Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021року
м. Київ
справа № 442/8188/19
провадження № 61-7095св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2020 року, додаткові рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року та від 30 листопада 2020 року у складі судді Павлів З. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним йому майном шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком, та зняття його з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником житлового будинку № 143 за зазначеною адресою. У цьому будинку зареєстроване місце проживання ОСОБА_2, який не є членом його сім`ї. Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою добровільно знятись з реєстрації, однак відповідач добровільно знятися з реєстрації відмовляється. Таким чином, відповідач порушує його право як власника розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що у 1958 році його матері, ОСОБА_3, надано дозвіл на спорудження нового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Після цього він почав спорудження будинку для себе та своєї сім`ї за власні кошти, будівництво якого було завершене у 1990 році. З 10 червня 1980 року він зареєстрований за вказаною адресою, що підтверджується відміткою в паспорті. До січня 1997 року він разом із сім`єю постійно проживав у цьому будинку, а коли син пішов до школи, вони з дружиною переїхали в місто Дрогобич, але він щотижнево приїжджав до батьків, вів спільне господарство. З 2002 року його дружина захворіла, і він був вимушений більше часу проводити із сім`єю, оскільки неповнолітні діти і хвора дружина потребували більше догляду. Скориставшись такою ситуацією, позивач (племінник відповідача) самовільно вселився до будинку, а він, будучи зайнятим вищевказаними клопотами, погодився на тимчасове проживання позивача в будинку. Також зазначив, що припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє його права користування займаним приміщенням. Крім того, вказував, що будинок був подарований позивачу ще у 2003 році, а з вимогою про зняття з реєстрації він звернувся лише в жовтні 2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області рішенням від 03 листопада 2020 року позов задовольнив. Усунув перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним ОСОБА_1 майном шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування цим житловим будинком, та зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. При цьому суд виходив з того, що відповідач понад один рік не проживає у будинку, де він зареєстрований, не користується ним, не несе витрат на утримання цього майна, реєстрація місця проживання є лише фактом, що підтверджує місце знаходження особи, і жодним чином не впливає на володіння нерухомістю. Також суд виходив з того, що позивач як власник житла має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд, в тому числі й має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування належним йому майном.
Короткий зміст додаткових рішень суду першої інстанції
Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області додатковим рішенням від 05 листопада 2020 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн судового збору за подання позовної заяви, 25,00 грн комісії банку та 420,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 1 213,80 грн.
Суд першої інстанції мотивував це додаткове рішення тим, що ухвалюючи рішення суд не вирішив питання про судові витрати.
Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області додатковим рішенням від 30 листопада 2020 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Суд першої інстанції мотивував це додаткове рішення тим, що суд не вирішив питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач є особою пенсійного віку, в якого пенсія є єдиним джерелом доходу, враховуючи принципи розумності, співмірності та справедливості, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Львівський апеляційний суд постановою від 15 березня 2021 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2020 року та додаткові рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року і від 30 листопада 2020 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому виходив з того, що суд дійшов правильного висновку про те, що відповідно до частини другої статті 405 ЦК України відповідач втратив право на користування житловим будинком позивача, а тому підлягає зняттю з реєстрації у цьому будинку. Та обставина, що дружина відповідача є зареєстрованою у студентському гуртожитку музичного училища, а йому відмовляють у реєстрації в цьому гуртожитку, не є правовою підставою для відмови у задоволенні позову за вищенаведених обставин.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2020 року, додаткові рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року і від 30 листопада 2020 року, та постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц та постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 465/8613/13-ц (провадження № 61-16222св18), оскільки обставини у зазначеній справі не є подібними до обставин цієї справи. Викладені обставини у оскаржуваних судових рішеннях не відповідають фактичним обставинам справи та доказам, оскільки у довідці виконавчого комітету Долішньолужецької сільської ради від 14 листопада 2019 року № 328, яку взято за основу судових рішень, немає інформації про те, що ОСОБА_2 понад один рік не проживає у спірному помешканні, не користується ним і не несе витрат на його утримання. Більше того, в матеріалах справи немає акта обстеження матеріально-побутових умов на предмет обстеження умов проживання, зокрема того, чи проживає відповідач у спірному будинку. Також з цього приводу немає показань свідків. Отже, викладені у судових рішеннях висновки про його не проживання більше року у спірному будинку є припущенням. Водночас суди не врахували пояснення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, у яких зазначено, що смерть батьків ОСОБА_2 не позбавляє його права користування житловим будинком, в споруджені якого він брав участь та який є його єдиним житлом.
Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили обставин його проживання у житлового будинку, зокрема не врахували те, що між сторонами у справі існує конфліктна ситуація з приводу користування спірним житлом, не врахували баланс інтересів ОСОБА_1 як власника спірного будинку і законних прав та інтересів на житло відповідача, який зареєстрований у цьому будинку на правах члена сім`ї власника, проживав у ньому більше 40-ка років та не має іншого житла.
Також суди не надали оцінки тому, що, приймаючи у дар це житловий будинок позивач міг передбачити характер та вагу обтяження його майбутньої нерухомості, однак не здійснив достатньої належної обачності при укладенні цього договору. При цьому договір дарування, у результаті якого у позивача виникло право на житло, вочевидь не відповідав добросовісності, оскільки сторони договору дарування були достовірно обізнані про право відповідача на користування цим будинком. Разом з цим відчуження спірного будинку попереднім власником, членом сім`ї якого є відповідач, поставило під загрозу соціальний його статус, який може стати безхатченком, втративши право користування житлом, яким користувався з 1980 року.
У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ференц О. І. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав відповідь на відзив на касаційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
11 серпня 2021 року справа № 442/8188/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 13 березня 2003 року належить житловий будинок АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою виконавчого комітету Долішньолужецької сільської ради від 14 листопада 2019 року № 328 ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає на АДРЕСА_1 . Цей факт відповідач не заперечував.
17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою добровільно знятись з реєстрації протягом 10 календарних днів з моменту отримання такої вимоги. Однак відповідач добровільно з реєстрації не знявся.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатам