ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 826/3642/17
адміністративне провадження № К/9901/54340/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шарапи В.М.,
суддів: Тацій Л.В., Чиркіна С.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2018 у складі колегії суддів: Аблова Є.В. (головуючий), Літвінової А.В., Мазур А.С. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018 у складі колегії суддів: Лічевецького І.О. (суддя-доповідач), Мельничука В.П., Ісаєнко Ю.А. у справі №826/3642/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу і зобов`язання вчинити дії
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_3 (надалі - позивач, ОСОБА_3 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (надалі - відповідач, Мін`юст), третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 (надалі - третя особа, ОСОБА_2 ), в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ №1480/7 від 07.11.2016;
1.2. зобов`язати відповідача прийняти до розгляду по суті скаргу ОСОБА_3 щодо скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (надалі - Державний реєстр) стосовно об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у тій самій редакції та з тими ж додатками, які були подані ним 27.09.2016.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2018, яке було залишене без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018, позовні вимоги задоволено повністю.
2.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Мін`юсту №1480/7 від 07.11.2016.
2.2. Зобов`язано Мін`юст повторно розглянути скаргу ОСОБА_3 щодо скасування записів Державного реєстру стосовно об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в тій самій редакції та з тими ж додатками, які були подані ОСОБА_3 27.09.2016.
3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини у даній справі:
3.1. 24.06.2015 між ОСОБА_3 (позичальник) та ОСОБА_2 (позикодавець) укладено договір позики, предметом якого є надання позики в сумі 538 142,50 грн., еквівалент 25 000 дол. США.
3.2. На забезпечення виконання даного договору позики, між позивачем і третьою особою укладено іпотечний договір від 24.06.2015, який посвідчений приватним нотаріусом Київського місткого нотаріального округу Левчук Іриною Ігорівною (надалі - Левчук І.І.) та зареєстровано в реєстрі за №825, предметом якого стала передача в іпотеку квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3 на праві власності, на яку приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук І.І. накладено заборону відчуження.
3.3. Договір іпотеки від 24.06.2015 містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема, у розділі 5.3 договору сторони дійшли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
3.4. 12.08.2015 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до договору позики від 24.06.2015, згідно з яким сума позики становить 1 068 577,50 грн., еквівалент 50 000 дол. США. Термін повернення боргу - 24.09.2015 до 12 години ранку.
3.5. ОСОБА_3 зазначив, що 23.09.2016 йому стало відомо про перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1, на підставі іпотечного договору від 24.06.2015 до ОСОБА_2 .
3.6. 27.09.2016 позивач звернувся до Мін`юсту зі скаргою на дії приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. та Каплуна Ю.В., як державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно.
3.7. 12.10.2016 Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юсту (надалі - Комісія) був складений висновок про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_3 від 27.09.2016 без розгляду її по суті, на підставі якого Мін`юстом видано оспорюваний наказ від 07.11.2016 №1480/7 про відмову у задоволенні скарги позивача від 27.09.2016.
3.8. Позивач зазначив, що відповідач направив йому наказ від 07.11.2016 №1480/7, однак не надав висновку Комісії, на підставі якого був виданий даний наказ. На запит позивача, відповідач направив копію висновку Комісії від 12.10.2016.
3.9. Із висновку вбачається, що у задоволенні його скарги було відмовлено з підстав невідповідності скарги вимогам частини 5 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (надалі - Закон №1952-IV). Зокрема, відповідач дійшов висновку, що скарга не містить засвідчених в установленому порядку копій документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника в результаті прийняття рішення про державну реєстрацію прав.
3.10. Вважаючи висновок відповідача необґрунтованим позивач оскаржив наказ Мін`юсту №1480/7 від 07.11.2016 до суду та просив зобов`язати відповідача розглянути скаргу по суті.
4. Задовольняючи позовні вимоги повністю суди попередніх інстанції виходили з того, що скарга позивача містила усі необхідні реквізити, вказані у пунктах 1-4, 6 частини 5 статті 37 Закону №1952-IV. При цьому, суди дійшли висновку, що на дату подання позивачем скарги законодавство не визначало порядку засвідчення копій документів фізичними особами, тому твердження відповідача про обов`язок позивача засвідчити копії документів у порядку, встановленому ДСТУ 4163-2003, є необґрунтованими.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Відповідачем - Мін`юстом, подано касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
5.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та допущення ними порушень норм процесуального права. Зокрема, скаржник наполягає, що судами попередніх інстанцій не спростовано його аргументу стосовно того, що позивачем до поданої ним скарги додано документи не засвідчені у будь-який спосіб, чим проігноровано вимоги пункту 6 частини 5 статті 37 Закону №1952-IV.
6. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
7. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів Верховного Суду враховує приписи частин 1-2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 08.02.2020, надалі - КАС України), у відповідності до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8. Нормами частини 2 статті 19 Конституції України гарантується, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Відповідно до частини 1 статті 37 Закону №1952-IV (тут і надалі в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
10. Згідно з частиною 2 цієї статті, Міністерство юстиції України розглядає скарги:
1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);
2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
11. Частиною 5 статті 37 Закону №1952-IV встановлені вимоги, яким має відповідати скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора.
12. Зокрема, нормами пункту 5 частини 5 цієї статті передбачено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити, серед іншого, засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника в результаті прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі подання скарги на рішення про державну реєстрацію прав).
13. Пунктом 1 частини 8 статті 37 Закону №1952-IV встановлено, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті.
14. За змістом частини 9 цієї статті порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.
15. Процедуру розгляду відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (далі - Закони) скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту (далі - суб`єкт оскарження), що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами (далі - суб`єкт розгляду скарги) визначено Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 (надалі - Порядок №1128).
16. Згідно з пунктом 5 Порядку №1128 (тут і надалі в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення:
1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб`єкта розгляду скарги (належний суб`єкт розгляду скарги);
2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги;
3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб`єкта розгляду скарги.
17. Згідно з пунктом 7 Порядку №1128, у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу.
18. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивачем до поданої ним до Мін`юсту скарги від 27.09.2016 долучені додатки на 8 аркушах на підтвердження факту порушення його прав оскаржуваними діями приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. та Каплуна Ю.В., вчиненими ними як державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно.
19. На переконання відповідача зазначені додатки повинні були засвідчуватись позивачем за вимогами Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затверджених наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55 (надалі - ДСТУ 4163-2003).
20. Пунктом 5.27 ДСТУ 4163-2003 передбачено, що відмітка про засвідчення копії документа складається: зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису. Водночас, пунктом 1.1 цього встановлено, що цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи (далі - документи) - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності (далі - організацій).
21. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що встановлена пунктом 5 частини 5 статті 37 Закону №1952-IV вимога щодо засвідчення доданих до скарги копій документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника в результаті прийняття рішення про державну реєстрацію прав, в установленому порядку не передбачає обов`язку фізичних осіб щодо їх засвідчення відповідно до положень ДСТУ 4163-2003, оскільки на них вказаний ДСТУ не поширює свою дію.
22. При цьому, судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що іншого порядку, який би встановлював правила засвідчення копій документів фізичними особами, законодавство, чинне на момент звернення позивача зі скаргою до Мін`юсту, не містило.
23. Крім того, Верховний Суд у своїх постановах від 16.05.2019 у справі №804/8647/17 та від 25.01.2019 у справі №826/2376/18 виклав висновки, за якими вимога, що закріплена у пункті 5 частини 5 статті 37 Закону №1952-IV про долучення до скарги копій документів, які підтверджують факт порушення прав скаржника, не носить обов`язкового характеру, оскільки такі засвідчені копії додаються до скарги лише за їх наявності.
24. Також, судами попередніх інстанцій було досліджено, що скарга позивача від 27.09.2016 на протиправні дії державних реєстраторів - приватних нотаріусів Верповської О.В. та Каплуна Ю.В., містила реквізити, вказані у пунктах 1-4, 6 частини 5 статті 37 Закону №1952-IV і доводів з приводу порушення позивачем будь-яких інших пунктів, окрім пункту 5 цієї статті, відповідачем в межах розгляду і вишення даної справи наведено не було.
25. За приписами статті 350 КАС України (в редакції до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,