Постанова
іменем України
21жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 209/3530/17
провадження № 51-1781км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.О.,
прокурора Єременка М.В.,
захисника (у режимі відеоконференції) Стадниченка В.Ю.,
потерпілої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
представника потерпілої - адвоката
(у режимі відеоконференції) Полтавченка О.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Стадниченка В.Ю. на вирок Дніпровського районного суду Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 2 вересня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040790001770, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 2 вересня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватою і засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат, речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватою у тому, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 2:00вона, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння в квартирі АДРЕСА_1, в ході раптово виниклої сварки між нею та ОСОБА_3 на ґрунті особистих раптово виниклих неприязних стосунків, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та свідомо допускаючи їх настання, взяла ніж та утримуючи його в правій руці лезом вгору, застосовуючи достатню м`язову силу, завдала ним потерпілому один удар в область правої грудини, спричинивши останньому тяжке тілесне ушкодження у вигляді пошкодження діафрагми та печінки, що ускладнилося гострою крововтратою, по критерію небезпеки для життя, від якого ОСОБА_3 помер у цей же день о 6:00 у кареті швидкої допомоги.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 25 лютого 2021 року апеляційні скарги обвинуваченої та прокурора залишив без задоволення, а вирок районного суду
від 2 вересня 2020 року щодо ОСОБА_2 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що умислу позбавляти потерпілого життя у його підзахисної не було, вона лише хотіла зупинити його протиправну поведінку щодо неї. У зв`язку з чим її дії необхідно кваліфікувати за ст. 118 КК. Стверджує, що суди не дали належної оцінки поясненням ОСОБА_2, а безпідставно взяли до уваги показання потерпілої, свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . До того ж безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання про дослідження переписки між потерпілим та його підзахисною і у допиті свідка ОСОБА_6, чим порушено право на справедливий суд. За твердженням сторони захисту, апеляційний суд не зважив на допущені порушення й необґрунтовано відхилив вимоги її підзахисної, постановивши ухвалу, яка не відповідає статтям 370, 374, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, а прокурор, потерпіла та її представник заперечували проти її задоволення, вважали рішення судів попередніх інстанцій обґрунтованими та умотивованими.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, надаючи оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка, відповідно до ст. 433 КПК, до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Разом із тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості засудженої ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями обвинуваченої ОСОБА_2, яка визнавала себе винуватою частково у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та не заперечувала, що потерпілому було спричинено тілесне ушкодження ножем, який вона тримала у руках; свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (медичні працівники), які зазначили, що по приїзду на місце пригоди тілесних ушкоджень на ОСОБА_2 не бачили, остання їм повідомила, що вона чистила рибу ножем, а потерпілий її повернув і напоровся на ніж, а потім сказала, що вони з потерпілим любили грати в рольові ігри з ножами, і під час такої гри він напоровся на ніж. Також пояснювали, що ОСОБА_2 їм не казала, що у неї з потерпілим був конфлікт, що він її бив, а вона захищалася від його дій. ОСОБА_2 була у стані алкогольного сп`яніння, вела себе неадекватно, лягала і падала на потерпілого як в квартирі, так і в автомобілі швидкої допомоги.
Окрім того, як обґрунтовано зазначив місцевий суд, що винуватість ОСОБА_2 також підтверджується даними протоколів слідчих дій, висновками судово-медичних експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, місцевий суд, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй злочину і правильно кваліфікував її дії за ч. 1 ст. 115 КК.
Суди навели переконливі доводи на обґрунтування такого висновку, тому суд касаційної інстанції визнає його правильним.
Доводи захисника про перебування його підзахисної в стані необхідної оборони, а відтак вчинення умисного вбивства при перевищенні її меж (ст. 118 КК), належним чином судами перевірено та таку версію сторони захисту спростовано.
Так, умисне вбивство, передбачене ст. 115 КК, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
На відміну від умисного вбивства, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК, є мотив діяння, який обумовлений захистом винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Частина 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнає дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).
Вирішуючи питання про відсутність чи наявність в діях особи стану необхідної оборони у разі вчинення злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи слід оцінювати акт суспільно небезпечного посягання й акт захисту, встановлювати їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Місцевий та апеляційний суди, врахувавши вищезазначене, дійшли висновку, що обране знаряддя вчинення злочину (ніж), завдання ним удару у місце розташування життєво важливих органів, сила і локалізація удару (довжина ранового каналу 19 см) свідчать саме про усвідомлення засудженою суспільної небезпечності своїх дій, передбачення нею суспільно небезпечних наслідків та свідомо допускаючи їх настання.
Також суди дійшли висновку, що у матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які би підтверджували, що під час конфлікту ОСОБА_3 використовував предмети (ніж), оскільки п`ять кухонних ножів знаходилися на кухні в шафі, і на жодному з них не виявлено відбитків пальців. Крім того, згідно висновку експерта від 09.10.2017 р. № 1149-Е, яким зафіксовано наявність у ОСОБА_2 незначних тілесних ушкоджень, які за характером та обсягом очевидно не збігаються з її показаннями щодо обставин нападу на неї з боку ОСОБА_3, зокрема в обвинуваченої не було виявлено слідів стискання її горла, пошкоджень від удару зверху по голові рукою, в якій було затиснуто ніж, слідів множинних ударів по тулубу. Це все свідчить про те, що засуджена не могла відчувати реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, а відтак дії потерпілого ані за своїм характером, ані за об`єктивними проявами не могли бути розцінені засудженою такими, що досягли ступеню суспільної небезпечності та викликати стан необхідної оборони. З такими висновками погоджується і колегія суддів.
З урахуванням конкретних обставин справи дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 115 КК кваліфіковані правильно.
Що стосується тверджень сторони захисту про те, що судом не дано оцінки показанням його підзахисної про те, що їй погрожував потерпілий та ці погрози вона сприймала реально і непокоїлася за своє життя, то вони є безпідставними. Показанням ОСОБА_2 суди попередніх інстанцій надали критичну оцінку, навівши в судових рішеннях мотиви і аргументи своїх висновків, з якими погоджується Суд.
Доводи сторони захисту у касаційній скарзі про те, що висновки місцевого суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, ґрунтуються на недостатніх доказах, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами провадження та вищенаведеними доказами, яким суд надав належну оцінку, навівши ґрунтовні мотиви своїх висновків.
Доводи у касаційній скарзі сторони захисту про те, що місцевим судом не досліджено переписку між ОСОБА_2 та потерпілим у месенджерах, а також не було допитано свідка ОСОБА_6, є безпідставними, оскільки вказані докази не стосуються безпосередньо події злочину, а можуть лише охарактеризувати певним чином стосунки між останньою та ОСОБА_3 у період часу до вчинення злочину, а отже не мають істотного значення для справи. Крім того, з матеріалів провадження убачається, що сторона захисту в порядку ч. 3 ст. 404 КПК у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не заявляла клопотань про дослідження вказаних доказів та допит свідка ОСОБА_6 .
Судом провадження розглянуто повно та дотримано змагальності його розгляду. Доводи, наведені в касаційній скарзі щодо інших порушень кримінального процесуального закону, не є такими, що тягнуть скасування оскаржуваних судових рішень.
Крім того, суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження у тому числі й за апеляційною скаргою засудженої на вирок місцевого суду, належним чином, відповідно до вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, перевірив викладені у ній доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги її захисника, визнав їх безпідставними, мотивувавши належним чином своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргузасудженої визнано необґрунтованою.
При цьому апеляційний суд не надавав іншої, ніж суд першої інстанції, оцінки дослідженим письмовим доказам та показанням свідків, а лише оцінив ці докази кожен окремо та в сукупності і дійшов до обґрунтованого висновку, що доказів, які є належними та допустимими і обґрунтовано покладені місцевим судом в основу вироку, достатньо для визнання ОСОБА_2 винуватою у пред`явленому їй обвинуваченні та ці докази у своїй сукупності беззаперечно "поза розумним сумнівом" доводять її винуватість.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується Верховний Суд.
Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судами обох інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд