ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 638/3025/15-а
адміністративне провадження № К/9901/26072/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства фірми "Антей" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бенедик А.П., суддів Калиновського В.А., Філатова Ю.М. від 15 серпня 2016 року у справі за позовом Приватного підприємства фірми "Антей" до Харківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1, Приватне підприємство "К.В." про визнання незаконним рішення в частині,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2015 року Приватне підприємство фірма "Антей" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до суду з позовом до Харківської міської ради (далі - відповідач, міська рада), в якому просило визнати незаконним пункт 2 преамбули Рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21 січня 2015 року №1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12 січня 2011 року №126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України" (далі - рішення міської ради від 21 січня 2015 року №1793/15).
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що вказаним рішенням міської ради від 21 січня 2015 року №1793/15 внесено зміни до місцевих податків, зокрема, затверджено в новій редакції Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові (додаток 1 до цього рішення); разом з тим, оскаржуване рішення в частині набрання чинності з 01 січня 2015 року є незаконним в силу положень статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, та таким, що порушує права позивача як власника нежитлових приміщень загальною площею 976,2 кв.м. в нежитловій будівлі літ.Е-4 по вул. Пушкінській, 79 у м. Харкові.
Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2016 року позов задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, виконуючи рекомендації Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII) та приймаючи спірне рішення, був зобов`язаний дотримуватись обов`язкових принципів Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме приписів підпункту 12.3.4 статті 12 та підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 цього Кодексу, якими визначено повноваження міської ради при встановленні місцевих податків та зборів, а саме прийняти відповідне рішення та оприлюднити його не пізніше 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідного рішення повинні застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року скасовано постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2016 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Підприємства.
Апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що оскаржувана позивачем частина рішення міської ради від 21 січня 2015 року №1793/15 прийнята з дотриманням вимог діючого законодавства та на виконання вимог пункту 4 прикінцевих положень Закону №71-VIII.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, послався на помилковість позиції суду апеляційної інстанції в частині моменту набрання чинності рішенням міської ради від 21 січня 2015 року №1793/15 та її неузгодження із змістом положень ПК України, зокрема його статті 266, а також Закону №71-VIII. Вважає, що пункт 2 преамбули оскаржуваного рішення міської ради в частині набрання ним чинності з 01 січня 2015 року суперечить вимогам законодавства, адже запроваджені Законом №71-VIII зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з урахуванням приписів підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, не могли застосовуватись раніше 2016 року.
Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником об`єктів нерухомості, які розташовані по вул. Пушкінській, 79 у м. Харкові .
Рішенням міської ради від 21 січня 2015 року №1793/15 внесено зміни до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12 січня 2011 року №126/11"Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України", зокрема, встановлено на території міста Харкова податок на майно, який складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю (пункт 1).
Згідно підпункту 1.1 вказаного рішення затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові згідно з додатком 1 до цього рішення, яке визначає об`єкти оподаткування, платників податку, розміри ставок, податковий період та інші обов`язкові елементи для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові, установлені статтею 7 ПК України.
Відповідно пункту 2 преамбули рішенням міської ради від 21 січня 2015 року №1793/15 встановлено, що останнє набирає чинності з 01 січня 2015 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині набрання ним чинності з 01 січня 2015 року, Підприємство звернулося до суду із цим позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд вказує на таке.
Так, Законом №71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Пунктом 4 прикінцевих положень Закону №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Згідно з пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Жодних змін до вищезазначених положень ПК України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.
Отже, зміст наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості був встановлений Законом №71-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення цього податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.
Таким чином, нові податки практично не могли бути визнані обов`язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів. Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.
Враховуючи зміст норм ПК України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 цього Кодексу Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Тобто виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.
Відтак рішення місцевих рад стосовно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, міг вважатися встановленим місцевою радою.
Дійсно прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що пункт 2 преамбули оскаржуваного рішення міської ради в частині набрання ним чинності з 01 січня 2015 року суперечить вимогам законодавства, адже запроваджені Законом №71-VIII зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з урахуванням приписів підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, не могли застосовуватись раніше 2016 року.
Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 18 січня 2019 року по справі №461/8744/15-а.
З урахуванням наведеного висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з цим його постанова підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, що відповідає закону й було скасовано помилково.
Згідно статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 359 КАС України, Суд