Постанова
Іменем України
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 759/10030/18
провадження № 61-6096св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи:Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Дванадцята Київська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ільїн Олександр Павлович, на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого
2020 рокуу складі колегії суддів: Суханової Є. М., Березовенко Р. В., Лівінського С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної
в м. Києві державної адміністрації, Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання спадкового майна (квартири) особистою власністю спадкодавця.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її сестра ОСОБА_4, яка з 25 квітня 1990 року перебувала
у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 . У шлюбі ОСОБА_4 народила двох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 2009 року ОСОБА_4 хворіла на онкологічне захворювання, а відповідач самоусунувся від догляду та допомоги тяжко хворій дружині, покинув сім`ю в безпорадному стані.
Вказувала, що у період шлюбу, а саме 23 лютого 1999 року, ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1 . Указана квартира була придбана померлою ОСОБА_4 за її особисті кошти, отримані
від підприємницької діяльності у 1999 році, померла працювала
на декількох роботах, при цьому, її чоловік майже не працював та до
2013 року перебував на її повному утриманні.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня
2016 року ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року відповідача усунуто
від права на спадкування за законом після ОСОБА_4, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Посилаючись на те, що розпорядженням Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 10 лютого 2017 року № 80 її призначено опікуном малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,
та покладено відповідальність за збереження житла, де зареєстрована малолітня, просила визнати спадкове майно - квартиру
АДРЕСА_1, особистою власністю спадкодавця ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня
2019 року у складі судді Шум Л. М., з урахуванням ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, задоволено частково.
Визнано спадкове майно, а саме - квартиру
АДРЕСА_1, особистою власністю ОСОБА_4, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира, хоча
і придбана у період перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у шлюбі, однак за особисті кошти ОСОБА_4, отримані від підприємницької діяльності. Ураховано судом також відсутність доказів працевлаштування та наявності доходу у відповідача у період з 1996 року по 2013 рік, а також його постійного проживання у спірній квартирі, ведення спільного господарства з померлою ОСОБА_4 та виконання обов`язку з утримання сім`ї.
Вирішуючи питання про пропуск позивачкою позовної давності
при зверненні до суду із даним позовом, суд першої інстанції установив,
що зазначений строк не пропущено, оскільки її призначено опікуном малолітньої ОСОБА_2 лише 10 лютого 2017 року, а тому саме з цієї дати вона набула право на подання даної позовної заяви.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав спадкове майно, а саме квартиру
АДРЕСА_1, особистою власністю померлої ОСОБА_4, оскільки відповідно до частини четвертої статті 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) її цивільна правоздатність припинилася
у момент смерті. Апеляційний суд вважав, що належним способом захисту спадкових прав є вимога про визнання права власності на майно у порядку спадкування. Також зазначено, що спірна квартира не може бути визнана особистою власністю спадкодавця, оскільки є предметом розгляду всього спадкового масиву подружжя, набутого за час шлюбу. При цьому встановлено, що спірна квартира придбана за спільні кошти сім`ї, у період коли відповідач здійснював підприємницьку діяльність та мав спільний бюджет з ОСОБА_4 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ільїн О. П.,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Судувід 04 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості визнання майна особистою власністю одного з подружжя, який помер, а також
на встановлення апеляційним судом обставин справи на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга у межах доводів, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що пред`явлений позов не є позовом про визнання приватної власності за померлою особою, оскільки право власності на спірну квартиру ОСОБА_4 набула ще
у 1999 році, зазначене право зареєстроване за нею у встановленому законом порядку та не потребує додаткового визнання за рішенням суду. Даний позов стосується виключно встановлення обставини належності спірної квартири до особистого майна ОСОБА_4 та направлений
на захист прав малолітньої ОСОБА_2, а не померлої особи.
Зазнає, що в матеріалах справи відсутні докази працевлаштування відповідача у період з 1996 до 2013 року, отримання ним доходів з інших джерел, постійного проживання в спірній квартирі, ведення спільного господарства з померлою та виконання обов`язку з утримання сім`ї. Апеляційний суд у порушення положень статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) прийняв новий доказ (копію свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 ), який не подавався та не досліджувався судом першої інстанції, а відповідачем не надано доказів неможливості подання копії указаного документа до суду першої інстанції. При цьому зазначений доказ жодним чином не вказує на наявність доходу у відповідача,
на конкретні дії, спрямовані на його отримання, на спільний бюджет подружжя чи на витрачання коштів в інтересах сім`ї.
Про недопустимість доказів, залучених апеляційним судом та використаних без обґрунтування причин їх неподання у суді першої інстанції, зазначено Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі
№ 521/6903/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 686/19110/17,
від 19 лютого 2020 року у справі № 266/5267/18.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ільїн О. П., який поданий з пропуском встановленого судом строку на подання відзиву та без відповідного клопотання про його поновлення, а тому Верховний Суд
не бере його до уваги.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ільїн О. П., підлягає задоволенню частково.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що 25 квітня 1990 року між ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. У шлюбі у подружжя народилось двоє дітей: син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та дочка
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У період шлюбу, а саме 23 лютого 1999 року, ОСОБА_4 згідно з договором купівлі-продажу нерухомості, укладеного на Київській універсальній біржі, придбала квартиру АДРЕСА_1, що складається
з трьох кімнат загальною площею 69,3 кв. м.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла, після смерті якої у Дванадцятій київській державній нотаріальній канторі 26 березня 2015 року заведено спадкову справу № 446/2015.
Заповіту ОСОБА_4 не залишила.
Із заявами про прийняття спадщини звернулись такі: мати спадкодавця - ОСОБА_8 (померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ), чоловік спадкодавця - ОСОБА_3 . Право на спадкування має малолітня дочка спадкодавця - ОСОБА_2 . Син спадкодавця - ОСОБА_7 відмовився від спадщини на користь ОСОБА_8, про що подав нотаріусу відповідну заяву.
Рішенням Святошинського районного м. Києва від 21 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня
2016 року (справа № 759/18307/15-ц), ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_2 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 вересня
2016 року (справа № 759/2029/16-ц), ОСОБА_3 усунуто від права
на спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Розпорядженням Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 10 лютого 2017 року № 80 ОСОБА_1 призначено опікуном для малолітньої ОСОБА_2, 2005 року народження. Указаним розпорядженням на ОСОБА_1 покладено відповідальність за збереження житла за адресою: АДРЕСА_2, де зареєстрована малолітня.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду
в повній мірі не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи
чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної
в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту, оскільки неможливо визнати право особистої власності за померлою особою, правоздатність якої припинилась у момент смерті.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи
на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання
або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового
або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення
та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України
у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.
Принцип ефективності закріплений і у чинному ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
Звертаючись до суду із позовом про визнання спадкового майна особистою власністю спадкодавця, ОСОБА_1, яка діяла в інтересах малолітньої
ОСОБА_2, зазначала, що даний позов спрямований на захист спадкових прав малолітньої ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав
з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Водночас положення статті 57 СК України передбачають випадки, у яких майно, набуте за час шлюбу, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої указаної статті).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що
є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року
у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 29 січня
2020 року у справі № 463/5183/17-ц (провадження № 61-19271св19), та
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року
у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Суди попередніх інстанцій установили, що за життя ОСОБА_4 не зверталась до суду із вимогами про поділ майна подружжя чи про визнання майна, придбаного за час шлюбу, особистою приватною власністю.
Положеннями статей 1216-1218 ЦК України визначено, що спадкуванням
є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється
за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права
та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини
і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Разом з тим цивільна правоздатність фізичної особи припиняється
у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
З аналізу указаних норм можна дійти висновку, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим чи визнання майна особистою приватною власністю померлого не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень
статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.
Схожий за змістом правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі
№ 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18), від 20 червня 2018 року
у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19), від 20 березня
2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-8710св20),
від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження
№ 61-17859св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19), від 27 травня 2020 року у справі
№ 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18).
Правовідносини щодо визнання майна особистою приватною власністю одного з подружжя, після його смерті, є подібними правовідносинам щодо поділу майна подружжя після смерті одного з подружжя, практика
з розгляду яких є сталою (постанови Верховного Суду від 20 червня
2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18),
від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження
№ 61-6647св19), від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-8710св20), від 22 квітня 2020 року у справі
№ 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19), від 22 квітня 2020 року
у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19), від 27 травня
2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), а тому безпідставними є доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, дійшов правильного висновку, що вимоги позивачки про визнання майна особистою приватною власністю померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 не відповідають визначеному статтею 16 ЦК України способу захисту
та є неефективними.
При цьому судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що позивачка не позбавлена права на захист спадкових прав малолітньої ОСОБА_2 шляхом подання позову про визнання за нею права власності у порядку спадкування на належне спадкодавцю майно.
Разом з тим надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що апеляційний суд встановив обставини придбання спірного нерухомого майна за спільні кошти подружжя, яке постійно проживало в спірній квартирі та вело спільне господарство, на підставі недопустимих доказів, Верховний Суд зауважує таке.
Стаття 83 ЦПК України передбачає, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк
з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк, суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані
у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Докази, які не подані одночасно із позовною заявою, можуть бути подані
у підготовче судове засідання (стаття 197 ЦПК України).
Згідно зі статтею 368 ЦПК України судом апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи
в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (стаття 367 ЦПК України).
Аналіз зазначених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що докази подаються до суду першої інстанції до початку розгляду справи по суті, а суд апеляційної інстанції може прийняти нові докази виключно у випадку їх неподання до суду першої інстанції
з поважних причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи, який
їх подає.
Дослідження нових доказів апеляційним судом провадиться, зокрема,
у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу
в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. При прийнятті
та дослідженні нових доказів, як і при відмові в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок.
Суд апеляційної інстанції прийняв новий доказ, який було долучено відповідачем до апеляційної скарги, а саме копію свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, не обґрунтувавши причини його прийняття і дослідження та не вказавши, які причини його неподання до суду першої інстанції визнані апеляційним судом поважними.
На підставі зазначеного доказу суд апеляційної інстанції встановив преюдиційні обставини щодо придбання спірної квартири подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність та за спільні кошти, що за відсутності виняткових обставин, передбачених частиною третьою статті 367 ЦПК України, є порушенням норм процесуального права та свідчить про невідповідність оскаржуваного судового рішення апеляційного суду в зазначеній частині принципам законності та обґрунтованості.
Ураховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов законного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з неналежним способом захисту, Верховний Суд вважає, що постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на придбання квартири АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність та за спільні кошти подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .