ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №380/5462/20
провадження № К/9901/27899/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року, ухвалене у складі: головуючого судді Гулика А. Г., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Гуляка В. В., суддів Довгополова О. М., Коваля Р. Й.
І. Суть спору
1. У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури, в якому просила:
1.1. визнати протиправними та нечинними рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (надалі - Друга кадрова комісія), в частині щодо ОСОБА_1, а саме:
викладене у протоколі № 2 від 05 березня 2020 року з питання "Про формування списку осіб, які 05.03.2020 не пройшли іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з; метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, набравши менше 70 балів (групи 1 та 2)", відповідно до якого вирішили: сформувати список осіб, які не пройшли іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора 05 березня 2020 року, набравши менше 70 балів (додаток 3 до протоколу); питання підготовки та затвердження відповідних рішень про неуспішне проходження винести на розгляд Другої кадрової комісії після розгляду заяв за результатами тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
викладене у протоколі № 5 від 09 квітня 2020 року з питання "Щодо розгляду заяв про повторне проходження тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, які під час проходження тестування не набрали прохідного балу, але у день проходження тестування або на наступний день звертались за медичною допомогою", згідно з яким члени Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, розглянули "заяву ОСОБА_1 про повторне проходження тестування з використання комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора…" та вирішили відмовити у призначенні нового дня для складання іспиту, та ухвалити рішення про неуспішне проходження ними атестації;
рішення від 09 квітня 2020 року № 237 про неуспішне проходження позивачем іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону;
1.2. визнати протиправним та нечинним наказ прокурора Львівської області № 862к від 15 червня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Львівської області;
1.3. поновити позивача з 16 червня 2020 року на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Львівської області та в органах прокуратури або на рівнозначній посаді прокурора в регіональній (обласній) прокуратурі Львівської області;
1.4. стягнути з прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16 червня 2020 року включно по день ухвалення судового рішення.
2. В мотивування позову зазначає, що рішенням Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 237 від 09 квітня 2020 року встановлено, що позивачем неуспішно пройдено атестацію за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону.
Позивач не погоджується із таким рішенням, оскільки вважає, що її погане самопочуття (високий артеріальний тиск) не дали змоги пройти атестацію у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки. Вказана причина, на її переконання, призвела до необ`єктивної оцінки її професійної компетентності.
Позивач стверджує, що відомості про проходження тестування мають бути підписані більшістю членів кадрової комісії (не менше, як чотирма її членами), натомість відомість про результати тестування, яке проходила позивач, підписана лише двома членами кадрової комісії. Вказаний факт, на її думку, викликає обґрунтовані сумніви щодо правильності результатів, відображених у відомості.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 з лютого 1996 року працювала в прокуратурі Львівської області, до 16 червня 2020 року на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Львівської області.
Відповідно до затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року № 221 Порядку проходження прокурорами атестації та складеного графіку 05 березня 2020 року позивач проходила атестацію та здавала іспит з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та на загальні здібності і навички з використанням комп`ютерної техніки.
За результатами складення першого іспиту у другій групі 05 березня 2020 року позивач набрала 51 бал зі 100, що підтверджується додатком № 1 до протоколу Другої кадрової комісії № 2 від 05 березня 2020 року.
У зв`язку із поганим самопочуттям (піднявся артеріальний тиск) позивач після завершення тестування звернулася до лікаря, що підтверджується копією оглядового листка від 05 березня 2020 року.
Того ж дня (05 березня 2020 року) ОСОБА_1 подала до Другої кадрової комісії заяву про надання можливості перездачі іспиту у зв`язку з погіршенням стану здоров`я.
Згідно з протоколом № 2 від 05 березня 2020 року Другої кадрової комісії з питання "Про формування списку осіб, які 05.03.2020 не пройшли іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, набравши менше 70 балів (групи 1 та 2)" сформовано список осіб, які не пройшли іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора 05 березня 2020 року, набравши менше 70 балів (додаток 3 до протоколу).
Відповідно до протоколу № 5 від 09 квітня 2020 року Другої кадрової комісії з питання "Щодо розгляду заяв про повторне проходження тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, які під час проходження тестування не набрали прохідного балу, але у день проходження тестування або на наступний день звертались за медичною допомогою" члени Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, розглянули "заяву ОСОБА_1 про повторне проходження тестування з використання комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора..." та вирішили відмовити у призначенні нового дня для складання іспиту, та ухвалити рішення про неуспішне проходження ними атестації.
Рішенням Другої кадрової комісії від 09 квітня 2020 року № 237 позивача визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію, а саме: неуспішно склала іспит у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, набравши 51 бал з 70 необхідних.
Наказом прокурора Львівської області № 862к від 15 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Львівської області.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 15 лютого 2021 року позов задовольнив частково:
4.1. визнав протиправним та скасував пункт 3 рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, в частині щодо ОСОБА_1, викладене у протоколі № 2 від 05 березня 2020 року;
4.2. визнав протиправним та скасував пункт 1 рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, в частині щодо ОСОБА_1, викладене у протоколі № 5 від 09 квітня 2020 року;
4.3. визнав протиправним та скасував рішення від 09 квітня 2020 року № 237 про неуспішне проходження позивачем іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону;
4.4. визнав протиправним та скасував наказ прокурора Львівської області № 862к від 15 червня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Львівської області;
4.5. поновив позивача з 16 червня 2020 року на посаді в Львівській обласній прокуратурі, що є рівнозначною посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Львівської області;
4.6. стягнув з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 червня 2020 року по 15 лютого 2021 року у сумі 192161,45 гривень з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
5. Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вчинено дії з повідомлення комісії про поважність причин неможливості повноцінного проходження анонімного тестування, та зазначив, що Другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур не надано належної оцінки заяві позивача про проведення повторного тестування у зв`язку з поганим самопочуттям.
Суд констатував, що позивач повідомила кадрову комісію про погане самопочуття під час проходження атестації, яке, на думку суду, могло вплинути на результати іспиту, однак, приймаючи рішення, викладені в протоколі №2 від 05 березня 2020 року, протоколі №5 від 09 квітня 2020 року в частині ОСОБА_1 та рішення № 237 від 09 квітня 2020 року, комісія не врахувала указаної заяви позивача.
Суд виснував, що при вирішенні питання про формування списку осіб, які не пройшли анонімного тестування (пункт 3 у протоколі №2 від 05 березня 2020 року) та про розгляд заяв прокурорів про повторне складання прокурорів (пункт 1 у протоколі №5 від 09 квітня 2020 року) в частині ОСОБА_1 . Друга кадрова комісія не з`ясувала всіх обставин, викладених у заяві позивача, а відтак, такі рішення є протиправними.
Також суд зазначив, що оскаржуване рішення Другої кадрової комісії щодо відповідності позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки кадровою комісією не було надано оцінку всім обставинам, що передують прийняттю рішення, зокрема, і обставинам, викладеним в зверненні позивача.
Суд дійшов висновку про те, що відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, є підставою для його скасування, а посилання комісії лише на засоби встановлення відповідності прокурора займаній посаді та кількість виставлених за результатами кваліфікаційного оцінювання балів не дають змоги встановити, за яким конкретно критерієм позивач не відповідає займаній посаді, жодним чином не дозволяє встановити дійсних підстав, з яких виходила кадрова комісія під час ухвалення рішення, і мотивів його прийняття.
Суд першої інстанції погодився з доводами позивача про відсутність реорганізації Прокуратури Львівської області, зазначивши, що з наказу Генерального прокурора № 410 від 03 вересня 2020 року вбачається наявність лише перейменування без зміни ідентифікаційного коду Прокуратури Львівської області у Львівську обласну прокуратуру, дійшовши висновку про те, що ані ліквідація, ані реорганізація прокуратури Львівської області в спірних правовідносинах фактично не мали місця.
Із посиланням на положення статті 235 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) суд уважав за необхідне поновити позивача на посаді в Львівській обласній прокуратурі, що є рівнозначною посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Львівської області, пославшись на відсутність можливості самостійно визначити рівнозначну посаду, на яку необхідно поновити позивача, оскільки це питання належить до виключної компетенції відповідача.
6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що звернення позивача до медичних працівників відбулось після проходження нею тестування, що підтверджується наданою позивачем довідкою, згідно якої медичний огляд ОСОБА_1 здійснений лікарем Офісу Генерального прокурора о 15:40 год., в той час як згідно зі звітом тестування час його завершення зафіксовано о 13:20:56 год. Суд зазначив про відсутність доказів у підтвердження подачі позивачем заяви або звернення до голови чи членів комісії до початку тестування чи в період проходження тестування 05 березня 2020 року з приводу питання щодо неможливості чи утруднення проходження тестування за станом здоров`я або звернення до комісії з приводу порушення процедури проведення атестації чи безпосередньо тестування.
Суд виснував, що сам факт звернення прокурора із заявами про погане самопочуття після неуспішного проходження ним тестування не є доказом його поганого стану здоров`я до чи під час тестування, а може свідчити про намагання спростувати або оскаржити отриманий негативний результат тестування. На переконання суду апеляційної інстанції, про такі обставини (погане самопочуття) позивач могла зазначити у відомості, в якій розписувалась відразу після завершення тестування, засвідчуючи отриманий результат, однак, таких дій не вчинила.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що норми Закону України "Про прокуратуру" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, у тому числі з адміністративної посади, є спеціальними по відношенню до КЗпП України. З моменту набрання чинності Законом №113-ІХ (з 25 вересня 2019 року) особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин 1-3 статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюються Законом України "Про прокуратуру". З цієї дати саме цей закон, а не КЗпП України, поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 і органом прокуратури.
IV. Касаційне оскарження
7. Позивач подала касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстави, передбаченої пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить: рішення суду апеляційної інстанції скасувати; змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції щодо тлумачення та застосування норм матеріального права, скасувати це рішення в частині визначення розміру стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Львівської обласної прокуратури на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 червня 2020 року по 15 лютого 2021 року в сумі 269429,23 гривень, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Так, автор касаційної скарги посилається на застосування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення норми права без урахування висновку щодо застосування пункту 11 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221, статей 4, 16 Закону України "Про прокуратуру", пункту 9 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 580/2357/20.
Крім того, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
8. Верховний Суд ухвалою від 19 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
9. Представник Офісу Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
10. Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
11. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
13. За змістом статті 2 КЗпП України право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників.
14. Положеннями статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
15. Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
16. Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі також - Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
17. Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
18. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX (діє з 25 вересня 2019 року)) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
19. Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.
20. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України "Про прокуратуру" кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
21. У тексті Закону № 1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
22. Згідно з пунктами 6, 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
23. Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
24. Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
25. Пунктом 14 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
26. На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
27. За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
28. Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
29. Відповідно до пункту 11 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.
У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.
У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.
Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди.
Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
30. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
31. Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" (зі змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
32. Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
33. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
34. За сталою практикою Європейського суду з прав людини приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Суду в справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)).
35. Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду в справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)).
36. Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру, адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду в справі "Niemietz проти Німеччини" від 16 грудня 1992 року). Отже, обмеження, установлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. п. 47 рішення Суду в справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи № 55480/00 і № 59330/00, ECHR 2004) і пп. 22 - 25 рішення Суду в справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа №26713/05). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пп. 43 - 48 рішення Суду в справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04).
37. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення в справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).