ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 826/11070/17
адміністративне провадження № К/9901/4978/21, К/9901/5695/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційними скаргами ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Беспалова О.О., суддів: Парінова А.Б., Ключковича В.Ю.)
у справі №826/11070/17
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України
про визнання протиправними та скасування наказу, поновлені на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,
I. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28 травня 2015 року №1312-к із змінами, внесеними наказом від 15 червня 2015 року №1482-к;
- поновити на роботі;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням при звільненні вимог статей 42, 49-2, 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28 травня 2015 року №1312-к.
Поновлено на посаді головного спеціаліста відділу економіки довкілля управління економіки довкілля, природних та енергетичних ресурсів департаменту промислової політики та розвитку ринків з 17 червня 2015 року.
Стягнуто з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 235 283,84 грн.
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов залишено без розгляду.
5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції та посилаючись на порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційними скаргами до Верховного Суду, в яких просив скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
6. Ухвалами Верховного Суду від 23 лютого та 4 березня 2021 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі (далі - Мінекономрозвитку) від 15 січня 2015 року №35-к позивача переведено із посади спеціаліста відділу розвитку сільськогосподарського та тракторного машинобудування управління розвитку галузей промисловості департаменту промислової політики на посаду головного спеціаліста відділу економіки довкілля управління економіки довкілля, природних та енергетичних ресурсів департаменту промислової політики та розвитку ринків.
8. Наказом Мінекономрозвитку від 27 лютого 2015 року №171 затверджено структуру апарату Міністерства та визнано таким, що втратив чинність наказ Мінекономрозвитку від 25 грудня 2014 року № 1474.
9. 18 березня 2015 року позивача ознайомлено з попередженням про можливе наступне вивільнення, відповідно до якого займана ним посада скорочена у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, що сталися внаслідок затвердження структури Мінекономрозвитку відповідно до наказу від 27 лютого 2015 року №171 та скороченням чисельності згідно з штатним розписом Мінекономрозвитку на 2015 рік. Повідомлено, що іншу посаду відповідно до його кваліфікації, запропонувати немає можливості.
10. Протоколом №58 від 27 травня 2015 року Первинна профспілкова організація надала згоду на звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Підставою для такого погодження слугувало те, що позивач має вищу базову освіту - бакалавр, а відповідно до Довідника типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців передбачалось призначення на посади державних службовців вищих органів виконавчої влади працівників з повною вищою освітою.
11. Наказом Мінекономрозвитку від 28 травня 2015 року № 1312-к позивача звільнено 3 червня 2015 року з посади головного спеціаліста відділу економіки довкілля управління економіки довкілля, природних та енергетичних ресурсів департаменту промислової політики та розвитку ринків у зв`язку із скороченням посади, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
12. Наказом Мінекономрозвитку від 15 червня 2015 року № 1482-к у зв`язку з хворобою позивача внесено зміни до наказу від 28 травня 2015 року № 1312-к- змінено дату звільнення на 16 червня 2015 року.
13. Не погоджуючись з наказом про звільнення позивач звернувся до суду.
IIІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду і, як наслідок, неправильного вирішення справи.
15. Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропуск строку звернення до суду із вимогами про оскарження наказу про звільнення, оскільки позов до суду подано у 2017 році, а оскаржуваний наказ про звільнення прийнято у 2015 році.
16. Також суд апеляційної інстанції вказав, що критично оцінює доводи позивача щодо обґрунтування поважності причини пропуску строку звернення до суду, оскільки надані докази хвороби та смерті дружини в 2017 році не можуть свідчити про існування обставин, що позбавили позивача можливості звернутись до суду за захистом своїх прав з 15 червня 2015 року.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ
17. У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказав про допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. На думку позивача суд апеляційної інстанції, залишаючи позовні вимоги без розгляду, не дослідив важливі питання пропуску строку звернення до суду, а саме момент ознайомлення з наказом про звільнення та видачу трудової книжки. В оскаржуваному рішенні суд лише здійснив переоцінку підстави пропуску строку, не надавши при цьому можливості подати нову заяву про поновлення пропущеного строку із зазначенням інших причин поважності його пропуску.
18. Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, не врахував правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 23 вересня 2020 року у справі №640/5645/19.
19. Наголосив, що причиною пропуску строку звернення до суду стала онкологічна хвороба дружини. Враховуючи стан дружини він об`єктивно не міг скористатись правом на судовий захист, а в подальшому у зв`язку з її смертю перебував у тяжкому емоційному стані. Вказані обставини були розцінені судом першої інстанції як поважні причини пропуску строку звернення до суду, однак суд апеляційної інстанції із цим не погодився.
20. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити оскаржуване судове рішення без змін. Зазначав, що позивач послався на висновок Верховного Суду у справі №640/5645/19, обставини якої не є тотожними до обставин у справі, яка розглядається.
21. Визначальним фактором при вирішенні питання початку відліку строку на звернення до суду є встановлення за правилами частини другої статті 122 КАС України моменту, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. А строк звернення з позовом при цьому встановлюється саме частиною п`ятою статті 122 КАС України тривалістю один місяць.
22. Також наголошено, що про своє можливе звільнення позивач дізнався 27 травня 2015 року оскільки був присутнім на засіданні профспілкового комітету. Окрім того у серпні 2015 року ОСОБА_1 звертався до Солом`янського районного суду міста Києва із позовом про поновлення на роботі, провадження у якій було закрито.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
24. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
25. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
26. Відповідно до статті 122 КАС України, в редакції чинній на час вчинення процесуальної дії, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
27. Частиною третьою та четвертою статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
28. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
29. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС процесуальних дій.
30. Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
31. За висновками Європейського суду з прав людини загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі "Хаджіанастасіу проти Греції", пункти 32-37).
32. При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі "Йодко против Литви" (Jodko v. Lithuania).
33. За перевіркою матеріалів справи встановлено, що позивач у вересні 2017 року звернувся до суду першої інстанції із позовом про скасування наказу про звільнення з посади головного спеціаліста відділу економіки довкілля управління економіки довкілля, природних та енергетичних ресурсів департаменту промислової політики та розвитку ринків Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 25 травня 2015 року, зі змінами від 15 червня 2015 року.
34. Відтак, оскільки спір у цій справі пов`язаний з проходженням публічної служби, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у даному випадку застосуванню підлягає місячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
35. Судом першої інстанції встановлено, що після внесення 15 червня 2015 року змін до наказу про звільнення, позивачу було видано трудову книжку та здійснено повний розрахунок. Окрім того, в особовій картці державного службовця позивач розписався за отримання трудової книжки та поставив дату отримання - 16 червня 2015 року.
36. Отже, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, будучи звільненим з публічної служби у червні 2015 року та звертаючись до суду у вересні 2017 року, позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.
37. Слід зауважити, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
38. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
39. Верховний Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
40. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку на звернення до суду з обґрунтуванням що у 2017 році померла його дружина, яка страждала на тривале онкологічне захворювання.
41. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що вказані позивачем обставини не свідчать про відсутність у позивача можливості протягом двох років (з червня 2015 року по вересень 2017 року) звернутись до суду за захистом своїх прав.
42. Доводи касаційних скарг про те, що для обчислення строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі має застосовуватись частина перша статті 233 КЗпП України, якою визначено місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки є необґрунтованими, оскільки цей спір виник з приводу звільнення з публічної служби, а тому до спірних відносин застосовуються положення КАС України, якими встановлено спеціальні строки звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
43. При цьому, Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2020 року у справі №640/18439/19 та від 19 січня 2021 року у справі №440/4686/19 зауважував, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
44. Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
45. Таким чином, доводи скаржника, що строк звернення до суду слід було обчислювати з дати вручення йому копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки, а не з дати коли він дізнався або повинен був дізнатися про звільнення з роботи, є безпідставними.
46. Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від порядку отримання наказу про звільнення, а вирішується з огляду на факт, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права.
47. Посилання скаржника в касаційних скаргах щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 вересня 2020 року у справі №640/5645/19 судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки у вказаній справі було порушено право особи на подання заяви про поновлення пропущеного строку внаслідок розгляду справи в суді першої інстанції в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
48. У справі, що розглядається, позивач подав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду та не був позбавлений права брати участь при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій. У свою чергу, подаючи відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив розглядати справу без його участі. Отже, правовідносини у справах не є подібними.
49. Доводи та аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
50. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій.
51. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
52. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд