Постанова
іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 173/2367/19
провадження № 51-2916км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.О.,
прокурора Єременка М.В.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Бразалук С.С. (у режимі відеоконференції),
потерпілої ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040430000999, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Шуйське Атбасарського району Цілиноградської області РФ, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк 3 роки, з покладенням на засудженого обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч.1 ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти його про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та в дохід держави 28 260 грн процесуальних витрат.
Вироком установлено, що 19 жовтня 2018 року близько 17:35 ОСОБА_1, керуючи автомобілем ВАЗ 21154, д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя, біля смт Новомиколаївки Верхньодніпровського району, не доїжджаючи 300 м до віадуку для залізничного транспорту у напрямку м. Кам`янське, порушуючи вимоги п. 10.1, 11.3, 14.2 "в", 14 "г" та
п. 1 глави 34 Правил дорожнього руху, у забороненому для обгону місці пересік вузьку суцільну лінію дорожньої розмітки та виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення лівою передньою частиною свого автомобіля з передньою правою частиною автомобіля "Форд Транзит", д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ВАЗ 21154 ОСОБА_5 була смертельно травмована.
Дніпровський апеляційний суд 21 квітня 2021 року частково задовольнив апеляційні скарги потерпілих та прокурора, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 у частині призначеного покарання скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив засудженому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У решті вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду змінити, на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на строк 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що призначене йому апеляційним судом покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК і є явно несправедливим через суворість. На думку засудженого, апеляційний суд, призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, не врахував даних про його особу та усіх пом`якшуючих обставин (наявність на утриманні двох малолітніх дітей та хворої матері, а також те, що він щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, визнав вину та добровільно частково відшкодував завдані збиткі, відсутність обставин, що обтяжують покарання). Також не погоджується з твердженням апеляційного суду про те, що із відповідним зізнанням він з`явився через тривалий час після вчиненого. Вважає, що йому має бути призначено покарання із застосуванням ст. 75 КК, яке буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисник підтримали доводи касаційної скарги.
Потерпіла заперечувала проти задоволення касаційної скарги.
Прокурор вважав, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, а вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 має бути залишений без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновку місцевого суду щодо доведеності вини у вчиненні інкримінованого злочину та кваліфікацію дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі засуджений не оспорює.
Разом із тим, перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо ОСОБА_1, з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону, Суд вважає, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК є правильною.
Що стосується призначеного апеляційним судом покарання засудженому ОСОБА_1, то колегія суддів зазначає про таке.
Скасовуючи вирок щодо ОСОБА_1 у частині призначеного йому покарання та ухвалюючи новий, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставне звільнення його місцевим судом від відбування покарання з випробуванням. При цьому суд апеляційної інстанції послався на те, що, приймаючи таке рішення, місцевий суд не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу винного та конкретні обставини справи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком.
Відповідно до вимог ст. 50 КК метою покарання є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Статтею 65 КК визначено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкціях частин статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного, та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
За правилами ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, при призначенні ОСОБА_1 покарання апеляційним судом, зокрема, враховано, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, відсутність обставин, що обтяжують покарання. Водночас при призначенні ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, апеляційний суд урахував, що він, будучи працівником правоохоронного органу, вчинив хоча і з необережності, проте тяжкий злочин, внаслідок ДТП, яке сталося з вини ОСОБА_1, загинула людина.
Крім того, завдану діями ОСОБА_1 шкоду потерпілому не відшкодовано.
У зв`язку з цим апеляційний суд правильно звернув увагу на помилковість визнання місцевим судом обставини, що пом`якшує покарання - щире каяття. Адже останнє знаходить своє відображення у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні винної особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Проте матеріали справи таких даних не містять, а тому висновок апеляційного суду щодо відсутності щирого каяття у ОСОБА_1 заслуговує на увагу.
У касаційній скарзі засуджений посилається на те, що ним потерпілому
ОСОБА_3 частково відшкодовано завдану шкоду, на підтвердження чого до касаційної скарги засуджений додав копії дублікату квитанції від 20 квітня
2021 року та платіжного доручення від 13 квітня 2021 року.
Разом із тим, ураховуючи те, що встановлений судом розмір відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого становить 1 500 000 грн, виплата останньому 1010, 08 грн та 1005, 03 грн перед апеляційним розглядом справи за апеляційними скаргами сторони обвинувачення з приводу м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання, а також незначні виплати дружиною, про що зазначила захисник в судовому засіданні касаційного суду, не може слугувати достатньою підставою для застосування до засудженого положень ст. 75 КК.
Наявність на утриманні у ОСОБА_1 двох неповнолітніх дітей та матері, про що він зазначає в касаційній скарзі, за обставин даної справи, ніяким чином не знижує ступінь тяжкості вчиненого.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з твердженням апеляційного суду стосовно того, що із відповідним зізнанням він з`явився через тривалий час після вчиненого. Проте доводи засудженого з цього приводу є непереконливими. Будучи працівником правоохоронного органу, ОСОБА_1, враховуючи його характер лікування з 19 жовтня 2018 року по 25 січня 2019 року, не був позбавлений можливості звернутися до відповідного органу з письмовим повідомленням про злочин із зазначенням місця його перебування у лікарні, або в іншій спосіб повідомити про це, як він зробив у січні 2019 року за допомогою захисника.
Отже, засуджений не навів об`єктивних причин, які б завадили йому своєчасно повідомити про злочин.
Тому підстав для визнання обставиною, що пом`якшує покарання, - активне сприяння розкриттю злочину, немає.
За наведених обставин апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та ухвалюючи новий, дійшов правильного висновку про те, що призначення засудженому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК не буде відповідати загальній меті покарання, визначеній ст. 50 КК.
Погоджуючись із висновками апеляційного суду та підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що призначене ОСОБА_1 покарання за своїм видом і розміром відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 . Суд не встановив.
Таким чином, вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370 КПК щодо законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення.
З огляду на викладене касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд