УХВАЛА
18 жовтня 2021 року
м. Київ
провадження № 13-188зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Григор`євої І. В.,
суддів Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 1 ч. 3 ст. 459Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Апеляційного суду Луганської області від 29 червня 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 14 грудня 2004 року і
встановила:
Як убачається зі змісту заяви та наявних у Верховному Суді даних, вироком Апеляційного суду Луганської області від 29 червня 2004 року, залишеним без зміни 14 грудня 2004 року Верховним Судом України, ОСОБА_1 було засуджено за пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021, засуджений ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд зазначених вироку й ухвали за виключними обставинами. На думку заявника, визнання неконституційними окремих положень статей 81, 82 КК слугує наразіправовою підставою для заміни призначеного йому покарання на позбавлення волі в межах відбутого строку та звільнення засудженого з ув`язнення.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК установлення неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення є виключною обставиною за умови застосування судом відповідних норм при вирішенні конкретної справи.
Конституційний Суд України рішенням свого Другого сенату від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 визнав такими, що не відповідають Основному Закону України, положення ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК через неможливість їх застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Верховну Раду України було зобов`язано невідкладно привести вказані статті КК у відповідність до Конституції України, законодавчо унормувати порядок заміни довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням або умовно-дострокового звільнення.
Отже, виконання приписів Конституційного Суду України, відображених у рішенні, на яке посилається засуджений, насамперед повинно бути здійснено шляхом унесення Верховною Радою України змін до норм права, котрі регулюють звільнення від відбування покарання та заміну його невідбутої частини більш м`яким, з метою поширення їх дії на такий вид заходу примусу, як довічне позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України.
Крім того, питання про умовно-дострокове звільнення осіб від відбування призначеного покарання та заміна його невідбутої частини більш м`яким вирішуються під час виконання вироку в порядку ст. 539 КПК, тобто місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
З огляду на викладене Велика Палата не має правових підстав для перегляду за виключними обставинами оспорюваних судових рішень.
Таким чином, у відкритті провадження за зверненням засудженого ОСОБА_1 слід відмовити, а заяву - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду