Постанова
Іменем України
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 202/2530/20
провадження № 61-721св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня
2020 року, ухвалене у складі судді Кухтіна Г. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивувало тим, що 25 листопада 2007 року між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, за умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконувала, станом на 23 березня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі
15 161,80 грн, із яких: заборгованості за тілом кредиту - 7 718,37 грн, у тому числі заборгованості за поточним тілом кредиту - 0,00 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту - 7 718,37 грн; заборгованості за нарахованими процентами - 0,00 грн; заборгованості за простроченими процентами - 0,00 грн; заборгованості за процентами нарахованими на прострочений кредит, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - 3 193,10 грн; пеня - 3 290,24 грн; комісія - 0,00 грн; штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 250,00 грн; штраф (процентна складова) - 710,09 грн.
Ураховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути із
ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, що утворилася станом на 23 березня 2020 року, у розмірі 15 161,80 грн та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 17 червня 2020 року позов АТ КБ "Приватбанк" задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 25 листопада 2007 року б/н, яка утворилась станом на 23 березня 2020 року та складає 7 718,37 грн, з яких: 7 718,37 грн - заборгованість за тілом кредиту.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" сплачений судовий збір у розмірі 1 070,05 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, позичальник отримала кошти, не повернула кредит, тому з неї стягнуто заборгованість за тілом кредиту. В анкеті-заяві позичальника від 25 листопада 2007 року процентна ставка не зазначена, тому в іншій частині позову відмовлено.
Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий банком суду витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розуміла позичальник та ознайомилася, погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, що додані банком до позовної заяви, у розмірах і порядках нарахування.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня
2020 року у частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту відмовлено.
У іншій частині рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 17 червня 2020 року залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення тіла кредиту, суд апеляційної інстанції вказав, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ "ПриватБанк" дотримало вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що позивач не надав належних та допустимих доказів наявності у ОСОБА_1 заборгованості за фактично отриманою сумою кредитних коштів. Згідно зі змістом позовних вимог, заборгованість за тілом кредиту становить 0,00 грн, тобто відсутня. З наданої АТ КБ "ПриватБанк" виписки з рахунку, не встановлено отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором
від 25 листопада 2007 року на суму 7 718,37 грн. Однак з розрахунку заборгованості суд встановив, що категорія "заборгованість за простроченим тілом кредиту" сформована з процентів, що зараховані банком для погашення за рахунок кредиту, тобто не є тілом кредиту, що фактично отримане відповідачем. Детально дослідивши зміст наданого банком розрахунку заборгованості, з урахуванням того, що Умови та Правила відповідач не підписувала, а Анкета-заява не містить умови про фінансування за рахунок кредитних коштів (зарахування до тіла кредиту) заборгованості за процентами, тому дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитом у розмірі 7 718,37 грн.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом наявності та розміру заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі
7 718,37 грн, оскільки банк не вказав підстави нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту у заявленому розмірі, розрахунок у цій частині нічим не підтверджується та його правильність неможливо перевірити.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в іншій частині, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Пославшись на положення статті 12 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вказав, що представлені суду докази не дають підстав вважати, що банк виконав вимоги частини першої статі 1054 ЦК України щодо зарахування грошових коштів у розмірі 7 718,37 грн на рахунок відповідача та відповідного використання їх позивачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 17 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 24 грудня 2020 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
28 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі, яка є малозначною, на підставі підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, витребувано її матеріали із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 17 червня 2020 року та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
04 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом
АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку всім зібраним доказам, зокрема підписаній відповідачем довідці про умови кредитування. Надали неправильну оцінку анкеті-заяві, в якій сторони (банк та позичальник ОСОБА_1 ) визначились з основними умовами обслуговування, позичальник підтвердила, що отримала картку зі встановленим лімітом.
Заявник стверджує, що відповідач заперечень щодо підписаної довідки про умови та правила не висувала.
Крім того, посилаючись на положення статей 12, 81 ЦПК України, заявник стверджує, що ним виконано вимоги закону щодо надання доказів отримання кредиту, розміру заборгованості, натомість відповідач жодним чином не спростувала будь-які обставини, зазначені банком та розмір заборгованості. При цьому відповідач позовних вимог не заперечувала, на що суди під час оцінки доказів уваги не звернули, чим порушили норми процесуального права.
Банк стверджує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18 (провадження
№ 61-6279св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19 (провадження № 61-10096св20), від 04 листопада 2020 року у справі
№ 534/1072/18 (провадження № 61-12253св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 провадження № 61-9618св19), від 20 жовтня 456/3643/17 (провадження № 61-9882св20), від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17 (провадження № 61-47353св18), від 23 грудня 2019 року
у справі № 572/1169/17 (провадження № 61-684св18), від 12 лютого
2020 року у справі № 382/327/18 (провадження № 61-21994св19).
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 листопада 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг ОСОБА_1 підтвердила, що підписана нею заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами складає між нею і банком договір про надання банківських послуг. Із заяви, підписаної відповідачем, вбачається, що вона ознайомилася та згодна з Умовами та правилами банківських послуг, Тарифами банку. Процентна ставка в анкеті-заяві не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором кредиту
від 25 листопада 2007 року б/н встановлено, що станом на 23 березня
2020 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 15 161,80 грн, яка складається із: тіло кредиту - 7 718,37 грн, у тому числі: заборгованості за поточним тілом кредиту - 0,00 грн; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 7 718,37 грн; заборгованості за нарахованими процентами - 0,00 грн; заборгованості за простроченими процентами - 0,00 грн; заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України - 3 193,10 грн; пеня - 3 290,24 грн; комісія - 0,00 грн; а також штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 250,00 грн; штраф (процентна складова) - 710,09 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк"підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку
АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, зокрема, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, а саме: заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами, заборгованість за пенею, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів Банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті (https://privatbank.ua), як невід`ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та Правил надання батьківських послуг у ПриватБанку, які розміщені на сайті (https:// www.privatbank.ua), що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 травня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14 квітня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного суди правильно виходили з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов та Правил, які надав банк, відповідач розуміла та ознайомилася і погодилися з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Проте Верховний Суд не може погодитись з іншим висновком суду, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та є передчасним.
Спростовуючи доводи позивача щодо розмірів заборгованості, суд апеляційної інстанції не надав оцінку тому факту, що анкета-заява, підписана 25 липня 2007 року ОСОБА_1, містить відомості про розмір кредитного ліміту, який бажала встановити заявник, - 5 000 грн; розмір базової процентної ставки - 36 процентів із розрахунку 360 днів на рік; строк дії кредитного ліміту - відповідає строку дії карти; порядок погашення заборгованості - щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості; погашення заборгованості з кредитного ліміту може проводитися шляхом внесення коштів на карту клієнта, або списанням банком коштів з дебетового рахунку № НОМЕР_1 (а.с. 31 зворот).
Матеріали справи містять також довідку про обслуговування кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільговий період", на якій позичальник 23 листопада 2007 року проставила підпис (а.с.32), якій суд апеляційної інстанції не надав оцінку.
Крім того, зазначаючи, що надані позивачем (банком) докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), апеляційний суд у порушення вимог статей 89, 264 - 265, 382 ЦПК України не звернув уваги на те, що у анкеті -заяві та довідці про умови кредитування від 23 листопада 2007 року, яку суду надав банк, зазначені процентна ставка та розмір щомісячних платежів, а у довідці, окрім того, вказано строк їх внесення (до 25 числа місяця, наступного за звітним), вказано розмір комісії на залишок заборгованості, зазначені розмір пені та штрафу за порушення умов договору (а. с. 31 зворот - 32).
Підписавши заяву та довідку, які є складовими частинами кредитного договору, позичальник відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов`язання.
Спростовуючи наведені висновки, суд апеляційної інстанції вийшов за межі вимог частин першої, другої, п`ятої статті 12 ЦПК, оскільки спростував доводи позивача щодо наявності договірних відносин між сторонами щодо нарахування процентів, комісії, пені, штрафних санкцій, при тому, що відповідач участі у справі не брала і будь-яких заперечень не подавала.
Посилання суду на те, що банк порушив положення частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", не повідомивши позичальника про умови кредитування та не погодивши з ним такі умови, не містять правового обґрунтування, оскільки відповідач жодного разу не з`явилася ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, не заперечувала проти позову, не спростовувала факт підписання нею анкети-заяви чи довідки про умови кредитування, про погодження з нею таких умов кредитування, не заперечувала проти нарахованих позивачем процентів на прострочений кредит, згідно зі статтею 625 ЦК України, не посилалася вона й на порушення банком положень Закону України "Про захист прав споживачів".
Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вимог статей 81, 367, 374 ЦПК України з урахуванням повноважень суду не врахував вищевказане.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції на зазначені вище положення закону уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, давати оцінку доводам і розрахункам банку щодо суми заборгованості, яку не здійснив суд, є неможливим.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частин и четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки апеляційний суд належним чином не встановив правовідносин, які виникли між сторонами, не з`ясував фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, то суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.
За таких обставин судове рішення апеляційного суду частково не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду