Постанова
Іменем України
18 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 148/1036/19
провадження № 61-3394св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Тульчинська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Кравець Вітою Анатоліївною, на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Ковганича С. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У 2019 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3, після смерті якої відкрилась спадщина на майно, яке складається із:
-1/2 частини земельної ділянки, площею 2,47 га в межах згідно з планом, розташованої на території Суворівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, яка належала батьку ОСОБА_3 - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та яку її матір фактично прийняла, так як спільно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, але не оформила своїх спадкових прав;
-майна, яке належало матері ОСОБА_3 - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, яке ОСОБА_3 фактично прийняла, так як спільно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, але не оформила своїх спадкових прав.
При оформленні спадкових прав після смерті ОСОБА_3 у неї виникли труднощі в оформленні частини спадщини, яку її мати прийняла після смерті ОСОБА_4 .
Так, після смерті ОСОБА_4 його спадкоємцями є його син ОСОБА_6, який від спадщини відмовився, його дочка ОСОБА_7 та його дружина - ОСОБА_2 .
Згідно з довідками виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 08 травня 2019 року № 463 та від 27 травня 2019 року № 507 місце проживання спадкоємця ОСОБА_3 на день смерті спадкодавця ОСОБА_4 зареєстровано за однією адресою.
Оскільки її мати після смерті ОСОБА_4 спадщину фактично прийняла, то отримання свідоцтва про право на спадщину було її правом і відсутність цього свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Однак, оформляючи свої спадкові права, вона дізналась, що 26 лютого 2019 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на всю земельну ділянку, приховавши ту обставину, що окрім неї існують ще інші спадкоємці, зокрема, дочка спадкодавця ОСОБА_3 .
Зазначала, що внаслідок приховання відповідачем інформації щодо спадкоємців ОСОБА_4, вона позбавлена права спадкувати відповідну частку спадкової маси після смерті її матері ОСОБА_3 .
Крім того, вказувала на те, що постійне проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено належними доказами.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 лютого 2019 року, видане на ім`я ОСОБА_2, яке посвідчене Тульчинської державною нотаріальною конторою та зареєстроване за № 2-339.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 вересня 2020року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину за законом не порушено права ОСОБА_1, оскільки вона не надала належних і допустимих доказів того, що її матір ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, прийняла спадщину після смерті батька останньої - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У лютому 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Кравець В. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні її позовних вимог з тих підстав, що вона не надала доказів постійного проживання її матері ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, не врахували, що факт постійного проживання її матері разом із ОСОБА_4 підтверджується реєстрацією їхнього місця проживання за однією адресою, а тому її матір прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 у порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України, відповідно, свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке видано відповідачу, порушено її спадкові права.
Також суди не врахували, що відповідач не надала належних доказів її постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 ро у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 521/2464/17 (провадження № 61-48684св18), від 11 березня 2020 року у справі № 360/2312/16-ц (провадження № 61-5221св18), від 14 вересня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308сво18), від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червня 2021 року ОСОБА_2 в особі адвоката Кугутюка О. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року продовжено строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 09 березня 2021 року.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Суворовське Тульчинського району Вінницької області помер батько ОСОБА_3 - ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки площею 2,47 га в межах згідно з планом, розташованої на території Суворівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, кадастровий номер 0524385400:01:000:0222, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на землю від 30 грудня 2001 року серія ІV- ВН № 046220.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Тульчині Вінницької області померла матір ОСОБА_1 - ОСОБА_3, після смерті якої відкрилась спадщина.
18 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Тульчинського районного нотаріального округу Мовчан В. І. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
10 травня 2019 року приватнй нотаріус видав на ім`я ОСОБА_1 два свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, які зареєстровані в реєстрі за № 227 та № 228, на земельні ділянки площами 1,0000 та 2,4710 га в межах згідно з планом, які розташовані на території Суворівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області.
26 лютого 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Тульчинської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
26 лютого 2019 року державний нотаріус Тимчик Н. Ф. на ім`я ОСОБА_2 як дружини померлого ОСОБА_4 видав свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за № 2-339, на земельну ділянку площею 2,47 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 0524385400:01:000:0222, розташовану на території Суворівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області.
26 лютого 2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,472 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 0524385400:01:000:0222, розташовану на території Суворівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частинами першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У статті 1301 ЦК України як підставу визнання свідоцтва недійсним прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; немає юридичних фактів, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у разі, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо.
Отже, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на те, що її матір ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 у порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки позивач не надала належних і допустимих доказів того, що її матір ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, прийняла спадщину після смерті батька останньої - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, у порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України, а державна реєстрація ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_4 за однією адресою сама по собі не є беззаперечним доказом її постійного проживання на момент смерті ОСОБА_4 за адресою реєстрації.
З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що факт постійного проживання її матері разом із ОСОБА_4 підтверджується реєстрацією їхнього місця проживання за однією адресою, а саме по АДРЕСА_1 .
Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що відповідач не надала належних доказів її постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки згідно з довідкою виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 20 лютого 2019 року № 174, яка міститься у спадковій справі № 152/2019 щодо майна померлого ОСОБА_4, спадкодавець ОСОБА_4 та спадкоємець ОСОБА_2 на час відкриття спадщини спільно проживали в одному будинку по АДРЕСА_1 .
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 ро у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 521/2464/17 (провадження № 61-48684св18), від 11 березня 2020 року у справі № 360/2312/16-ц (провадження № 61-5221св18), від 14 вересня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308сво18), від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.
Інші доводи зводяться до незгоди з висновками судів щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.