз",
- рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 1577 від 22.11.2019 "Про ініціювання питання щодо передачі у комунальну власність міста гуртожитку №11 для висококваліфікованих працівників приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" по вул. Вадима Пугачова, 14-А",
- згідно з відповідями Фонду державного майна України № 10-17-21587 від 05.12.2019, Полтавської обласної державної адміністрації № 26130/2/01-10 від 16.12.2019,
- керуючись Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", статтями 328, 329 Цивільного кодексу України, статтями 25, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 12.07.2021 Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди, не врахувавши висновки Верховного Суду про застосовування у подібних правовідносинах положень статті 4 ГПК України, статей 15, 16, 21 Цивільного кодексу України, викладених в постановах від 12.12.2019 у справі № 924/817/16, від 29.04.2020 у справі № 922/1363/19, від 14.05.2020 у справі № 927/580/19та від 10.06.2020 у справі № 910/1664/19, порушили наведені норми права, дійшовши неправильного висновку про незаконність та наявність у зв`язку із цим підстав для скасування заперечуваного Позивачем Рішення Відповідача, оскільки цим рішенням не вирішено про права та обов`язки Боржника, так як лише ініційовано питання передачі Гуртожитку у комунальну власність та надано Відповідачем згоду на прийняття Гуртожитку у власність територіальної громади, хоча і без згоди Боржника, а тому прийняттям Рішення у межах повноважень Відповідача не порушено прав і охоронюваних законом інтересів Боржника, що є обов`язковою передумовою для їх захисту в судовому порядку за правилами статті 4 ГПК України, статей 15, 16, 21 Цивільного кодексу України.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
6.1. Аргументи розпорядника майна Боржника - арбітражного керуючого Кізленка В.А. у відзиві на касаційну скаргу, у якому він заперечив вимоги та обґрунтування, наведені в касаційній скарзі, загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях.
7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо підстав для скасування рішення органу місцевого самоврядування
7.1. Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, з урахування положень статті 4 ГПК України, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, яку викладено в пункті 13 постанови від 14.08.2018 у справі 908/2212/17 та в пункті 7.1 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/1570/18.
7.2. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (частина 4 статті 11 ЦК України).
7.3. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).
Частиною 2 статті 16 ЦК України способи захисту цивільних прав та інтересів визначені, серед яких є визнання права (пункт 1), визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10).
Статтею 21 цього кодексу передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
7.4. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування майном у судовому порядку, зокрема у визначені способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на майно (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або користувача тощо).
Суд звертається до правових позицій Верховного Суду з цього приводу (mutatis mutandis пункт 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17. пункт 16 постанови від 04.09.2018 у справі № 915/1284/17, пункт 15 постанови від 04.09.2018 у справі № 915/1283/17, пункт 16 постанови від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, постанова від 23.04.2019 у справі № 910/5217/18).
7.5. Поряд з цим, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Отже, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи наявне у позивача права або законний інтерес; якщо так, то чи відбулося його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові належить відмовити.
Звідси, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладено обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
7.6. Суд зазначає, що захист права розуміють як державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного правового результату для особи, право чи інтерес якої порушені. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.05.2021 у справі № 921/729/19 з посиланням на висновки, сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
7.7. Спір у цій справі виник стосовно підстав для визнання незаконним та скасування Рішення, на підставі якого, на думку Позивача, незаконно може бути витребуване від нього майно - Гуртожиток, на користь територіальної громади міста Кременчука, інтереси якої представляє Відповідач; відповідно предметом спору та об`єктом захисту є права Позивача на Гуртожиток.
7.8. Водночас, для з`ясування, чи відбулось порушення прав Позивача заперечуваним Рішенням, зокрема, і прав на Гуртожиток, чи призведе його скасування до відновлення відповідних прав Позивача, Суд звертається до змісту заперечуваного Рішення Відповідача, підстав його ухвалення, правової природи та матеріально-правових наслідків його ухвалення.
7.9. Діяльність органів місцевого самоврядування регламентована, зокрема, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", за положеннями якого ухвалення органом місцевого самоврядування рішення є формою його діяльності у межах реалізації визначеної законом компетенції цього органу.
При цьому рішення органу місцевого самоврядування може бути індивідуально-правовий актом, прийнятим як результат правозастосування, що адресоване конкретним особам, тобто є формально обов`язковим для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такий акт не може мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв може отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
При цьому, на відміну від нормативно-правового акту акт застосування норм права (акт індивідуальної дії) містить індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права, адресується конкретним суб`єктам (суб`єкту) і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів (суб`єкта), регулює конкретну життєву ситуацію, дія індивідуального акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.05.2020 у справі № 580/2623/19.
7.10. Ухвалюючи заперечуване Позивачем Рішення, Відповідач керувався положеннями, зокрема, Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до пункту 51 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції органу місцевого самоврядування належить надання ним згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.
При цьому порядок і умови передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність, механізм прийняття рішень щодо такої передачі окрім спеціального закону, яким у спірних правовідносинах з огляду на предмет спору - Гуртожиток, є Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", також регламентовано Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та Положенням про порядок передачі об`єктів права державної та комунальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 частини першої статті 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" для цілей цього Закону встановлюються такі особливості стосовно використання жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, переданих у власність територіальних громад:
1) передача та прийняття гуртожитків, що є об`єктами державної власності, у власність територіальних громад здійснюється відповідно до Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом;
2) передача гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду;
3) прийняття гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальної громади здійснюється за рішенням відповідної місцевої ради (або за рішенням виконавчого органу місцевої ради з наступним затвердженням цією радою);
4) передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.
Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 1 частини третьої статті 14 цього Закону гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:
1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються:
а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;
б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" передача об`єктів із державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, обов`язковою умовою передачі об`єктів з державної до комунальної власності є прийняття відповідними радами рішення про згоду на таку передачу, якщо інше не встановлено законом.
Отже перехід об`єктів права державної власності у комунальну пов`язаний з такою обов`язковою обставиною як відповідне волевиявлення на зазначену передачу суб`єкта комунальної власності.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 30.03.2016 у справі № 927/438/15 (провадження № 3-93гс16) та у постанові від 11.06.2012 у справі N 21-295а11.
7.11. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що навіть за відсутності визначеної законом (пункти 2, 4 частини першої статті 5, підпункти "а", "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків") підстави для передачі Гуртожитку до територіальної громади міста Кременчука (суб`єкту комунальної власносності), яка була визначена Відповідачем як передумова для прийняття ним заперечуваного Рішення, останнє, за відсутності в ньому вказівки Позивачу на обов`язок передати Гуртожиток, є волевиявленням Відповідача як органом місцевого самоврядування на прийняття Гуртожитку суб`єктом комунальної власності, направлено своєю дією та адресується Відповідачу, оскільки містить індивідуально-конкретні приписи лише для нього, і створює права та/чи обов`язки лише для Відповідача.
Однак заперечуване Рішення не є рішенням про права та обов`язки третіх осіб стосовно Гуртожитку, зокрема і про права та обов`язки Боржника (Позивача), оскільки рішення органу місцевого самоврядування про згоду на прийняття об`єктів з державної у комунальну власність, як один із складових елементів визначеної законом процедури передачі гуртожитків - переходу об`єктів права державної власності у комунальну, між тим не є самостійною та достатньою підставою для передачі Гуртожитку від Позивача суб`єкту комунальної власність, а тому своїм існуванням та дією не створює припис або примус для Боржника (Позивача).
7.12. Правильність цього висновку підтверджується фактом існування спору у справі № 910/7918/20 за вимогами Відповідача до Позивача про передачу Боржником на безкомпенсаційній підставі Гуртожитку суб`єкту комунальної власності, а також підставами для позовних вимог у цій справі, оскільки цей спір викликаний не прийняттям заперечуваного Рішення, а бездіяльністю (відсутністю згоди) органів управління (уповноважених осіб) власника Гуртожитку (Позивача) передати Гуртожиток у власність територіальної громади.
Саме у межах цього спору має вирішуватись про визначені законом (пункти 2, 4 частини першої статті 5, підпункти "а", "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків") підстави для передачі Гуртожитку до територіальної громади міста Кременчука.
Звернення ж Відповідача у справі № 910/7918/20 із вимогами до Позивача є поданням органу місцевого самоврядування щодо передачі гуртожитків у власність територіальної громади за правилами пункту 4 частини першої статті 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Отже спір у справі № 910/7918/20 порушений щодо підстав (їх існування/відсутності) для передачі Позивачем на безкомпенсаційній підставі Гуртожитку суб`єкту комунальної власності, що узгоджується із положеннями пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
А тому заперечуване у цій справі Рішення Відповідача є реалізацією ним визначеної Законом (пункт 51 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні") компетенції, опосередковує діяльність Відповідача у виконанні ним відповідних, визначених вище повноважень, однак не є правовою підставою для передачі Позивачем на вимогу Відповідача Гуртожитку.
7.13. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що заперечуваним Рішенням Відповідача не порушуються права Боржника (Позивача), на захист яких подано позов у цій справі, Позивач не довів належними доказами факт порушення права Боржника на Гуртожиток (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або користувача тощо - пункт 7.4), а, відповідно, скасування Рішення не призведе до відновлення цих прав, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій справі не підлягають задоволенню.
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1) та відхиляє протилежні аргументи Позивача (пункт 6.1).
7.14. Між тим суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та, ухвалюючи оскаржувані рішення, дійшли помилкового висновку про підставність позовних вимог, їх задоволення та скасування Рішення за вимогами Позивача.
7.15. Згідно з пунктом 3 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Враховуючи викладене, положення пункту 3 частини першої статті 308, статті 311 ГПК України, дійшовши висновків про відсутність підстав для задоволення вимог щодо визнання незаконним та скасування Рішення Відповідача за вимогами Позивача, оскаржувані судові рішення, якими були задоволені позовні вимоги у цій справі, підлягають скасуванню з прийняттям нового судового рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.
7.16. Дійшовши висновку про задоволення касаційної скарги зі скасуванням оскаржуваних рішень та прийняттям нового рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати за розгляд справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на Позивача.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд