ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 640/31081/20
адміністративне провадження № К/9901/10809/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/31081/20
за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання дій протиправними
за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Варакіна Оксана Вікторівна,
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року, постановлену суддею Кузьменко А.І.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді - Оксененка О.М., суддів Лічевецького І.О. та Мельничука В.П.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач, НПУ), де просив:
1.1. зобов`язати Національну поліцію України закрити оперативно-розшукову справу стосовно нього.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
3. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки чинним законодавством не передбачено як діяти, коли Національна поліція України не закриває оперативно-розшукову справу, тому вказану правову невизначеність у цій ситуації необхідно усувати в позасудовому порядку, оскільки на ці відносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється, тому цей спір не підлягає розгляду у судовому порядку. При цьому, судами попередніх інстанцій враховано, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
4. 29 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Варакіна Оксана Вікторівна, на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року у справі № 640/31081/20.
5. Касаційну скаргу вмотивовано тим, що спір із НПУ виник із приводу того, що внаслідок ведення оперативно-розшукової діяльності в рамках заведеної оперативно-розшукової справи, НПУ було передано відповідну оперативну інформацію Генеральному Секретаріату Інтерполу та правоохоронним органам Чеської Республіки, яку останні внесли до Шенгенської Інформаційної Системи II, наслідком чого стало те, що ОСОБА_1 з 13 жовтня 2017 року і по теперішній час заборонено в`їзд в країни ЄС. У цій справі відсутній майновий чи особисто немайновий інтерес ОСОБА_1, за наслідками дій НПУ, що виразилися у здійсненні відносно ОСОБА_1 безпідставної оперативно-розшукової діяльності в межах заведеної оперативно-розшукової справи, передання оперативної інформації іноземним правоохоронним органам. ОСОБА_1 заборонено в`їзд на територію держав Європейського Союзу. Тобто, за наслідком управлінських дій НПУ порушено право скаржника на свободу пересування. Для розгляду цього спору законом не встановлено іншого порядку судового провадження (у тому числі, в порядку кримінального судочинства) і про це вказував скаржник у позовній заяві. Вказує, що у цій справі оскаржуються дії Національної поліції України, що не стали підставою для реєстрації кримінального провадження. Враховуючи зазначене, на думку скаржника, НПУ у цій справі здійснює владні-управлінські функції, а отже спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
7. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 20 жовтня 2021 року закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
8. Від відповідача 27 квітня та 05 липня 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу та додаткові пояснення до відзиву, де просить відмовити у задоволенні касаційної скарги повністю, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Вказують, що зважаючи на завдання оперативно-розшукової діяльності, її правову основу та правовий статус органів, які її здійснюють, а також значення матеріалів оперативно-розшукової діяльності у зіставленні із завданням кримінального провадження, визначеними КПК, така діяльність (хоч і здійснюється до того, як відповідні відомості про кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР), є не управлінською, а процесуальною і становить частину саме кримінальних правових відносин. Наголошують, що з листа Головного слідчого управління Національної поліції України від 25 червня 2021 року № 20673дн/24/11/1-2021, копія якого додається, що 20 травня 2021 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 255-1 КК України в рамках кримінального провадження № 12020000000000693. Зазначене вкотре, на думку відповідача, підтверджує про відсутність підстав розгляду цієї справи в рамках адміністративного судочинства.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
9. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
10. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 07 квітня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, що є підставою касаційного оскарження згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України.
11. Відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою визначають переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
а адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
12. Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
13. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
14. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
15. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
16. Отже, законодавцем передбачено різновиди публічно-правових спорів, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.
17. Предметом спору у цій справі є зобов`язання НПУ закрити оперативно-розшукову справу стосовно позивача.
18. Відповідно до частин першої, другої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
19. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
20. Правова регламентація оперативно-розшукової діяльності встановлена Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІІ (далі - Закон № 2135- ХІІ), відповідно до статті 1 якого завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.
21. Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів (стаття 2 Закону № 2135-ХІІ).
22. За змістом пункту 1 частини першої статті 6 Закону № 2135-ХІІ підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є: наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: злочини, що готуються; осіб, які готують вчинення злочину; осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання; осіб безвісно відсутніх; розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;
23. Зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах слідчого судді, суду, матеріалах правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв`язку з їх допуском до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках (частина друга статті 6 Закону № 2135-ХІІ).
24. Прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів, подання та розгляд відповідних клопотань, проведення оперативно-розшукових заходів, фіксація та використання їх результатів, проведення цих заходів до постановлення ухвали слідчого судді та інші питання їх проведення регулюються згідно з положеннями глави 21 Кримінального процесуального кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, щодо мети проведення оперативно-розшукових заходів, суб`єкта ініціювання та проведення цих заходів, обґрунтування клопотання про їх проведення та підстав для його задоволення слідчим суддею, використання результатів оперативно-розшукових заходів та інших питань, обумовлених специфікою мети їх проведення. Прийняття рішень про проведення оперативно-розшукових заходів, які не потребують дозволу слідчого судді або рішення прокурора, здійснюється керівником відповідного оперативного підрозділу або його заступником з повідомленням про прийняте рішення прокурора (частина друга статті 8 Закону № 2135-ХІІ).
25. Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2135-ХІІ у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Постанова про заведення такої справи підлягає затвердженню начальником органу Національної поліції або начальником відокремленого підрозділу територіального органу Національної поліції, органу Служби безпеки України, оперативного підрозділу органу Державного бюро розслідувань, Державної прикордонної служби України, охорони вищих посадових осіб, Служби зовнішньої розвідки України, оперативного підрозділу органів доходів і зборів, органу, установи виконання покарань чи слідчого ізолятора, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, підрозділу Національного антикорупційного бюро України або його уповноваженим заступником.
26. Відповідно до статті стаття 9-2 Закону № 2135-ХІІ оперативно-розшукова справа повинна бути закрита у разі:
1) розшуку особи, яка переховувалася від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухилялася від відбування кримінального покарання, а також особи, яка безвісно відсутня;
2) набрання законної сили вироком або ухвалою суду;
3) закриття кримінального провадження слідчим, прокурором або судом;
4) завершення виконання контррозвідувальних заходів або вичерпання можливостей для їх здійснення;
5) спростування у встановленому порядку матеріалів про кримінально протиправну діяльність особи;
6) виїзду особи на постійне місце проживання за межі України, якщо немає можливості проведення щодо неї оперативно-розшукових заходів;
7) невстановлення у передбачені цим Законом строки даних, що вказують на ознаки кримінального правопорушення в діях особи;
8) виявлення прокурором незаконно заведеної справи у разі виконання по ній оперативно-розшукових заходів;
9) смерті особи, щодо якої заведено оперативно-розшукову справу.
26.1. Про закриття оперативно-розшукової справи складається вмотивована постанова, що затверджується посадовою чи службовою особою, якій згідно зі статтею 9 цього Закону надано право затверджувати постанову про заведення відповідної оперативно-розшукової справи. Про закриття оперативно-розшукової справи у триденний строк письмово повідомляється відповідний прокурор, який протягом 10 діб з моменту одержання повідомлення перевіряє додержання законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності у цій справі. До завершення такої перевірки забороняється знищення оперативно-розшукової справи. Якщо у такій справі здійснювалися оперативно-розшукові заходи за рішенням суду, повідомлення про її закриття надсилається також до цього суду у триденний строк.
26.2. Строки зберігання закритих оперативно-розшукових справ встановлюються відповідно до законодавства України.
27. За змістом частини першої статті 10 Закону № 2135-ХІІ матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються: 1) як приводи та підстави для початку досудового розслідування; 2) для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальному провадженні; <…>.
28. Відповідно до частин першої, другої статті 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
29. Оперативно-розшукові заходи можуть проводитися виключно визначеними в Законі державними органами та їх посадовими особами, які зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Основного Закону України).
30. Свою позицію у рішенні від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 висловив Конституційний Суд України, який зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
31. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
32. Так, у цій справі позивач оскаржує дії відповідачів щодо здійснення стосовно нього оперативно-розшукових заходів поза межами кримінального провадження, незаконність заведення відповідачем оперативно-розшукової справи відносно позивача.
33. Щодо предметної юрисдикції вказаного спору, скаржник зазначає, що діяльність щодо здійснення оперативно-розшукових заходів не регламентована КПК України, вони не є тотожними негласним слідчим (розшуковим) діям, передбаченим главою 21 КПК України і не охоплюється кримінальним провадженням, а отже вказаний спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
34. Позивач також вказує, що не є учасником жодних кримінальних проваджень та до кримінальної відповідальності не притягувався, про що свідчить довідка МВС України про відсутність судимості станом на 23 жовтня 2020 року. Крім того, позивачу не повідомлено про підозру у вчиненні злочинів та він не перебував і не перебуває у розшуку.
35. Наголошує, що кримінальне провадження розпочинається з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
36. Натомість відповідач зазначає, що спірні правовідносини у цій справі не пов`язані зі сферою управлінської діяльності, а стосується правовідносин, які склалися при організації відповідачем діяльності в рамках КПК України, а отже і спір у цій справі має розглядатися в рамках кримінального провадження.
37. Суд апеляційної інстанції аналізуючи приписи Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" та КПК України дійшов висновку, що оперативно-розшукова діяльність, так само як і досудове слідство, охоплюється сферою регулювання кримінального процесуального законодавства.
38. При вирішенні питання щодо предметної юрисдикції цієї справи, суд першої інстанції, виходив з того, що при здійсненні оперативно-розшукові діяльності Національна поліція України не виконує владні управлінські функції, а реалізовує свої повноваження визначені Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", та дії/бездіяльність щодо виконання таких повноважень може бути оскаржена до відповідного прокурора в порядку статті 14 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".
39. При цьому, суд апеляційної інстанції також погодився і з цим висновком суду першої інстанції, дійшовши таким чином суперечливих висновків щодо предметної юрисдикції цієї справи.
40. Судами зазначено, що чинним законодавством не передбачено як діяти, коли Національна поліція України не закриває оперативно-розшукову справу. Однак правову невизначеність у цій ситуації необхідно усувати в позасудовому порядку, оскільки на ці відносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
41. Надаючи оцінку мотивам оскаржуваних судових рішень та доводам сторін з приводу предметної юрисдикції цього спору, колегія суддів виходить з того, оперативно-розшукова діяльність, так само як і досудове слідство, охоплюється сферою регулювання кримінального процесуального законодавства.
42. Поняття "негласні слідчі (розшукові) дії" (глава 21 КПК) та "оперативно-розшукові заходи" не є тотожними, водночас мають спільну правову основу -КПК (глава 21) та Закон № 2135-ХІІ.
43. Зважаючи на завдання оперативно-розшукової діяльності, її правову основу та правовий статус органів, які її здійснюють, а також значення матеріалів оперативно-розшукової діяльності у зіставленні із завданням кримінального провадження, визначеними КПК, така діяльність (хоч і здійснюється до того, як відповідні відомості про кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР), не є управлінською, а процесуальною і становить частину саме кримінальних правових відносин.
44. Таким чином оцінка судом правових підстав для складання постанов про заведення або закриття оперативно-розшукової справи, а також дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб, визначених статтею 9 Закону 2135-ХІІ щодо закриття/відмови закриття оперативно-розшукової справи може здійснюватися в порядку кримінального судочинства.
45. Суд звертає увагу, що кримінальні правові відносини виникають з моменту вчинення кримінального правопорушення, а не з дати внесення про нього відомостей до ЄРДР, з чим КПК пов`язує початок досудового розслідування як початкової стадії кримінального провадження.
46. З доданих до відзиву на касаційну скаргу відповідачем листа головного слідчого управління НПУ та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань слідує, що ГСУ НПУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000693 від 16 липня 2020 року, в якому 20 травня 2021 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 255-1 КК України.
47. Зазначене спростовує доводи скаржника, що спірні правовідносини у цій справі не охоплюються кримінальним судочинством.
48. Ураховуючи наведене Верховний Суд погоджується з аргументами скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права, зокрема в частині помилкового висновку про те, що правову невизначеність у цій ситуації необхідно усувати в позасудовому порядку.
49. З огляду на це колегія суддів уважає за необхідне виключити ці доводи із мотивів судових рішення у цій справі.
50. Водночас висновки судів попередніх інстанцій, що на ці відносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється колегія суддів вважає вірними.
51. Таким чином, ураховуючи суть спірних правовідносин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 є обґрунтованими.
52. Щодо посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 440/3831/18.
53. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
54. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
55. Так, у справі № 440/3831/18 позивач є особою, засудженої до довічного позбавлення волі та предметом оскарження є незабезпечення ГУ НП у Полтавській області належних умов перевезення засудженого для участі в судових засіданнях з розгляду кримінальної справи. При цьому, Судом надавалася оцінка положень статей 537 та 539 КПК України щодо предметної підсудності спору.
56. У цій справі предметом оскарження є відмова НПУ про закриття оперативно-розшукової справи.
57. Верховний Суд уважає необхідним зауважити, що результат вирішення у кожній з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведеному скаржником рішенні суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже, й різні висновки, яких дійшли суди.
58. Виходячи з наведеного необхідно зазначити, що посилаючись на постанову у справі № 440/3831/18 скаржник акцентує увагу на витягу з цієї постанови, який стосуються правової оцінки сукупності встановлених у конкретній справі обставин та не може свідчити про те, що правовідносини у цій справі (№ 640/31081/21) та у справі № 440/3831/18 є подібними.