Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 127/15014/20
провадження № 61-4785св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДКП "Фармацевтична фабрика",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКП "Фармацевтична фабрика" (далі - ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої заробітної плати.
Позов мотивований тим, що позивач з 25 листопада 2014 раку працювала на посаді медичного працівника в ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика", з 01 жовтня 2018 року назву посади змінено на "фахівець з методів розширення збуту".
21 квітня 2020 року позивач отримала лист ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" про те, що в зв`язку з введенням нового штатного розпису її посада з 15 червня 2020 року буде скорочена.
Листом від 09 червня 2020 року вона попередила відповідача, що є одинокою матір`ю, надавши при цьому копію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2018 року, копію довідки від 27 травня 2020 року про те, що вона не зверталась до суду з позовом про стягнення аліментів, а також копію довідки від 29 квітня 2020 року № 104 про участь у вихованні доньки - ОСОБА_3, 2008 року народження.
Відповідно до наказу № 221-К від 15 червня 2020 її було звільнено з посади з 15 червня 2020 року.
Крім того, з березня 2020 року відповідачем в односторонньому порядку була зменшена її заробітна плата, при цьому позивач не була попереджена за два місяці про зміну істотних умов праці, чим порушено статті 32, 97 КЗпП України.
Вважає, що відповідачем було порушено порядок вивільнення, передбачений статтею 49-2 КЗпП України, а також не враховані вимоги статті 184 КЗпП України про те, що звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника не допускається крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.
З урахуванням збільшених позовних вимог просила:
поновити її на посаді фахівця з методів розширення ринку збуту в ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика",
стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 червня 2020 до 15 жовтня 2020 в сумі 74 536,00 грн,
стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату у період з 23 березня 2020 року по 15 червня 2020 року в сумі 23 117,55 грн,
стягнути з відповідача судові витрати.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невиплаченої заробітної плати, відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки статусу "одинока матір", а відтак і гарантій, встановлених статтею 184 КЗпП України, щодо заборони звільнення вона не має, а формальне недотримання роботодавцем строку попередження ОСОБА_1 про звільнення за відсутності інших підстав для поновлення її на роботі, не є безумовною підставою для поновлення позивача на роботі, а є підставою для зміни дати звільнення, що і зробив сам роботодавець відповідним наказом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що для набуття статусу "одинока матір" необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
В свою чергу розірвання шлюбу та фактичне місце проживання дитини з матір`ю, що включає в себе обов`язок матері щодо утримання та виховання дитини, не доводять факту відсутності участі батька у вихованні дитини, та, відповідно, не підтверджують наявність у позивача статусу "одинока матір".
Крім того, для осіб, які виховують, утримують дитину самостійно та належать згідно з чинним законодавством до категорії одиноких матерів, державою встановлюються певні гарантії та пільги.
Згідно Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" право на допомогу на дітей одиноким матерям має одинока матір, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку, відсутній запис про батька або запис про батька проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері дитини (стаття 18-1 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми"). В розумінні цього Закону одинока мати - це жінка, яка має дитину, батьківство якої фактично не визнано (немає спільної заяви батьків, заяви батька, рішення суду).
Разом з тим, позивач ОСОБА_1 не підтвердила, що є одинокою матір`ю, оскільки в свідоцтві про народження дитини - ОСОБА_3 батьками записані ОСОБА_4, ОСОБА_1 . Батько дитини не позбавлений батьківських прав відносно своєї дитини і даних, що він перебуває в розшуку також немає. ОСОБА_1 не зверталась за призначенням соціальної допомоги на дитину.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2018 року про розірвання шлюбу, довідка Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2020 року про те, що ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, довідка з КЗ "НВК: ЗШ І-ІІІ ступенів-гімназія № 6 ВМР" від 29 квітня 2020 року про те, що батько ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не відвідує дитину в школі, батьківські збори, не цікавиться навчанням дитини не є достатніми доказами того, що ОСОБА_4 справді не бере участі у вихованні дитини, а ОСОБА_1 утримує і виховує доньку сама.
Суд першої інстанції зробив виcновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 не має статусу "одинока матір" і гарантій, встановлених статтею 184 КЗпП України, щодо заборони звільнення.
Твердження позивача про те, що введення в товаристві простою є зміною істотних умов праці, з якими її роботодавець зобов`язаний був повідомити за два місяці (стаття 32 КЗпП України), а також твердження про те, що простій введений в товаристві безпідставно, а фармацевтична фабрика навпаки значно збільшувала обсяг свого виробництва, є лише припущенням.
Простій і внаслідок цього розрахунок оплати праці на підставі статті 113 КЗпП України не може розцінюватись як зміна істотних умов праці, тому попередження за два місяці законодавством не вимагається.
Доказів щодо незаконності наказу № 40 від 20 березня 2020 року, а також його подальшого скасування, позивач також не надала, тому підстав для стягнення на її користь недоплаченої заробітної плати із розрахунку 18634 грн немає.
Крім того, безпідставним є посилання позивача на частину третю статті 113 КЗпП України і на те, що під час простою за працівником зберігається середній заробіток, оскільки в ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" не виникало виробничої ситуації, небезпечної для життя чи здоров`я працівників, крім того, нова редакція статті 113 КЗпП України була введена в дію з 02 квітня 2020 року, вже після прийняття відповідного наказу у товаристві.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2, у якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 686/22410/15-а зазначив, що оскільки з дня повідомлення позивача про наступне вивільнення та його звільнення минуло менше двох місяців, оскаржуване розпорядження про звільнення позивача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Вказаний правовий висновок Верховного Суду не був врахований судами попередніх інстанцій. Суди прийняли той факт, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач самостійно змінив дату звільнення, хоча самостійна зміна дати звільнення роботодавцем, яка відбулась після того, як позивач звернулась за захистом своїх прав до суду, нормами КЗпП України не передбачена. Рішення про внесення змін до наказу про звільнення позивача, яким керувались суди при винесені оскаржених судових рішень, було обумовлено тим, що із дня отримання позивачем повідомлення про скорочення та фактичним звільненням минуло менше двох місяців. Таким чином, цим наказом відповідач підтвердив той факт, що при вивільненні позивача відповідач порушив статтю 49-2 КЗпП України. Суди не вказали яким нормативно-правовим актом визначено порядок підтвердження статусу "одинокої матері". Суди безпідставно відхилили доводи позивача, що вона є "одинокою матір`ю" та відповідно має гарантії при звільненні, які встановлені частиною третьою статті 184 КЗпП України. Даний висновок апеляційного суду суперечить правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 822/2446/17, згідно із якою для набуття статусу "одинока матір", "одинокий батька" необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самим матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини. Надані позивачем докази підтверджують, що вона є "одинокою матір`ю", оскільки є жінкою, яка виховує та утримує дитину сама. Відповідачем було незаконно встановлено простой у зовнішній службі, оскільки на час встановлення в Україні карантину у зв`язку із розповсюдженням короновірусної хвороби (COVID-19), жодна фармацевтична фабрика не простоювала, а навпаки, значно збільшувала обсяг свого виробництва. Із змісту наказу відповідача про встановлення простою вбачається, що простой був встановлений не у зв`язку із відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, а для запобігання зараження та розповсюдженню короновірусної хвороби (COVID-19), з метою убезпечити працівників та інших осіб від зараження, оскільки трудова діяльність позивача пов`язана із фізичним контактом з представниками закладів охорони здоров`я та аптечної мережі. Таким чином, саме розповсюдження короновірусної хвороби (COVID-19) викликало небезпечну виробничу ситуацію для життя чи здоров`я, а отже при оплаті часу простою відповідач мав керуватися не частиною першою статті 113 КЗпП України, а частиною третьою статті 113 КЗпП України, тому розмір оплати простою складає не дві третини від посадового окладу позивача, а в розмірі її середнього заробітку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/15014/20, витребувано справу з суду першої інстанції.
У липні 2021 року справа № 127/15014/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року відзив ТОВ "ДКП "Фармацевтична фабрика" на касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, залишено без розгляду, справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 02 червня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 822/2446/17, від 24 січня 2018 року у справі № 686/22410/15-а та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).