Постанова
Іменем України
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 363/624/21
провадження № 61-10951св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Герасимов Петро Олександрович,
відповідач - Святошинське районне управління Головного Управління МВС України у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Герасимовим Петром Олександровичем, на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 квітня 2021 року у складі судді Свєтушкіної Д. А. та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Святошинського районного управління Головного Управління МВС України у м. Києві (далі - Святошинське РУ ГУ МВС України у м. Києві) про зняття арешту з майна.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до постанови старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві від 20 лютого 2012 року в рамках кримінальної справи № 58-1266, розпочатої в період дії КПК 1960 року, було заборонено відчуження та проведення інших дій (реєстрація, перереєстрація, укладання будь-яких цивільно-правових угод) із земельною ділянкою площею 0,25 га, кадастровий номер 3221887501:05:120:0107, розташованою в с. Синяк Вишгородського району Київської області. Зазначена земельна ділянка була придбана нею на підставі договору купівлі-продажу від 12 вересня 2012 року, укладеного між нею та ОСОБА_2 .
Зазначала, що не має жодного відношення до вказаної кримінальної справи, не була і не є підозрюваною, обвинуваченою чи засудженою.
Посилалася на те, що в момент придбання спірної земельної ділянки - 12 вересня 2012 року, були відсутні заборони на відчуження майна, оскільки договір купівлі-продажу було зареєстровано в Державному реєстрі.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд зняти арешт із земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 3221887501:05:120:0107, розташованої в селі Синяк Вишгородського району Київської області, яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі- продажу від 12 вересня 2012 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 квітня 2021 року провадження у вказаній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Ухвала районного суду мотивована тим, що оскільки ОСОБА_1 не є учасником кримінального провадження, жодного процесуального рішення щодо результатів досудового розслідування матеріали кримінальної справи не містять, провадження триває та не передано до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, відтак, ці обставини виключають можливість вирішити питання щодо можливості розгляду даної цивільної справи за правилами цивільного судочинства.
Суд першої інстанції послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження №14-516цс19), у яких зазначено, що якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 1960 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє не закрито, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 квітня 2021 року без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що установивши, що арешт на земельну ділянку накладено в кримінальному провадженні за правилами КПК України 1960 року, яке не завершено, арешт накладено на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що питання про зняття такого арешту треба розглядати за правилами кримінального судочинства.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що питання про скасування арешту майна слідчий суддя уже вирішував за правилами кримінального судочинства та відмовив у задоволенні відповідного клопотання позивача, оскільки позивач не позбавлений права звернутися до слідчого судді з новим клопотанням про скасування арешту майна, обґрунтувавши його, зокрема, висновками, сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №727/2878/19 (провадження № 14-516цс19).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу для продовження розгляду до районного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 21.1 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 14-516цс19, спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про неможливість розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства.
Зазначає, що суду не врахували того, що з 2013 року жодні процесуальні рішення чи слідчі дії у кримінальній справі не проводилися, а саме кримінальне провадження не внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та не прийняте до провадження жодним слідчим.
Посилається на те, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року у справі № 759/2521/21 за клопотанням ОСОБА_1 про скасування арешту на спірну земельну ділянку, відмовлено з підстав, що питання скасування арешту повинно розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та закрили провадження у справі. Вважає, що позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19), які не були враховані судами.
Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Звертаючись до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, а саме -земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 3221887501:05:120:0107, розташованої в с. Синяк Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 посилалася на необхідність захисту її права власності на зазначену земельну ділянку, оскільки арешт було накладено в межах кримінального провадження, учасником якого вона не є.
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважав, що, оскільки кримінальне провадження не закінчено, відтак, підстави для розгляду справи за правилами цивільного судочинства відсутні.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, отже, підстав для їх скасування немає.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій посилалися на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19).
Так, у пунктах 21.1., 21.4., 32 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року визначено, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 3 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 7 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц).
Таким чином, у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.
Судами встановлено, що відповідно до постанови про заборону відчуження майна від 20 лютого 2012 року, винесеної старшим слідчим слідчого відділу Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві майором міліції Олійником Є. В., постановлено заборонити відчуження та проведення інших дій (реєстрація, перереєстрація, укладення будь-яких цивільно-правових угод) із земельною ділянкою площею 0,25 га, кадастровий номер 3221887501:05:120:0107, розташованої в с. Синяк Вишгородського району Київської області (а. с. 64).
Отож, арешт на майно позивача був накладений під час досудового слідства у кримінальній справі № 58-1266, на підставі КПК України 1960 року в редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність розгляду питання про звільнення спірної ділянки з-під арешту в порядку КПК України 2012 року, оскільки такий порядок є єдиним визначеним способом захисту права власності позивача на земельну ділянку, арешт на яку було накладено в межах кримінального провадження, яке станом на дату ухвалення оскаржуваних судових рішень не є закінченим.
Отож, наявність незакінченого кримінального провадження виключає можливість розгляду справи про звільнення майна з-під арешту за правилами цивільного судочинства.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що на підставі ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Герасимова П. О. про забезпечення доказів задоволено та витребувано у Святошинського районного управління ГУ МВС України в м. Києві належно завірену копію постанови старшого слідчого відділу Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві майора міліції Олійника Є. В. від 20 лютого 2021 року у кримінальній справі № 58-1266 та інформаційну довідку про те, на якій стадії перебуває кримінальна справа (а. с. 52-53).
На виконання зазначеної ухвали Вишгородського районного суду Київської області Святошинське УП ГУНП у м. Києві надіслало на адресу суду матеріали кримінальної справи № 58-1266 в 1 томі, які відповідно до супровідного листа від 12 травня 2021 року ДВ-15 були повернуті Святошинському УП ГУНП у м. Києві за минуванням потреби (а. с. 63, 78).
Доводи касаційної скарги про те, що кримінальне провадження № 58-1266 не є закінченим та не триває, не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції оглянуто матеріали кримінальної справи та встановлено відсутність процесуальних документів, які свідчать про закінчення кримінального провадження. З огляду на зазначене, кримінальне провадження є таким, що триває. Оскільки кримінальне провадження розпочато за правилами КПК 1960 року, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про необхідність розгляду справи про зняття майна з-під арешту за правилами КПК 2012 року.
Посилання заявника на наявність ухвали Святошинського районного суду м. Києві від 10 лютого 2021 року у справі № 759/2521/21, у якій зазначено, що питання зняття арешту зі спірного майна слід розглядати за правилами цивільного судочинства, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена ухвала не входить до предмету касаційного оскарження, відтак, касаційний суд не надає правової оцінки зазначеному судовому рішенню.
Доводи касаційної скарги зводяться до формальної незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та не дають підстав для їх скасування, оскільки згідно з вимогами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції без змін.