ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2021 року
м. Київ
cправа № 911/1211/13
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б. і Малашенкової Т.М.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал"
на ухвалу господарського суду Київської області від 25.05.2021 (головуючий суддя Подоляк Ю.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 (головуючий Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В. і Михальська Ю.Б.), прийнятих за наслідками розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" про заміну сторони у виконавчому провадженні
у справі № 911/1211/13
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" (далі - Товариство)
до комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківводоканал" (далі - Підприємство)
про стягнення 987 249,71 грн,
за участю Білоцерківської міської ради (далі - Рада).
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство у порядку статей 52, 334 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" звернулось до господарського суду Київської області із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а саме, про заміну боржника з підприємства на двох боржників Підприємство як основного боржника та Раду як субсидіарного боржника у виконавчому провадженні № 40065218 з примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 20.09.2013, виданого на виконання рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2013 у справі № 911/1211/13.
Вказана заява обґрунтована неможливістю виконання судового рішення у даній справі в примусовому порядку у зв`язку з тим, що за рішенням Ради, яка є засновником боржника Підприємства, усе майно, у тому числі заставне, вилучене у боржника і передано у концесію товариству з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" з метою унеможливлення стягнення присудженої рішенням суду у даній справі наявної заборгованості за кредитним договором. У зв`язку з вказаними діями Ради, які призвели до неможливості боржником погасити боргові зобов`язання, стягувач керуючись частиною десятою статті 78 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у системному зв`язку з частиною сьомою статті 77 ГК України, посилається на наявність правових підстав для покладення на Раду субсидіарної відповідальності за борги створеного нею комунального підприємства, а відтак наявності правових підстав для заміни боржника на двох боржників - Підприємство як основного боржника та Раду як субсидіарного боржника у виконавчому провадженні № 40065218 з примусового виконання наказу, виданого на виконання судового рішення у даній справі.
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.05.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021, відмовлено у задоволенні заяви Товариства про заміну сторони виконавчого провадження.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані відсутністю правових підстав для покладення субсидіарної відповідності на орган місцевого самоврядування за борги створеного нею комунального підприємства на підставі частини сьомої статті 77 та частини десятої статті 78 ГК України на стадії примусового виконання судового рішення у порядку статті 52 ГПК України.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким заяву Товариства про заміну сторони у виконавчому провадженні задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- рішення господарського суду Київської області від 16.07.2013 у даній справі не виконується більше 7 років;
- за рішенням Ради, яка є засновником боржника Підприємства, усе майно, у тому числі заставне, вилучене у боржника і передано у концесію товариству з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" з метою унеможливлення стягнення присудженої рішенням суду у даній справі наявної заборгованості за кредитним договором.
Також Товариством у касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у якому зазначено про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 711/3288/17-ц.
Крім того у касаційній скарзі Товариством наведений попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.
Рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Підприємства про стягнення 987 249,71 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 16.07.2013 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" 454 400,00 грн заборгованості з повернення тіла кредиту, 291 425,84 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами, 6 857,71 грн пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами. У решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2013 у справі №911/1211/13 залишено без змін.
На виконання вказаного судового рішення господарським судом Київської області видано відповідний наказ від 20.09.2013.
У подальшому постановою головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 07.10.2013, відкрито виконавче провадження № 40065218 з виконання зазначеного наказу суду.
У квітні 2019 року до господарського суду Київської області надійшла заява Товариства про заміну стягувача у виконавчому провадженні № 40065218 з примусового виконання наказу у справі № 911/1211/13 від 20.09.2013, з публічного акціонерного товариства "Західкомбанк" на нового стягувача (процесуального правонаступника) Товариство у зв`язку зі заміною кредитора у зобов`язанні на підставі укладеного між публічним акціонерним товариством "Західкомбанк" та Товариством договору про відступлення права вимоги від 12.02.2019 № 2018-12-29-000001-7.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.05.2019 задоволено заяву Товариства про заміну сторони у виконавчому провадженні. Здійснено заміну сторони у виконавчому провадженні № 40065218 з примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 20.09.2013, виданого на виконання рішення господарського суду Київської області від 16.07.2013 у справі № 911/1211/13 з публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" на її правонаступника Товариство.
У березні 2020 року до господарського суду Київської області звернувся Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою у порядку статей 52, 334 ГПК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" про заміну боржника з Підприємства на Раду у виконавчому провадженні № 40065218 з примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 20.09.2013, виданого на виконання рішення господарського суду Київської області від 16.07.2013 у справі № 911/1211/13.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.05.2020 відмовлено у задоволенні заяви Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про заміну сторони виконавчого провадження, а саме про заміну боржника з Підприємства на Білоцерківську міську раду у виконавчому провадженні № 40065218 з примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 20.09.2013, виданого на виконання рішення господарського суду Київської області від 16.07.2013 у справі № 911/1211/13.
У подальшому Товариство звернулось до господарського суду Київської області із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні.
Предметом касаційного оскарження у даній справі є судові рішення про відмову в задоволенні заяви Товариства про заміну сторони у виконавчому провадженні.
Суди попередніх інстанцій ухвалюючи оскаржувані рішення виходили з того, що питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 52 ГПК України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі частин першої-третьої, п`ятої статті 334 ГПК України, якими передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої та другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у Законі України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження слід з урахуванням норм Закону України "Про виконавче провадження".
Так, частиною першою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
Відповідно до пункту 13 розділу 2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (далі - Інструкція), правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення.
З аналізу наведеного нормативного регулювання можна зробити висновок про те, що виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених Законом. За Законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво.
На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 ГПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 вказаного кодексу.
Отже, процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права.
Здійснення правонаступництва є результатом наявності визначеного юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів, необхідних і достатніх для того, щоб отримати відповідний ефект - правонаступництво у правах та обов`язках. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що звертаючись до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні Товариство посилалось на наявність правових підстав для застосування частини десятої статті 78 ГК України у системному зв`язку з частиною сьомої статті 77 ГК України для покладення на Раду субсидіарної відповідальності за борги створеного нею комунального підприємства, оскільки Рада своїм рішенням вилучила у боржника все майно, у тому числі заставне і передала у концесію ТОВ "Білоцерківвода", що призвело до неможливості основним боржником погасити боргові зобов`язання перед стягувачем.
Згідно з частиною сьомою статті 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.
Частиною десятою статті 78 ГК України передбачено, що особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
Відповідно до статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.
Згідно з частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
При цьому суди дійшли висновку про те, що чинне законодавство не передбачає можливості покладення субсидіарної відповідності на орган місцевого самоврядування за борги створеного ним комунального підприємства на підставі частини сьомої статті 77 та частини десятої статті 78 ГК України на стадії примусового виконання судового рішення у порядку статті 52 ГПК України, оскільки на даній стадії судового процесу суд може замінити сторону виконавчого провадження на його правонаступника, що не є тотожнім з покладенням субсидіарної відповідності на орган місцевого самоврядування за борги створеного ним комунального підприємства. Також у суду відсутні правові підстави на стадії примусового виконання судового рішення з`ясовувати, досліджувати, встановлювати обставини можливості покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у разі недостатності у нього майна на його засновника.
З`ясовування питання можливості покладення субсидіарної відповідальності, зокрема, на орган місцевого самоврядування за борги створеного ним комунального підприємства здійснюється в окремому судовому провадженні шляхом пред`явлення кредитором вимоги до особи, яка несе субсидіарну відповідальність за борги боржника або у справі про визнання основного боржника банкрутом, де на підставі частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор під час здійснення своїх повноважень має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства.
Посилання Товариства на судову практику Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12 були відхилені апеляційним судом, оскільки у перших двох справах вирішувалось питання правонаступництва боржника під час реорганізації юридичної особи шляхом виділу, що не є тотожнім з покладенням субсидіарної відповідності на засновника юридичної особи за борги створеного ним підприємства, а у третій справі розглядалось питання можливості покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за борги створеного ним комунального підприємства в окремому проваджені у справі про банкрутство боржника, засновник якого у названих справах мав статус сторони у справі з відповідними правами та обов`язками сторони справи, що не можливо забезпечити при вирішенні даного питання на стадії примусового виконання рішення суду, де питання можливості покладення субсидіарної відповідальності на засновника юридичної особи здійснюється за відсутності у такого засновника статусу сторони у справі, що порушує його права на відповідний судовий захист.
Таким чином, Товариством не доведено порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень.
Що ж до клопотання Товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у якому зазначено про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 711/3288/17-ц, то Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи вказаного клопотання, оскільки Товариством не обґрунтовано необхідність відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 711/3288/17-ц із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
Крім того у даній справі № 911/1211/13 та у справі № 711/3288/17-ц правовідносини не є подібними, оскільки у справі № 711/3288/17-ц розглядалось питання можливості покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за борги створеного ним комунального підприємства в окремому проваджені у справі про банкрутство боржника, засновник якого у названих справах мав статус сторони у справі з відповідними правами та обов`язками сторони справи, що не можливо забезпечити при вирішенні даного питання на стадії примусового виконання рішення суду, де питання можливості покладення субсидіарної відповідальності на засновника юридичної особи здійснюється за відсутності у такого засновника статусу сторони у справі, що порушує його права на відповідний судовий захист, а у справі № 911/1211/13 - питання заміни сторони у виконавчому провадження.
При цьому подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин у даній справі № 911/1211/13 та у справі № 711/3288/17-ц.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно із статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами попередніх інстанцій було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 304, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд