Постанова
Іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 803/164/20
провадження № 61-13514ав21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Хурсякової О. І.
учасники справи:
заявник (позивач у третейському спорі) - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
боржники (відповідачі у третейському спорі): Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-інвестиційна компанія", ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні Верховного Суду (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2021 року у складі судді Петешенкової М. Ю., у справі за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 13 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-інвестиційна компанія", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У грудні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до Дніпровського апеляційного суду, як суду першої інстанції, з заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 13 серпня 2020 року у справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-інвестиційна компанія" (далі - ТОВ "Українська торгівельно-інвестиційна компанія"), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
На обґрунтування заяви банк зазначив, що Постійно діючим Третейським судом при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 13 серпня 2020 року у третейській справі № 20/2020 прийнято рішення, яким позов АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Українська торгівельно-інвестиційна компанія", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ "Українська торгівельно-інвестиційна компанія", ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 30 травня 2013 року в розмірі 220 966,91 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заявник вказує, що зазначене рішення третейського суду підлягає негайному виконанню, проте боржниками так і не виконано.
З урахуванням викладених обставин заявник просив суд видати виконавчі листи на виконання вище вказаного рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 13 серпня 2020 року у третейській справі № 20/2020.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції, як суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2021 року у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 13 серпня 2020 року у справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Українська торгівельно-інвестиційна компанія", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Судове рішення Дніпровського апеляційного суду, як суду першої інстанції, мотивоване тим, що дана справа не підвідомча третейському суду.
Суд вказав, що матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з наданим банком витягом з Умов та Правил надання банківських послуг ознайомився позичальник, підписуючи заяву на відкриття рахунку, а також того, що на час укладення договорів вказаний документ містив саме ці умови, а не інші, зокрема, й щодо третейського застереження.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка її подала
11 серпня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду, як суду апеляційної інстанції, апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2021 року.
В апеляційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд фактично здійснив оцінку законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, чим порушив приписи статті 56 Закону України "Про третейські суди" та статті 486 ЦПК України, оскільки при розгляді заяви про видачу виконавчого документа суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, визначених у статті 56 Закону України "Про третейські суди" та у статті 486 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження апеляційної скарги до суду
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2021 року у справі за заявою АТ КБ "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 13 серпня 2020 року у справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Українська торгівельно-інвестиційна компанія", ОСОБА_1, про стягнення заборгованості.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 21 жовтня 2021 року на 10:00 годину за адресою: проспект Повітрофлотський, 28, м. Київ, з повідомленням учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року задоволено клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції з Дніпровським апеляційним судом. Повідомлено АТ КБ "ПриватБанк" щодо технічної можливості проведення судового засідання у режимі відеоконференції та забезпечено його участь у судовому засіданні, призначеному на21 жовтня 2021 року на 10:00 годину, у режимі відеоконференції.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що 30 травня 2013 року ТОВ "Українська торгівельно-інвестиційна компанія" було підписано заяву про відкриття поточного рахунку, в якій вказано, що останнє погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, що розміщені в мережі інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування, та взяло на себе зобов`язання виконувати умови договору.
16 грудня 2016 року року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № Р1481875323755383550, предметом якого є надання поруки ОСОБА_1 за виконання зобов`язань ТОВ "Українська торгівельно-інвестиційна компанія" перед банком, які випливають з вказаного кредитного договору від 30 травня 2013 року.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 13 серпня 2020 року прийнято рішення у третейській справі № 20/2020, яким позов АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Українська торгівельно-інвестиційна компанія", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ "Українська торгівельно-інвестиційна компанія", ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором № б/н від 30 травня 2013 року в розмірі 220 966,91 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 487 ЦПК України ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення Дніпровського апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 56 Закону України "Про третейські суди" визначено, що заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.
У частині першій статті 2 цього Закону визначено, що термін компетентний суд у Законі вживається у значенні місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено
статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України договором поруки є двосторонній правочин, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.
Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.
Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Зазначений правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18) та підстав для відступлення від даного висновку колегія суддів не вбачає.
Пунктом 11 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.
У справі, що переглядається, рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 13 серпня 2020 рокуу третейській справі № 20/2020 заборгованість стягнено солідарно з боржника - юридичної особи ТОВ "Українська торгівельно-інвестиційна компанія" та ОСОБА_1, який є поручителем за договором поруки, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.
За таких обставин вирішення спору, що виник між сторонами у третейському суді належить до юрисдикції господарських судів, тому, з урахуванням пункту 11 частини першої статті 20 ГПК України, справа про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду, ухваленого у вказаному спорі, підлягає вирішенню господарським судом.
У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
від 11 березня 2021 року у справі № 876/59/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 876/73/20 та від 09 червня 2021 року у справі № 876/29/21 колегія суддів дійшла висновку про віднесення справ про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів, ухвалених в аналогічних спорах, до юрисдикції господарських судів.
Проте наведене залишилося поза увагою Дніпровського апеляційного суду, який, належним чином не дослідивши питання юрисдикційності третейського спору, яке впливає на віднесення розгляду заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду до відповідного виду судочинства, помилково розглянув вказану заяву в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною першою статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).
За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судом норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам статті 263 ЦПК України та його ухвалення з порушенням норм процесуального права, що є достатньою підставою для скасування судового рішення із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює заявнику про віднесення розгляду справи до юрисдикції господарського суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 24, 255, 351, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду