ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 200/5278/20-а
адміністративне провадження №К/9901/21811/21, №К/9901/27161/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.
за участі:
секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
представника Позивача: Корнієнка А.Г.,
представника Відповідача 2: Москалець Г.В.,
розглянувши в режимі відеоконференції касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" та Державної податкової служби України
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року (суддя Зеленов А.С.)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року (головуючий суддя Міронова Г.М., судді: Геращенко І.В., Казначеєв Е.Г.)
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу"
до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Державної податкової служби України
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, скасування рішення,
ВСТАНОВИВ
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" (надалі також - Позивач, ПрАТ "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу") звернулось до суду з позовною заявою (яка була доповнена) до Офісу великих платників податків ДПС (правонаступник - Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків; надалі також - Відповідач 1), Державної податкової служби України (надалі також - Відповідач 2, ДПС), у якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 4 березня 2020 року №0001355005, №0001365005, №0001385005 та рішення Державної податкової служби України від 15 травня 2020 року №16271/6/99-00-98-05-03-06.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач зазначав, що у 2017 році резерв знецінення нараховувався платником податків не лише на майно, яке знаходиться в Донецькій області у м. Хрестівка, а в тому числі і на запаси, які знаходяться на підконтрольній уряду України території. При цьому, вартість знецінених товарно-матеріальних цінностей, що зазначена в Акті перевірки (151722 тис. грн) вирахувана податковим органом математичним шляхом на основі аналізу даних фінансової звітності платника податків "Баланс (Звіт про фінансовий стан)" та Приміток до фінансової звітності за 2016-2017 роки без урахування будь-яких інших первинних документів, а тому висновки акту перевірки про проведення знецінення запасів виключно у зв`язку із втратою контролю над окремим майном не відповідають дійсності.
Стверджував, що знецінення оборотних засобів не має наслідком нарахування податкових зобов`язань по податку на додану вартість, оскільки переоцінені при знеціненні запаси залишаються у власності платника призначеними для використання в оподатковуваних операціях у рамках господарської діяльності підприємства. У такому разі не відбуваються операції постачання товарів у розумінні підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України).
Зауважував також на тому, що 24 травня 2017 року директором ПрАТ "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" було складено довідку про відсутність доступу до документації, відповідно до якої підтверджується, що починаючи з 13 березня 2017 року у ПрАТ "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" відсутній доступ до документації товариства (кадрової, первинної, договірної, податкової, архівної та ін.), комп`ютерних баз та систем товариства, внаслідок втрати контролю над здійсненням своєї господарської діяльності з підстав захоплення невідомими особами майна товариства, у тому числі й адміністративних будівель, які знаходяться в м. Кіровське (м. Хрестівка), а 1 червня 2017 року Позивач звернувся до Торгово-промислової палати України із заявою про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за податковими зобов`язаннями (обов`язками), якою видано відповідні сертифікати на підтвердження означених форс-мажорних обставин, що звільняють платника податків від відповідальності за порушення норм податкового законодавства щодо визначення податкових зобов`язань.
Стверджував також й про те, що нарахування "компенсуючих" податкових зобов`язань за пунктом 198.5 статті 198 ПК України відбувається тільки якщо товари отримувалися зі сплатою податку на додану вартість. Водночас, податковим органом не встановлено сплату податку на додану вартість в ціні товарів, що були знеціненні платником податків при втраті контролю над активами на непідконтрольній території. Тому акцентував на тому, що вартість запасів, яка відповідно до висновків акту перевірки підлягає оподаткуванню податком на додану вартість, не є достовірною та документально підтвердженою.
Також зазначав про те, що всупереч положенням пункту 73 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, Відповідачем не було здійснено перерахунку суми штрафу та не надіслано нове податкове повідомлення-рішення на суму 3400 грн.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції зробив висновок про те, що відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України Позивач зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання по податку на додану вартість на суму вартості знецінених оборотних активів. Тобто, здійснивши знецінення запасів (оборотних активів), Позивач використав товари в операціях, що у розумінні ПК України не є господарською діяльністю платника податку та має наслідком нарахування податкового зобов`язання по податку на додану вартість. При цьому, оскільки Позивачем не було надано відповіді на запит податкового органу, оформленого у встановленому порядку, Відповідачем правомірно зроблено відповідні податкові донарахування з урахуванням даних, наведених саме платником у Примітках до фінансової звітності по МСФЗ за 2017 рік. Щодо підтвердження включення суми податку на додану вартість по знецінених запасах до складу податкового кредиту суд першої інстанції вказав на відсутність встановленого факту заниження податкового кредиту підприємства.
Надані Позивачем сертифікати (висновки) Торгово-промислової палати України суд першої інстанції не визнав належними доказами, які б посвідчували обставини непереборної сили відносно порушення вимог податкового законодавства, як таких, що видані більше, аніж за рік до спірних правовідносин і фактично засвідчують обставини непереборної сили у період з 14 квітня 2014 року до 5 вересня 2014 року, як і не засвідчують відповідні обставини на майбутнє та по окремому податковому обов`язку.
Наведене у сукупності слугувало підставою для висновків суду першої інстанції щодо безпідставного ненарахування Позивачем податкових зобов`язань по податку на додану вартість у зв`язку із знеціненням запасів, та обґрунтованість застосування штрафних санкцій до платника згідно зі статтями 120-1 та 123 ПК України.
Суд першої інстанції також визнав необґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Відповідача 2 про результати розгляду скарги за відсутністю впливу на права та податкові обов`язки платника податку.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року змінено рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001355005 від 4 березня 2020 року в частині штрафних санкцій на суму 7229555,50 грн. В решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року залишено без змін.
Задовольняючи позов у цій частині суд апеляційної інстанції зробив висновок про безпідставне застосування до Позивача у визначеному Відповідачем розмірі штрафних санкцій у зв`язку з відсутністю реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 ПК України, податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України у разі здійснення операцій, визначених підпунктом "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України.
За змістом рішення суду апеляційної інстанції від 12 травня 2021 року такі висновки зроблено апеляційним судом щодо оскарженого податкового повідомлення-рішення від 04 березня 2020 року №0001365005, згідно з яким ПрАТ "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 36156277,50 грн, в тому числі 28925022 грн за податковими зобов`язаннями та 7231255,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
У таких висновках суд апеляційної інстанції виходив з того, що 16 січня 2020 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (надалі - Закон №466-IX), який набрав чинності 23 травня 2020 року і яким доповнено підрозділ 2 розділу XX ПК України пунктом 73, а в подальшому, 14 липня 2020 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб підприємців", яким було змінено редакцію змісту пункту 73 підрозділу 2 розділу XX ПК України.
Судом апеляційної інстанції враховано те, що до набрання чинності Законом №466-IX відбувалась процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 04 березня 2020 року №0001365005, тому податковий орган повинен був застосувати до спірних правовідносин у цій частині положення абзацу 2 пункту 73 підрозділу 2 розділу XX ПК України.
За наведеного, апеляційний суд, дійшовши висновку про не виконання контролюючим органом вимог щодо зміни розміру штрафних санкцій з 7231255,50 грн на суму 1700 грн, змінив рішення суду першої інстанції, визнавши протиправним та скасувавши податкове повідомлення-рішення №0001355005 від 4 березня 2020 року в частині штрафних санкцій на суму 7229555,50 грн.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2021 року виправлено описку у третьому абзаці резолютивної частини постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі №200/5278/20-а, зазначивши вірний номер податкового повідомлення-рішення, а саме: замість №0001355005 вважати вірним №0001365005.
1.3. Короткий зміст касаційних скарг та відзивів
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилається на порушення судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Тому просить: рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 4 березня 2020 року №0001355005 та №0001385005 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції; а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 4 березня 2020 року №0001365005 - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у вказаній частині.
Відповідачі процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу Позивача не скористалися.
Відповідач 2 у поданій касаційній скарзі посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить Суд скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю.
У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить залишити касаційну скаргу Відповідача 2 без задоволення.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Офісом великих платників податків ДПС відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79, пункту 82.2 статті 82 ПК України на підставі наказу від 26 грудня 2019 року №746 та повідомлення від 26 грудня 2019 року №17/28-10-50-04 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо повноти та достовірності декларування податку на додану вартість у березні 2017 року відносно залишків ТМЦ, що знаходяться на тимчасово окупованій території та не використовуються за призначенням в господарській діяльності товариства. За результатами перевірки складено акт перевірки від 28 січня 2020 року №13/28-10-50-04-05508186, у якому вказано на порушення:
абзацу г) пункту 198.5 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, абзацу в) пункту 200.4 статті 200 ПК України, внаслідок чого завищено суму, що відноситься до податкового кредиту наступного звітного періоду, за березень 2017 року на 1419378 грн, та в частині заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в березні 2017 року на суму 28925022 грн;
пункту 201.10 статті 201 ПК України в частині відсутності виписки та не здійснення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних (відсутня реєстрація) в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 30344400 грн.
18 лютого 2020 року Позивачем подано до Офісу великих платників податків ДПС заперечення на акт перевірки. Рішенням Офісу великих платників податків ДПС, викладеним у листі від 02 березня 2020 року за вих. №9111/10/28-10-50-05, висновки акту перевірки визнано такими, що відповідають нормам податкового законодавства.
На підставі висновків акта перевірки Офісом великих платників податків ДПС було прийнято податкові повідомлення-рішення від 04 березня 2020 року:
№0001365005, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 36156277,50 грн, в тому числі 28925022 грн за податковими зобов`язаннями, 7231255,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
№0001355005, згідно з яким визначено суму штрафу з податку на додану вартість у розмірі 15172200 грн;
№0001385005, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1419378 грн.
17 березня 2020 року Позивачем подано скаргу на податкові повідомлення-рішення. Рішенням Державної податкової служби України від 15 травня 2020 року за вих. №16271/6/99-00-98-05-03-06 прийняті податкові повідомлення-рішення від 04 березня 2020 року №0001355005, №0001365005, №0001385005 залишено без змін, а скаргу платника податку - без задоволення.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Позивача у поданій ним касаційній скарзі
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову не відповідають фактичним обставинам та ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Насамперед скаржник зауважує на тому, що суд апеляційної Інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі №802/1020/14-а щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які зводяться до того, що виникнення у платника податків обов`язку визначити податкові зобов`язання з податку на додану вартість за основною ставкою згідно з підпунктом "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України виникає лише у випадку, якщо під час придбання або виготовлення товарів суми податку були включені до складу податкового кредиту; податкові зобов`язання з податку на додану вартість за основною ставкою згідно з підпунктом "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України визначаються виходячи з бази оподаткування, обчисленої відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України.
Висновки Верховного Суду у постанові від 6 жовтня 2020 року у справі №400/2466/19, на які посилався суд апеляційної інстанції, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки предметом спору у наведеній справі було нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість на підставі підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України при знеціненні необоротних активів.
Скаржник акцентує й на тому, що податковим органом не вірно визначена база оподаткування, оскільки у складі загальної вартості знецінених виробничих запасів обліковуються й запаси, які не знаходяться на тимчасово не підконтрольній території та контроль над якими підприємством не втрачено, чим спростовується висновок податкового органу про те, що товарно-матеріальні цінності перестали використовуватися у господарській діяльності платника податків; а також слід врахувати й відсутність доказів включення сум податку на додану вартість в ціні придбаних матеріальних активів до складу податкового кредиту, оскільки сума податкового кредиту не підтверджується зареєстрованими податковими накладними. Залишено поза увагою й те, що до складу знецінених запасів входять товарно-матеріальні цінності, які утворилися внаслідок ліквідації необоротних активів, які не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.
Зробивши висновки про відсутність заниження податкового кредиту, суди першої та апеляційної інстанції не вказали, на підставі яких доказів встановлено даний факт, як і не надали оцінку тій обставині, що станом на березень 2017 року на рахунку Позивача (номер рахунку - 6442) обліковувалася сума не підтвердженого податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкового кредиту.
Вказані обставини не були встановлені та перевірені судами першої та апеляційної інстанцій, а докази платника податку безпідставно відхилені, що свідчить, на думку Позивача, про ухвалення оскаржуваних рішень з порушенням норм процесуального права. При цьому також зауважує, що висновки судів обґрунтовано виключно тезами акту перевірки, натомість ані баланс, ані Примітки до фінансової звітності за 2017 рік до суду не подавались (зокрема, задля визначення облікової вартості запасів), чим порушено принцип безпосереднього дослідження доказів та встановлення обставин справи у ході судового розгляду.
Підсумовуючи, скаржник наголошує на тому, що нарахування податкових зобов`язань на підставі підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України передбачає: 1) встановлення факту використання товарів/послуг в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків; 2) встановлення факту придбання/виготовлення товарів/послуг з податком на додану вартість (для товарів/послуг, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - включення суми податку до складу податкового кредиту); 3) визначення бази оподаткування відповідно вимог до пункту 189.1 статті 189 ПК України.
Водночас, за обставинами спірних правовідносин, предметом судового контролю були лише обставини щодо використання товарно-матеріальних цінностей в операціях, що не є господарською діяльністю, натомість факти придбання/виготовлення товарів/послуг з податком на додану вартість, як і включення суми податку до складу податкового кредиту для товарів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, ані податковим органом, ані судом встановлено не було.
Окремо звертає увагу на те, що застосувавши до спірних правовідносин нововведення згідно з абзацом другим пункту 73 підрозділу 2 розділу XX ПК України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб - підприємців" від 14 липня 2020 року №786-ІХ), суд апеляційної інстанції допустився помилки, частково скасувавши податкове повідомлення-рішення від 4 березня 2020 року №0001355005, за яким застосовано, зокрема, штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК у розмірі 7231255,50 грн, в той час як за наслідком застосування норми абзацу другого пункту 73 підрозділу 2 розділу XX ПК України підлягає визнанню протиправним і скасуванню податкове повідомлення-рішення від 4 березня 2020 року за №0001365005 на суму 15172200,00 грн.
3.2. Доводи Відповідача 2 у поданій ним касаційній скарзі
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційним судом ухвалено оскаржуване рішення без урахування правового висновку Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року по справі №160/1553/19 щодо аналогічних за своїм змістом правовідносин (застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних).
Акцентує, що всупереч висновку Верховного Суду у наведеному судовому рішенні, який зводиться до того, що навіть за наявності ретроспективної дії положень пункту 73 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України суд не уповноважений самостійно зменшувати суму донарахувань, визначених контролюючим органом, судом апеляційної інстанції самостійно зменшено суму визначеної контролюючим органом штрафної санкції, а також не перевірено правомірності нарахувань з боку контролюючого органу по відношенню до платника податків.
З огляду на те, що в апеляційному порядку оскаржувалося рішення суду першої інстанції, яке було ухвалене до вступу в дію новел податкового законодавства, встановлених пунктом 73 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень ПК України, оскаржене судове рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
3.3. Доводи Позивача у відзиві на касаційну скаргу Відповідача 2
На противагу доводам Відповідача 2 Позивач наполягає на тому, що з 23 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 16 січня 2020 року №466-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", тобто на час ухвалення судових рішень як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції відповідні податкові нововведення поширювали дію на спірні правовідносини у цій справі.
Стверджує, що посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права Відповідачем 2 не зазначено, які саме пояснення контролюючого органу не були враховані та яким доказам не надана оцінка судом апеляційної інстанції.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративно го судочинства України (надалі також - КАС України), колегія суддів зазначає таке.
За правилами підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Пунктом 189.9 статті 189 ПК України передбачено, що у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.
Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.
На думку колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки, основні виробничі або невиробничі засоби не є оборотними активами, положення пункту 189.9 статті 189 ПК України не можуть розповсюджуватись на операції з запасами, які є оборотними активами, адже дія вказаного пункту ПК України стосується певних подій, що могли відбутись лише з основними виробничими чи невиробничими засобами. Тому, відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України, у разі знецінення запасів (оборотних засобів) платник податку несе обов`язок нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму вартості знецінених оборотних активів.
Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 2 грудня 2019 року у справі №826/5455/18, які полягають у тому, що здійснення знецінення запасів (оборотних активів), тобто використання товарів в операціях, що, у розумінні ПК України, не є господарською діяльністю платника податку, зобов`язує платника податку нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість. Винятки, встановлені ПК України щодо необоротних активів, до цих правовідносин застосуванню не підлягають.
Роблячи аналогічні висновки суди попередніх інстанцій помилково посилалися на висновки Верховного Суду у постанові від 6 жовтня 2020 року у справі №400/2466/19. Адже у цій постанові Верховний Суд зауважив на тому, що зміст постанови Верховного Суду від 02 грудня 2019 року по справі №826/5455/18 вказує на те, що в ній застосовані положення пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, до правовідносин, які не є подібними, що склалися у справі №400/2466/19.
Спірним питанням при вирішенні спору у справі №826/5455/18 було питання щодо того, чи поширюється дія пункту 198.5 статті 198 ПК України на операції зі знецінення запасів до нульової вартості, які станом на 31 березня 2017 року знаходились на тимчасово непідконтрольній території України та придбані (виготовлені) до 1 липня 2015 року з формуванням податкового кредиту.
У справі №826/5455/18 позивач здійснив знецінення запасів (оборотних активів), тобто привів вартість запасів до нульової, тим самим використав товари в операціях, що, у розумінні Податкового кодексу України, не є господарською діяльністю платника податку. Вирішуючи спір у справі №826/5455/18 Верховний Суд виходив з того, що облік знецінених оборотних активів на балансі підприємства за нульовою вартістю означає, що підприємство не передбачає в подальшому отримання будь-якого доходу внаслідок використання запасів у власній діяльності та зазначає про це у своєму бухгалтерському обліку.
У постанові ж від 6 жовтня 2020 року у справі №400/2466/19, на яку посилався суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, Верховний Суд визнав, що здійснення знецінення запасів до нульової вартості у справі №826/5455/18 та проведення переоцінки основних засобів у справі №400/2466/19 виключає подібність правовідносин, та вказує на неможливість однакового застосування до них підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України. У справі №400/2466/19 Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо помилкового нарахування платнику податку податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму зменшення вартості основних засобів внаслідок уцінки.
В оскарженій постанові від 12 травня 2021 року у справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції зазначено, що Позивачем у березні 2017 році було здійснено переоцінку основних засобів станом на 30 березня 2017 року, за результатами якої відображено уцінку (зменшення вартості) по всіх групах основних засобів.
При цьому, Позивач наполягає на тому, що ним було здійснено знецінення запасів (оборотних активів), у складі яких є й ті, які не знаходяться на непідконтрольній території, що спростовує доводи податкового органу щодо їх невикористання у господарській діяльності, а також й ті, що утворилися внаслідок ліквідації необоротних активів, які не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.
Водночас, висновки Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції, зроблені Судом у справі №826/5455/18, спірним питанням при вирішенні спору у якій було те, чи поширюється дія пункту 198.5 статті 198 ПК України на операції зі знецінення запасів (оборотних активів) до нульової вартості, які станом на 31 березня 2017 року знаходились на тимчасово непідконтрольній території України та придбані (виготовлені) до 1 липня 2015 року з формуванням податкового кредиту.
Водночас, й на цьому акцентує скаржник, аналіз змісту пункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України дає підстави вважати, що дія цієї норми поширюється на операції, зокрема, із знецінення запасів до нульової вартості, які станом на 31 березня 2017 року знаходились на тимчасово непідконтрольній території України та придбані (виготовлені) до 1 липня 2015 року з формуванням податкового кредиту.
Крім того, у ході судового розгляду у судах попередніх інстанцій скаржник наполягав на тому, що у складі спірної загальної вартості знецінених виробничих запасів обліковуються й ті, над якими підприємством не втрачено контроль та які знаходяться на підконтрольній Уряду України території, як і стверджував про те, що до складу спірних запасів входять товарно-матеріальні, що утворилися внаслідок ліквідації необоротних активів, які не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість. Відповідні обставини мають значення для визначення бази оподаткування податком на додану вартість та встановлення факту їх використання у господарській діяльності для цілей правильного застосування норми пункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України.
В оскаржених судових рішеннях суди попередніх інстанцій обмежились тим, що Позивачем не було надано відповідей на запити контролюючого органу від 27 серпня 2018 року №35501/10/28-46-06-34 та від 26 грудня 2019 року №15093/10/28-10-50-04-09 щодо визначення вартості залишків запасів, які були знецінені Позивачем. Тому констатували визнавши достатнім визначення бази оподаткування за наявними у розпорядженні податкового органу даними. При цьому суди обох інстанцій виходили з того, що Позивачем не було підтверджено суму знецінення оборотних активів.
Суд зазначає, що розгляд такої категорії податкових спорів вимагає від судів з`ясування та ретельної перевірки правильності проведених контролюючим органом податкових донарахувань платнику податків; в іншому випадку - визначені грошові зобов`язання не можуть вважатись достовірно визначеними, що матиме наслідком безпідставне податкове навантаження на платника податку.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
В той же час, принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 КАС України та зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
За змістом встановлених обставин у цій справі, обмежившись висновками акту перевірки, судами попередніх інстанцій не було встановлено та перевірено відповідних обставин щодо придбання (виготовлення) саме до 1 липня 2015 року в подальшому знецінених запасів (оборотних активів) Позивача, які залишились станом на березень 2017 року на непідконтрольній території, як і не з`ясовано формування податкового кредиту за фактом їх придбання (виготовлення). Також, залишились не встановленими й інші обставини щодо визначення бази оподаткування щодо нарахування спірних податкових зобов`язань за оскарженими індивідуальними актами, зокрема, судами не встановлено та не перевірено чи було включено до бази оподаткування вартість знецінених запасів, що залишились у розпорядженні Позивача, чи було проведено уцінку відповідних оборотних активів до нульової вартості.
Встановлення вказаних обставин та з`ясування зазначених питань є ключовим в контексті обставин у цій справі для правильного правозастосування пункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України та висновків по суті спору в цілому.
Отже суди попередніх інстанцій не використали всіх наданих їм процесуальним законодавством інструментів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору в частині оскаржених податкових повідомлень-рішень від 4 березня 2020 року №0001365005 та №0001385005.
Суд зазначає, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень. Суд же касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За наведеного, судові рішення судів попередніх інстанцій в частині податкових повідомлень-рішень від 4 березня 2020 року №0001365005, №0001385005 підлягають скасуванню, а справа у цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому під час її нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку й правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, ухваливши законне і обґрунтоване рішення.
Щодо застосування до Позивача штрафних санкцій за відсутність реєстрації протягом граничного строку податкових накладних на суму 30344400 грн, колегія суддів зазначає таке.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій частині та вказуючи на протиправність таких донарахувань суд апеляційної інстанції визнав, що спірні податкові накладні підпадають під дію пункту 73 підрозділ 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України в редакції Закону №466-ІХ та зменшив розмір застосованих санкцій до граничного відповідно до вказаної норми.
Так, відповідно до пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі, визначеному цією статтею.
Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", який набрав чинності 23 травня 2020 року, змінено статтю 120-1 ПК України та викладено пункт 120-1.1 вказаної статті у такій редакції: "Порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість; податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою; податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" цього пункту, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної; податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної; податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 і 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу…".
Крім того, Законом №466-ІХ доповнено підрозділ 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України пунктом 73.
Відповідно до змісту пункту 73 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення", в редакції Закону №466-ІХ, штрафи за порушення платниками податку на додану вартість граничного строку для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, за операціями, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість, операціями, що оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою, операціями, що не передбачають надання податкової накладної отримувачу (покупцю), а також податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу, нараховані платникам податків протягом періоду з 1 січня 2017 року до 31 грудня 2019 року, грошові зобов`язання за якими неузгоджені (відповідні податкові повідомлення-рішення знаходяться в процедурі адміністративного або судового оскарження та грошові зобов`язання за ними не сплачено) станом на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", застосовуються в розмірі 2 відсотків обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 1020 гривень.
Штрафи, застосовані через відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних за операціями, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість, операціями, що оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою, операціями, що не передбачають надання податкової накладної отримувачу (покупцю), а також податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу нараховані платникам податків протягом періоду з 1 січня 2017 року до 31 грудня 2019 року, грошові зобов`язання за якими неузгоджені (відповідні податкові повідомлення-рішення знаходяться в процедурі адміністративного або судового оскарження та грошові зобов`язання за ними не сплачено) станом на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", застосовуються в розмірі 5 відсотків обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 3400 гривень.
Пізніше, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб - підприємців" від 14 липня 2020 року №786-IX (надалі також - Закон №786-IX; який набрав чинності 8 серпня 2020 року) у підрозділі 2 у пункті 73 ПК України в абзацах першому і другому після слів та цифр "відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу" доповнено словами "та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної", а слова і цифри "до 31 грудня 2019 року" замінено словами "до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", строк сплати грошових зобов`язань за якими не настав або"; в абзаці першому цифри і слова " 2 відсотків обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 1020 гривень" замінено цифрами і словами " 1 відсотка обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 510 гривень"; в абзаці другому цифри і слова " 5 відсотків обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 3400 гривень" замінено цифрами і словами " 2,5 відсотка обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 1700 гривень".
Виходячи зі змістовного та синтаксичного аналізу побудови наведених вище норм права, можна зробити висновок, що таким чином законодавець мав на меті не лише уточнити й розширити перелік випадків, за яких платник податків звільняється від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України, а й убезпечити платників податків від надмірного тягаря відповідальності, встановленого раніше чинними положеннями пункту 120-1.2 статті 120 ПК України, у випадках та за умов, наведених у пункті 73 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України.
Тобто законодавець передбачив ретроспективну дію положень пункту 73, підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України в частині порядку застосування штрафів за порушення платниками податку на додану вартість порядку реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, за операціями, визначеними таким пунктом, яка проявляється в тому, що такі положення поширюють свою дію на всі штрафні санкції, нараховані платникам податків протягом періоду з 1 січня 2017 року до дати набрання чинності Законом №466-ІХ, у разі, якщо відповідні податкові повідомлення-рішення перебувають у процедурі адміністративного або судового оскарження (без обмеження інстанційності судового розгляду) та грошові зобов`язання за ними не сплачено станом на дату набрання чинності цим Законом.
При цьому, відповідно до вказаних змін, контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку здійснює перерахунок суми штрафу і надсилає (вручає) такому платнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним) без вчинення будь-яких додаткових дій з боку контролюючого органу, тобто в силу закону.
Аналізуючи правильність застосування судом апеляційної інстанції наведеної вище податкової новели, колегія суддів касаційного суду зауважує, що право на зменшення та перерахунок штрафних санкцій на підставі пункту 73 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України належить виключно податковому органу, на якого закон покладає обов`язок скласти та направити нове податкове повідомлення-рішення. Суд в межах своєї компетенції може лише встановити правомірність/неправомірність донарахування відповідних штрафних санкцій та наявність/відсутність підстав для поширення наведеної вище ретроспективної правої норми на спірні правовідносини, однак не може підміняти собою уповноважений орган та самостійно зменшувати суму донарахувань.
Проте вирішуючи спір в означеній частині суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував та перебрав на себе повноваження податкового органу щодо зменшення суми застосованих штрафних санкцій, тим самим вийшовши за межі своєї компетенції та порушивши приписи пункту 73 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №160/1553/19.
Разом з тим, застосувавши до спірних правовідносин нововведені положення пункту 73 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок щодо результату вирішення спору й допустився помилки щодо оскаржуваного індивідуального акта, яким застосовано штрафні санкцій саме за відсутність реєстрації податкової накладної. Така помилка не була виправлена й з постановленням ухвали від 14 червня 2021 року, згідно з якою у абзаці третьому резолютивної частини постанови апеляційного суду від 12 травня 2021 року виправлено номер податкового повідомлення-рішення на №0001365005.
За змістом обставин у цій справі, за наслідком констатованого податковим органом порушення пункту 201.10 статті 201 ПК України в частині не здійснення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних (відсутня реєстрація) в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 30344400 грн Відповідачем застосовано штрафні санкції у сумі 15172200 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням від 4 березня 2020 року №0001355005.
Оскільки застосування за означеним рішенням штрафних санкцій не відповідає легальній меті державного регулювання спірних правовідносин згідно зі введеними змінами Законом №466-ІХ та є непослідовним у контексті положень цього Закону як таке, що покладає безпідставний податковий тягар на платника, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 4 березня 2020 року №0001355005.
Щодо відмови в позові в частині рішення Державної податкової служби України від 15 травня 2020 року №16271/6/99-00-98-05-03-06, рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у цій справі, не оскаржуються, подані касаційні скарги не містять жодних доводів у цій частині, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.