Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 335/8322/17
провадження № 61-5589св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ-Сервіс",
боржник - Публічне акціонерне товариство "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат",
третя особа - Фонд державного майна України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Сервіс" про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Арбітражного суду Красноярського краю Російської Федерації від 13 березня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Сервіс" до Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Сервіс" на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12 лютого 2018 року у складі судді Геєць Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Онищенко Е. А., Дашковської А. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ-Сервіс" (далі - ТОВ "ІТ-Сервіс") звернулося до суду з клопотанням, в якому просило надати дозвіл на примусове виконання рішення Арбітражного суду Красноярського краю Російської Федерації від 13 березня 2017 року у справі № А33-21240/2016 за позовом ТОВ "ІТ-Сервіс" до Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (далі - ПАТ "ЗалК") про стягнення заборгованості в рублях, що за курсом Центрального банку Російської Федерації (далі - ЦБ РФ) еквівалентно 25 597,98 дол. США, на дату фактичної виплати заборгованості; процентів у рублях, що за курсом ЦБ РФ еквівалентно 465,57 дол. США на дату фактичної виплати заборгованості та судових витрат зі сплати державного мита у розмірі 29 722,82 руб. з визначенням в ухвалі суми стягнення в національній валюті України за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали;
видати виконавчий лист на примусове виконання рішення Арбітражного суду Красноярського краю Російської Федерації від 13 березня 2017 року у справі № А33-21240/2016 за позовом ТОВ "ІТ-Сервіс" до ПАТ "ЗалК" про стягнення заборгованості в рублях, що за курсом ЦБ РФ еквівалентно 25 597,98 дол. США, на дату фактичної виплати заборгованості; процентів в рублях, що за курсом ЦБ РФ еквівалентно 465,57 дол. США на дату фактичної виплати заборгованості та судових витрат зі сплати державного мита у розмірі 29 722,82 руб. з визначенням в ухвалі суми стягнення в національній валюті України за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали;
надіслати виконавчий лист в порядку, встановленому законодавством, для виконання за місцем знаходження боржника - до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції.
Обґрунтовуючи вимоги клопотання, ТОВ "ІТ-Сервіс" посилалося на те, що 13 березня 2017 року Арбітражний суд Красноярського краю Російської Федерації задовольнив позов ТОВ "ІТ-Сервіс" до ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про стягнення заборгованості, а саме стягнено з відповідача заборгованість в рублях, еквівалентну 25 597,98 дол. США за курсом ЦБ РФ на дату фактичної виплати заборгованості; проценти в рублях, еквівалентні 465,57 дол. США за курсом ЦБ РФ на дату фактичної виплати заборгованості; судові витрати зі сплати державного мита у розмірі - 29 722,82 руб. Зазначене рішення набрало законної сили, і 17 квітня 2017 року Арбітражний суд Красноярського краю Російської Федерації видав виконавчий лист серії ФС № 013496321.
Оскільки вказане рішення боржником у добровільному порядку не виконане, заявник просив клопотання задовольнити.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя ухвалою від 12 лютого 2018 року в задоволенні клопотання відмовив.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що правовідносини, які склались між стягувачем та боржником, регулюються Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, що ратифікована Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-ХІІ (далі - Київська угода) та Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, що ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (далі - Мінська конвенція).
Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд першої інстанції виходив із того, що:
1) 28 грудня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв рішення про приватизацію належного державі пакета акції ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" та затвердив план розміщення акцій товариства. Законом України "Про приватизацію державного майна" визначено, що з моменту прийняття рішення про приватизацію об`єкта державної власності забороняється здійснення операцій з борговими вимогами і зобов`язаннями, якщо за період з моменту прийняття такого рішення сума зобов`язань перевищує 5 % підсумку балансу підприємства за останній звітний період, але не більш як 250 мінімальних заробітних плат протягом одного календарного року. Оскільки ТОВ "IT-Сервіс" просило надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення Арбітражного суду Красноярського краю від 13 березня 2017 року у справі № В33-21240/2016 про стягнення з ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь заявника 25 597,98 дол. США заборгованості зі сплати винагороди та 465,57 дол. США процентів, що перевищує 5 % підсумку балансу товариства за 2016 рік, а тому задоволення вказаного клопотання призведе до порушення статті 12 Закону України "Про приватизацію державного майна"; 2) виконання рішення Арбітражного суду Красноярського краю Російської Федерації від 13 березня 2017 року може загрожувати інтересам держави, оскільки кінцевими отримувачами коштів є компанії, які підпадають під дії санкцій щодо здійснення економічних та фінансових зносин, чого, власне, вимагає примусове виконання рішення, буде суперечити санкційній політиці України та встановленим обмеженням - запобіганню виведенню капіталів за межі України, як це передбачено пунктом 4 статті 4 Закону України "Про санкції".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд розглядав справу неодноразово.
Запорізький апеляційний суд останньою постановою від 04 березня 2021 року ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12 лютого 2018 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що кінцевими отримувачами коштів є компанії, які підпадають під дії санкцій, а примусове виконання рішення суперечитиме санкційній політиці України та встановленим обмеженням - запобіганню виведенню капіталів за межі України, як це передбачено пунктом 4 статті 4 Закону України "Про санкції". У зв`язку з цим суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про звернення до виконання рішення іноземного суду.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У квітні 2021 року ТОВ "ІТ-Сервіс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12 лютого 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким клопотання задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 824/146/19, від 05 вересня 2018 року та від 09 січня 2020 року у справі № 761/46285/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 761/39565/17 та від 28 січня 2021 року у справі № 824/244/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, частини другої статті 12 Закону України "Про приватизацію державного майна" (відмова у наданні дозволу на виконання рішення іноземного суду через заборону здійснення операцій за борговими вимогами і зобов`язаннями щодо підприємств у стані приватизації); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частин першої та другої статті 468 ЦПК України; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у наданні дозволу на виконання рішення іноземного суду, суди посилалися на те, що кінцевими отримувачами коштів є компанії, що підпадають під дію санкцій, а тому виконання рішення суперечитиме публічному порядку і національній безпеці. Водночас суди не врахували, що санкції ані до самого стягувача, ані до його засновника не застосовано. Також суди не звернули уваги на те, що у справі немає доказів, що виконання рішення іноземного суду створить загрозу для національної безпеки. З огляду на це суди помилково застосували пункт 7 частини другої статті 468 ЦПК України замість статті 9 Київської угоди, що призвело до ухвалення незаконного рішення про відмову в наданні дозволу на виконання рішення іноземного суду. Суди безпідставно відмовили в наданні дозволу на виконання рішення через те те, що це "призведе до порушення законодавства України", зокрема, статтю 12 Закону України "Про приватизацію державного майна", оскільки в разі колізій між нормами національного та міжнародного законодавства застосуванню підлягають норми міжнародних договорів. Держава не може відмовлятися виконувати міжнародні зобов`язання, передбачені міжнародними договорами, з мотивів їх невідповідності національному законодавству. Україна не зробила застережень щодо незастосування положень Київської угоди та Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, ратифіковану Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР в частині виконання рішень іноземних судів до підприємств у стані приватизації. Отже, суди помилково не застосували положення міжнародних договорів з огляду на їх нібито невідповідність Закону України "Про приватизацію державного майна". Крім того, частина четверта статті 12 Закону України "Про приватизацію державного майна" взагалі не підлягає застосуванню до цих правовідносин щодо виконання рішення іноземного суду, оскільки стосується виключно операцій факторингу.
Суди помилково застосували до спірних правовідносин положення законів України "Про санкції" та "Про національну безпеку України", а також норму про публічний порядок, оскільки згідно з частиною третьою статті 5 Закону України "Про санкції" рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до персональних санкцій приймається Радою національної безпеки та оборони України (далі - РНБО) і вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України. Отже, згідно з законодавством України санкції вважаються застосованими до іноземної юридичної особи, тільки, якщо РНБО прийняло відповідне рішення щодо неї особисто, яке введене в дію указом Президента України. Законодавство України не передбачає поширення режиму санкцій на фізичних або юридичних осіб за ознакою їх пов`язаності з особами, щодо яких введено санкції. Обмеження прав осіб, які не включені до санкційного списку, не допускається за жодних обставин. Таким чином, єдиною підставою для обмеження прав особи на підставі санкційного законодавства є застосування санкцій щодо неї персонально, а не до її засновників, бенефіціарів та будь-яких інших пов`язаних осіб. ТОВ "ІТ-Сервіс" не є та ніколи не було включене до санкційних списків в Україні. До компанії, яка є засновником стягувача, ніколи не було застосовано санкцій в Україні. Зважаючи на це, не відповідають дійсності та не підтверджуються наявними у справі доказами висновки судів, що "кінцевими отримувачами коштів є компанії, які підпадають під дію санкцій".
У травні 2021 року ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
27 квітня 2021 року справа № 335/8322/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 13 березня 2017 року Арбітражний суд Красноярського краю Російської Федерації прийняв рішення у справі № А33-21240/2016 за позовом ТОВ "ІТ-Сервіс" до ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про стягнення заборгованості.
Зазначеним рішенням з ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь ТОВ "ІТ-Сервіс" стягнено заборгованість в рублях у розмірі, еквівалентному 25 597,98 дол. США за курсом ЦБРФ на дату фактичної виплати заборгованості; проценти в рублях у розмірі, еквівалентному 465,57 дол. США за курсом ЦБРФ на дату фактичної виплати заборгованості; судові витрати зі сплати державного мита у розмірі 29 722,82 руб.
Рішення Арбітражного суду Красноярського Російської Федерації краю є остаточним та набрало законної сили 14 квітня 2017 року.
17 квітня 2017 року Арбітражний суд Красноярського краю Російської Федерації видав виконавчий лист серії ФС № 013496321.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03 листопада 2016 року у справі № 908/2580/16 було підтверджено факт належного повідомлення ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про розгляд справи № А33-21240/2016 шляхом вручення ухвали Арбітражного суду Красноярського краю Російської Федерації від 20 вересня 2016 року.
Отже, ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" було повідомлене про розгляд Арбітражним судом Красноярського краю справи № А33-21240/2016 у встановленому законом порядку.
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням боржника у справі є адреса: Південне шосе, 15 у місті Запоріжжі.
Добровільно рішення арбітражного суду боржник не виконав.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.