Постанова
Іменем України
13 жовтня2021 року
м. Київ
справа № 359/8130/19
провадження № 61-9758св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Бориспільської міської ради Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Чирки С. С., та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 02 жовтня 2004 року по 29 липня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .
Вказувала на те, що після розірвання шлюбу відповідач перестав цікавитись життям дитини, не вітав сина зі святами та жодним чином не виявляв бажання приймати участь у вихованні сина. ОСОБА_2 не цікавиться навчанням дитини, батьківських зборів не відвідує, не спілкується з вчителями щодо шкільного життя сина.
При цьому відповідач не позбавлений інформації щодо місця перебування дитини, проте не має бажання виконувати свої батьківські обов`язки.
Зазначала, що відповідач періодично телефонує їй, а також надсилає смс-повідомлення з нецензурними сварками та погрозами, що негативно впливає на атмосферу сім`ї, її нервову систему та її дитини.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи бажання відповідача відновити спілкування з сином, виходив з недоведеності позивачем виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що не позбавлення батьківських прав відповідача буде кращим заходом для дитини, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дитини, не створить додаткових умов щодо її безпечного виховання, захисту її здоров`я, не сприятиме захисту її прав взагалі, а невжиття такої процедури створює умови для дитини і батька для належного спілкування і розвитку дитини, особливо в тій ситуації, коли батько виявив таке бажання, що створить умови для додаткових гарантій для дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог, не врахували, що від моменту розірвання шлюбу з відповідачем, тобто з липня 2008 року (більше 12 років), останній не цікавився життям сина, не сплачував аліменти.
Суди не врахували, що кошти, які відповідач перерахував на утримання сина, а саме 14 вересня 2020 року, 03 лютого 2020 року, 31 березня 2020 року, 12 травня 2020 року, 27 червня 2020 року та 26 серпня 2020 року по 500,00 грн, не є доказом батьківського піклування.
При цьому вказані платежі здійснені відповідачем після пред`явлення нею позову про позбавлення відповідача батьківських прав.
Також відповідач виявив бажання взяти участь у шкільному житті під час розгляду цієї справи у суді.
Крім того, суди залишили поза увагою висновок органу опіки та піклування про можливість позбавлення відповідача батьківських прав та показання свідків.
Вказувала на те, що вона не створювала відповідачу перешкоди у спілкуванні з сином, однак відповідач не намагався будь-яким чином приймати участь у вихованні сина.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц (провадження № 61-36265св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18).
Інші сторони не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_6
01 червня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстрований шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище подружжя - ОСОБА_6 .
Згідно з довідкою від 07 серпня 2019 року № 367, наданої директором Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 ім. Ю. Головатого, в якій навчається ОСОБА_5 з 2013 року, контроль за навчанням, поведінкою, відвідуванням дитиною школи здійснює мама ОСОБА_1 . Батько ОСОБА_2 за цей час не цікавився навчанням дитини, не відвідував батьківських зборів, не спілкувався з учителями щодо шкільного життя сина.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості з аліментів від 12 березня 2020 року № 27453, виданої Бориспільським міськрайонним відділом ДВС вбачається, станом на 12 березня 2020 року заборгованість ОСОБА_2 становить 109 284,06 грн.
14 вересня 2020 року, 03 лютого 2020 року, 31 березня 2020 року, 12 травня 2020 року, 27 червня 2020 року та 26 серпня 2020 року відповідач перераховував ОСОБА_1 аліменти по 500,00 грн.
Висновком органу опіки та піклування служби у справах дітей виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, який погоджений рішенням Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області від 24 лютого 2020 року № 136, з метою захисту законних прав та інтересів ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, на належне виховання, матеріальне забезпечення, захист житлових та майнових прав дитини, орган опіки та піклування вважав можливим позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_5 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У статті 9 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітнього сина, врахувавши бажання батька спілкуватись з дитиною, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає приймати участь у вихованні дитини, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав судами не встановлені.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке.
Так, у частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суди попередніх інстанцій не погодились з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, навівши відповідні мотиви.
Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, оскільки обставини цієї справи не свідчать про злісне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про наявність у відповідача заборгованості зі сплати аліментів, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким апеляційний суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц (провадження № 61-36265св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Так, у справі № 465/3694/14-ц (провадження № 61-36265св18), Верховний Суд, не погоджуючись з висновком судів попередніх інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, виходив із того, що існування заборгованості за аліментами та невідвідування відповідачем навчального закладу дитини протягом одного навчального року у повній мірі не може свідчити про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків.
У справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18) Верховний Суд відмовив у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.