ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 320/10328/20
адміністративне провадження № К/9901/2336/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2
на ухвалу Київського окружного адміністративного суду у складі судді Лисенко В.І. від 02 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П., Оксененка О.М. від 22 грудня 2020 року
у справі №320/10328/20
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2
до Броварської міської ради Київської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 (далі також - позивачі) звернулися до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської міської ради Київської області (далі також - відповідач), у якому просили:
- скасувати рішення Броварської міської ради Київської області "Про відмову в приватизації житлових приміщень у гуртожитку" від 04 червня 2020 року № 1889-76-07, яким відмовлено ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у приватизації займаних ними житлових приміщень у гуртожитку по АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати Броварську міську раду Київської області задовольнити заяви ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 10 лютого 2020 року щодо передачі у власність в порядку приватизації займаних житлових приміщень у гуртожитку по АДРЕСА_1 та прийняти рішення щодо передачі у власність в порядку приватизації займаних ними житлових приміщень у цьому гуртожитку.
2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року, відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
3. 19 січня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року у справі №320/10328/20, у якій просять такі скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4. Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Позов подано на поновлення прав у сфері житлових відносин.
ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
6. В обґрунтування касаційної скарги позивачі зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо необхідності розгляду цієї справи у порядку цивільного судочинства, оскільки спір у цій справі є публічно-правовим та підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
8. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
9. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
10. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
11. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
12. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
13. Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
14. Відповідно до частин 1, 3 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
15. Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
16. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
17. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
18. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
19. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
20. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
21. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №813/1076/17 та від 14 листопада 2018 року у справі №817/986/17.
22. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом цього позову є відмова Броварської районної ради Київської області у приватизації житлових приміщень у гуртожитку, який знаходиться на балансі ради за адресою: АДРЕСА_1.
23. Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду".
24. Згідно із частиною одинадцятою статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом.
25. За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
26. У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, установлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними), незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.
27. Зі змісту позовної заяви вбачається, що передумовою звернення позивачів до суду з цим позовом стало рішення відповідача про відмову у приватизації житлових приміщень у гуртожитку.
28. Слід звернути увагу на те, якщо особа про порушення своїх прав вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на її думку, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і оскільки ці наслідки пов`язані з поновленням порушеного права у сфері житлових відносин, тому такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень, тобто відповідача.
29. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що спір у цій справі є приватноправовим та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
30. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 200/10822/18-а, від 12 грудня 2018 року у справі №685/1346/15-а, від 22 серпня 2018 року у справі № 826/13571/17 (К/9901/18191/18), від 21 березня 2018 року у справі № К/9901/12678/18.
31. Посилання скаржників на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18 є безпідставним, оскільки такі висновки стосуються інших фактичних обставин справи та не спростовують висновки суду першої та апеляційної інстанцій.
32. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачі уже зверталися з таким позовом у порядку цивільного судочинства, про що ними зазначено у касаційній скарзі.
33. Вирішуючи клопотання скаржників про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.
34. Частиною 4 статті 346 КАС України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
35. Перевіривши такі доводи скаржника, Верховний Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16).
36. Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
37. В той же час, скаржнику необхідно не лише зазначити конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, а також зазначити, як саме на його думку необхідно застосовувати цю норму права та належним чином обґрунтувати наявність необхідності такого відступлення.
38. Таким чином, сама незгода скаржників із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
39. Виходячи з вищенаведеного, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, необхідно відмовити. Верховним Судом неодноразово надавалася оцінка правовідносинам, подібним до тих, які склалися у межах розгляду цієї справи.
40. Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
41. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
42. Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац 4 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
43. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
44. Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина 1 статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини 1 статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
45. На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина 1 статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина 2 статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.
45. Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
46. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
47. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
48. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
49. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).
50. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
51. Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).
52. Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі "Омельченко проти України" (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює "право на суд", в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, "Церква села Сосулівка проти України" № 37878/02 п. 50); Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.
53. У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
54. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд