Постанова
Іменем України
13 жовтня2021 року
м. Київ
справа № 643/6735/20
провадження № 61-1510св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Довготько Т. М., та постанову Харківського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на утримання батька.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є особою з інвалідністю другої групи з 10 червня 2008 року, непрацездатний, не працює, його щомісячний дохід складає 4 113,00 грн. (2 000,00 грн - пенсія з інвалідності та 2113,00 грн - аліменти від старшого сина).
Зазначав, що він має хронічні та тяжкі захворювання та потребує коштів на придбання ліків, медичних виробів і медичних послуг, а відповідачі, які є його синами, матеріально забезпечені та мають можливість виплачувати грошові кошти на додаткові витрати у зв`язку з його лікуванням.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просивстягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 додаткові витрати на утримання батька за період з 10 червня 2019 року по 05 квітня 2020 року на придбання ліків, медичних виробів та медичні послуги у твердій грошовій сумі у розмірі 13 447,88 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що повнолітні діти зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних обставинами виключно негативного характеру, а позивач не надав доказів наявності виключних обставин, які є підставою для стягнення додаткових витрат на утримання непрацездатного батька.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи йому у задоволенні позову, не надали належної правової оцінки доказам, які надані ним на підтвердження позовних вимог, а саме: медичним довідкам та фіскальним чекам про придбання ліків.
Апеляційний суд не звернув уваги на його доводи про те, що заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2016 року у справі № 643/14638/15-ц, яким стягнуто з ОСОБА_3 на його користь додаткові витрати на утримання у розмірі 1 700,00 грн щомісячно, починаючи з 01 вересня 2015 року і до покращення його стану здоров`я, та стягнуто з ОСОБА_2 на його користь додаткові витрати на утримання у розмірі 300,00 грн щомісячно, починаючи з 01 вересня 2015 року і до покращення стану його здоров`я, було скасовано рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на його користь додаткових витрат на утримання у розмірі 1 700,00 грн щомісячно.
Підставами касаційного оскарження рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 червня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 30 грудня 2020року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 272/118/17-ц (провадження № 61-13311св18), від 10 травня 2018 року у справі № 2-1161/2011 (провадження № 61-15690св18), від 16 травня 2018 року у справі № 666/5055/15-ц (провадження № 61-6827св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 759/328/17 (провадження № 61-1264св17).
Відповідачі не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року ОСОБА_1 продовжено строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 02 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 продовжено строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 02 лютого 2021 року.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є батьком відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 червня 2009 року у справі № 2-2466/09 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 605,00 грн щомісяця, починаючи з 10 березня 2009 року.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2016 року у справі № 643/14638/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 одноразово додаткові витрати на утримання ОСОБА_1 у розмірі 13 250,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання ОСОБА_1 у розмірі 1 700,00 грн щомісячно, починаючи з 01 вересня 2015 року і до покращення стану здоров`я ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання ОСОБА_1 у розмірі 300,00 грн щомісячно, починаючи з 01 вересня 2015 року і до покращення стану здоров`я ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року, заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 одноразово додаткових витрат на утримання ОСОБА_1 у розмірі 13 250,00 грн та додаткових витрат у розмірі 1 700,00 грн щомісячно, починаючи з 01 вересня 2015 року і до покращення стану здоров`я ОСОБА_1, а також в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 234,50 грн, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи з 01 липня 2017 року за загальним захворюванням, безстроково, має діагноз: ІБС. Стабільна стенокардія напруги ІІІ функціональний клас. Постінфарктний (2006 р.) кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба ІІІ стадії 2 ступеню дуже високого ризику. Цукровий діабет ІІ тип, бронхіальна астма ІІ ступеня, емфізема легень, пневмосклероз, псоріаз та інше.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Правовідносини, пов`язані з обов`язком повнолітніх дочки, сина утримувати батьків врегульовані Главою 17 Розділу ІІІ СК України (статті 202, 203 СК України). Зазначені норми права не передбачають врахування прожиткового мінімуму, встановленого законом, як обов`язкової умови для стягнення аліментів.
Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 СК України).
Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Непрацездатними є особи, визнані установленим законом порядком інвалідами, що встановлюється медико-соціальними експертними комісіями МСЕК. Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18 дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Відповідно до частини першої статті 76, статті 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, особою з інвалідністю другої групи з 01 липня 2017 року за загальним захворюванням, безстроково.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що він є пенсіонером, особою з інвалідністю другої групи, отримує пенсію у розмірі 2 000,00 грн та аліменти від сина ОСОБА_3 у розмірі 2 113,00 грн, а всього його щомісячний дохід складає 4 113,00 грн.
На підтвердження факту придбання ліків у період з 10 червня 2019 року по 05 квітня 2020 року ОСОБА_1 надав фіскальні чеки.
Суди першої та апеляційної інстанцій, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується Верховний Суд, що позивач не надав доказів наявності виключних обставин, які є підставою для стягнення додаткових витрат на утримання непрацездатного батька.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що надані ним докази підтверджують факт того, що він потребує матеріальної допомоги на лікування, стосуються переоцінки доказів, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 272/118/17-ц (провадження № 61-13311св18), від 10 травня 2018 року у справі № 2-1161/2011 (провадження № 61-15690св18), від 16 травня 2018 року у справі № 666/5055/15-ц (провадження № 61-6827св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 759/328/17 (провадження № 61-1264св17), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення з повнолітніх дітей додаткових витрат на батька (статті 202, 203 СК України), а у справах, на які посилається заявник, спори стосувались стягнення додаткових витрат на дитину.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.