Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 442/1662/16-ц
провадження № 61-9299св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник - лікар-психіатр Дрогобицької районної лікарні № 5 Ковалик Алла Миколаївна,
особа, стосовно якої вирішується питання про надання психіатричної допомоги, - ОСОБА_1,
представник ОСОБА_1 - адвокат Пилипів Ольга Василівна,
за участі - прокуратури Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та її представника - адвоката Пилипів Ольги Василівни, на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2020 року у складі судді Крамара О. В., за участю присяжних: Нечипора А. І., Комар В. М., та постанову Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів:
Крайник Н. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року лікар-психіатр Дрогобицької районної лікарні № 5
Ковалик А. М. (далі - лікар-психіатр) звернулася до суду із заявою
про надання дозволу для проведення психіатричного огляду ОСОБА_1
у примусовому порядку, вказавши, що 25 січня 2016 року батьки
ОСОБА_1 : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися із заявою
про проведення психіатричного огляду їх дочки та визначення виду подальшої психіатричної допомоги.
Лікарем-психіатром складено висновок про необхідність проведення психіатричного огляду ОСОБА_1 у зв`язку з погіршенням психічного стану останньої та наявністю у неї розладів психіки і поведінки, внаслідок чого вона має реальні наміри вчинити дії, що є небезпечними для неї
та оточуючих. При цьому непроведення такого огляду та невирішення питання про надання медичної допомоги може завдати значної шкоди здоров`ю ОСОБА_1, яка від рекомендацій та пропозицій щодо огляду ухиляється.
З урахуванням наведеного, лікар-психіатр просила суд надати дозвіл
на проведення психіатричного огляду ОСОБА_1 у примусовому порядку без її згоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 22 лютого 2016 року заяву лікаря-психіатра задоволено. Надано дозвіл на проведення психіатричного огляду ОСОБА_1, 1983 року народження,
у примусовому порядку без її згоди.
Постановою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 лютого 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Вищевказані судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-11691св19).
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 26 лютого 2020 року заяву лікаря-психіатра задоволено.
Надано дозвіл на проведення психіатричного огляду ОСОБА_1,
1983 року народження, у примусовому порядку.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву лікаря-психіатра, заслухав пояснення лікаря-психіатра, прокурора, зацікавлену особу, особу, відносно якої просять надати дозвіл на проведення психіатричного огляду,
та виходив із того, що ОСОБА_1, яка перебуває в консультативному нагляді з діагнозом: шизофренія параноїдної форми, вчиняє реальні наміри до дій, що являють собою безпосередню небезпеку для неї та оточуючих, може завдати значної шкоди своєму здоров`ю з погіршенням психічного стану. Вказане підтверджується також відповідною заявою батьків
ОСОБА_1 .
При цьому згідно з висновком лікаря-психіатра ОСОБА_1 не надала згоди на проведення психіатричного огляду.
Судом першої інстанції враховано положення Конституції України,
Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", Закону України "Про психіатричну допомогу", а також Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого
2020 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки суду підтверджуються матеріалами справи
й ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції при новому розгляді справи забезпечено участь ОСОБА_1 та її представника у розгляді справи, надано належну оцінку доказам, що підтверджують стан здоров`я ОСОБА_1 на час зверненя лікаря-психіатра до суду із відповідною заявою.
Крім того, ОСОБА_1 уже скеровувалася на стаціонарне лікування
із встановленим діагнозом: шизофринія параноїдної форми, а матеріали справи не містять доказів на спростування висновку лікаря-експерта.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У червні 2021 року ОСОБА_1 та її представник - адвокат Пилипів О. В., звернулися до Верховного Суду із касаційними скаргами на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого
2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 квітня
2021 року, в яких просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви лікаря-психіатра відмовити.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Пилипів О. В., посилаються на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18). Крім цього, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційними скаргами ОСОБА_1
та її представника - адвоката Пилипів О. В., витребувано її матеріали
з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що лікар-психіатр, який склав висновок про необхідність її примусового психіатричного огляду, жодного разу її не оглядав, тобто відповідний висновок складено
без її присутності. Про згоду на проведення психіатричного огляду її ніхто
не питав, а тому висновки судів про відмову у проведенні такого огляду
є припущеннями.
Крім того, вважає необґрунтованою заяву батьків про необхідність проведення її психіатричного огляду, так як вони мають психологічні відхилення, є асоціальними людьми з порушенням логіки та мислення,
про що вона повідомляла органи Національної поліції України та Службу безпеки України. Посилається на неправильність встановленого лікарем-психіатром діагнозу, некомпетентність лікаря-психіатра, який є колегою
її батьків, а також на некомпетентність присяжних у суді першої інстанції
та прокурора. Вказує на відсутність доказів щодо наміру вчинення нею реальних дій, що являють собою небезпеку для оточуючих.
Крім того, зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у частині належного її повідомлення про дату, час
та місце судового засідання, що унеможливило для неї реалізувати свої процесуальні права і є порушенням Конвенції.
Посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Пилипів О. В., мотивована тим, що лікар-психіатр не навів достатніх підстав для проведення психіатричного огляду ОСОБА_1 без її згоди. Вона
не проводила огляд ОСОБА_1 . У матеріалах справи відсутні докази того, що остання вчиняла, або має намір вчинити дії, що являють собою небезпеку для оточуючих, чи для себе.
Крім того, задоволення відповідної заяви є неактуальним у зв`язку
із значним проміжком часу, який минув після звернення лікаря до суду. Посилається на презумпцію психічного здоров`я особи та вказує,
що ОСОБА_1 не повинна доводити, що не має психічного розладу.
Вважає, що судами не враховано доводи ОСОБА_1, а в матеріалах справи відсутні докази її тяжкого психічного розладу.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1, 1983 року народження, зареєстрована у
АДРЕСА_1, перебуває в консультативному нагляді з діагнозом: шизофренія параноїдної форми.
З часу подання заяви лікарем-психіатром, ОСОБА_1 часто змінює фактичне місце проживання, на час розгляду справи судом першої інстанції, зі слів ОСОБА_1, вона фактично проживала за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - батьки ОСОБА_1
25 січня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до лікаря-психіатра із заявою, у якій просили провести психіатричний огляд
ОСОБА_1 (а. с. 3, т. 1).
Лікарем-психіатром зроблено висновок про необхідність проведення примусового психіатричного огляду ОСОБА_1 для визначення виду подальшої психіатричної допомоги (а. с. 7, т. 1).
У лютому 2016 року лікар-психіатр звернулася до суду із заявою
про надання дозволу для проведення психіатричного огляду ОСОБА_1
у примусовому порядку (а. с. 1-2, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги ОСОБА_1 та її представника - адвоката Пилипів О. В., задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Принципами захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119, закріплено принцип добровільності медичного огляду
з метою визначення того, чи страждає особа на психічне захворювання, який передбачає, що жодна особа не може бути примушена до проходження медичного огляду з метою визначення того, чи страждає вона на психічне захворювання, крім як у відповідності до процедури, передбаченої внутрішнім законодавством держави (Принцип 5).
Стаття 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" вимагає для застосування методів діагностики, профілактики
та лікування згоду інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.
Мета проведення психіатричного огляду, суть добровільного звернення
за психіатричною допомогою, а також випадки, коли психіатричний огляд може бути проведено без усвідомленої згоди особи або її законного представника, визначено Законом України "Про психіатричну допомогу".
Згідно зі статтею 11 Закону України "Про психіатричну допомогу" психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності
чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.
Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання особи або за її усвідомленою письмовою згодою.
Психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або завдасть значної шкоди своєму здоров`ю у зв`язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.
Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність,
інші особи.
Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі
та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення
до лікаря-психіатра.
У разі встановлення обґрунтованості заяви про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника лікар-психіатр направляє до суду за місцем проживання цієї особи заяву
про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку.
До заяви додається висновок лікаря-психіатра, який містить обґрунтування про необхідність проведення такого огляду, та інші матеріали. Психіатричний огляд особи проводиться лікарем-психіатром у примусовому порядку за рішенням суду.
Забороняється визначати стан психічного здоров`я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психічного огляду особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно (частина третя
статті 7 Закону України "Про психіатричну допомогу).
Вказані норми статей 7, 11 Закону України "Про психіатричну допомогу" конкретизують положення цього закону про презумпцію психічного здоров`я (стаття 3) і про те, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями (стаття 4), а також статей 3, 8 Конституції України, які визначають принцип верховенства права
і обов`язок держави з утвердження і забезпечення прав і свобод людини,
та частини другої статті 9 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" про те, що обмеження прав громадян у вигляді примусового медичного огляду допускається тільки на підставах
і в порядку, передбачених законами України.
Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги
в примусовому порядку може призвести до порушення підпункту "е"
пункту 1 статті 5 Конвенції.
Відповідно до статті 22 Закону України "Про психіатричну допомогу" судові справи щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядаються в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй такої допомоги. Участь при розгляді цих справ прокурора, лікаря-психіатра чи представника закладу з надання психіатричної допомоги,
що подав заяву, та законного представника осіб, щодо яких розглядаються питання, пов`язані з наданням їм психіатричної допомоги, є обов`язковою.
Особи, яким надається психіатрична допомога, мають право у тому числі
на особисту участь у судових засіданнях при вирішенні питань, пов`язаних
з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв`язку з цим їх прав (частина третя статті 25 Закону України "Про психіатричну допомогу").
Порядок розгляду заяви про надання особі психіатричної допомоги
у примусовому порядку визначено главою 10 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 340 ЦПК України у заяві
про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги
у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до закладу
з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.
До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра,
а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги,
про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Аналогічні положення закріплено частинами першою, другою статті 280
ЦПК України 2004 року.
Встановлено, що підставою для звернення лікаря-психіатра до суду
із заявою про проведення психіатричного огляду ОСОБА_1
без її згоди стала заява батьків останньої: ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
в якій вони зазначили, що у дочки погіршився стан психічного здоров`я, остання поводить себе агресивно, у результаті чого застосовувала фізичну силу до інших осіб, самостійно приймає невідомі ліки, у неї простежується втрата пам`яті, однак пройти психіатричний огляд самостійно відмовляється.
З урахуванням викладених у заяві батьків доводів, а також того,
що ОСОБА_1 перебувала в консультативному нагляді з діагнозом: шизофренія параноїдної форми, лікар-психіатр зробила висновок
про необхідність проведення психіатричного огляду ОСОБА_1 у зв`язку
з погіршенням психічного стану останньої та наявністю у неї розладу психіки і поведінки, унаслідок чого вона може вчинити дії, що є небезпечними для неї та оточуючих.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність на день звернення лікаря-психіатра з відповідною заявою до суду (2016 рік) правових підстав для проведення психіатричного огляду ОСОБА_1 без її згоди.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що непроведення такого огляду та невирішення питання про надання їй медичної допомоги може завдати значної шкоди її здоров`ю. При цьому проведення психіатричного огляду можливе тільки у примусовому порядку, оскільки згода особи на примусовий огляд відсутня.
Доводи касаційних скарг у цій частині є безпідставними, спростовуються матеріалами справи й зводяться до власного тлумачення заявниками касаційних скарг норм права.
Крім того, ОСОБА_1 та її представник брали активну участь при новому розгляді справи, після скасування Верховним Судом попередніх судових рішень. Судами попередніх інстанцій в силу положень частини п`ятої
статті 411 ЦПК України враховано висновки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано у цій справі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 лютого 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-11691св19).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 у відповідній частині були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується
на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про психологічні розлади батьків відхиляються Верховним Судом, оскільки вони є припущеннями, бездоказовими, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України). При цьому питання,
які стосуються надання психіатричної допомоги іншим особам,
не є предметом розгляду вказаної справи.
Посилання на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18), колегія суддів відхиляє, оскільки у цій справі інші фактичні обставини,
а тому й інше правозастосування. Зокрема, у справі, яка переглядається, судами вирішувалося лише питання наявності правових підстав для проведення примусового психіатричного огляду особи, а у наведеній справі спір стосувався наслідків примусового поміщення та утримання особи
в лікарні.
Із цих самих підстав Верховний Суд відхиляє посилання щодо порушення судами презумпції психічного здоров`я (стаття 3 Закону України
"Про психіатричну допомогу") та підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції. Указані норми права судами правильно враховано та застосовано.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України суди попередніх інстанцій при новому розгляді справи всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам
в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування
чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -
без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують,
на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом
не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України,
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду