ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 420/4279/19
адміністративне провадження № К/9901/601/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Кашпур О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 420/4279/19
за позовом ОСОБА_1
до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
про визнання протиправною та скасування постанови,
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів: Домусчі С.Д., Кравця О.О.,
І. Суть спору
1. У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області), у якому просила:
1.1. визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. від 06 грудня 2018 року по виконавчому провадженню № 54071902 про стягнення з боржниці ОСОБА_1 на користь стягувача ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого збору у розмірі 10751,78 доларів та 2036,17 гривень;
1.2. визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О.В. від 06 грудня 2018 року по виконавчому провадженню № 54071824 про стягнення з боржниці ОСОБА_1 на користь стягувача ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого збору у розмірі 16033,20 доларів та 1877,07 гривень.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що загальна сума виконавчого збору, що підлягає стягненню за спірними постановами складає 693358,62 грн, що у вісім разів перевищує суму, яка б могла бути стягнута. При цьому, державний виконавець під час примусового виконання виконавчих проваджень не здійснив розподіл стягнутих з божника грошових сум, чим допустив порушення статі 45 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Також позивачка звертала увагу, що виконавчі документи не були виконані в повному обсязі та можуть бути подані повторно до виконання. На переконання позивачки, стягнення з боржника виконавчого збору у розрахунку 10 % від суми що підлягає стягненню є неправомірним, оскільки допускає подвійне стягнення грошових коштів за примусове виконання рішення суду.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. 07 червня 2017 року Суворовським відділом державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Суворовський ВДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54071824 з виконання виконавчого листа № 2-4270/2011, виданого 23 квітня 2013 року Суворовським районним судом міста Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Марфін Банк" грошової суми 160332,02 доларів США та 18770,71 гривень.
4. 07 червня 2017 року ВДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54071902 з виконання виконавчого листа № 1527/10603/12, виданого 28січня 2014 року Суворовським районним судом міста Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Марфін Банк" грошової суми 107517,82 доларів США та 20361,72 гривень.
5. 09 лютого 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, а саме виконавчі провадження № 54071824, № 54071902 - у зведене виконавче провадження № 56164082.
6. 26 липня 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.
7. 28 листопада 2018 року до ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області надійшли заяви стягувача (ПАТ "МТБ БАНК") про повернення виконавчих документів без виконання.
8. 06 грудня 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області винесено постанову № 54071902 про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме виконавчого листа № 1527/10603/12, виданого 28 січня 2014 року Суворовським районним судом міста Одеси.
9. 06 грудня 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області винесено постанову № 54071824 про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме виконавчого листа № 2-4270/2011, виданого 23 квітня 2013 року Суворовським районним судом міста Одеси.
10. 06 грудня 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області у межах виконавчого провадження № 54071902 винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 10751,78 доларів США та 2036,17 гривень.
11. 06 грудня 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області у межах виконавчого провадження № 54071824 винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 16033,20 доларів США та 1877,07 грн.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
12. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
13. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у межах спірних правовідносин відповідач діяв із дотриманням вимог законодавства щодо примусового виконання рішення суду, а застосовані заходи з примусового виконання рішення сприяли його виконанню. Оскільки виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є державним збором (платою) за виконання рішень у примусовому порядку, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позивача в обґрунтування позовних вимог, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03 липня 2018 року № 2475-VIII (далі - Закон № 2475-VIII), яким в частину другу статті 27 Закону №1404-VІІІ внесені зміни, не пом`якшує цивільну відповідальність особи, тому він не має зворотної сили до відносин, що виникли до його прийняття.
14. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
15. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, не вдаючись до аналізу висновків суду першої інстанції щодо суті спору, зазначив, що позивачем подано позовну заяву до неналежного органу, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
16. Постановою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 420/4279/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
17. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що суд першої інстанції не врахував, що у цій справі позивачка звернулася із позовними вимогами до неналежного відповідача, та, відповідно, не вжив заходів щодо заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача, а суд апеляційної інстанції вказані порушення не виправив.
18. Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року, занесеними до протоколу судового засідання, замінено відповідача у справі з ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області на відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач, ВПВР УЗПВР в Одеській області Південного МРУМЮ (м. Одеса), а також залучено до участі у справі у якості співвідповідача Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач 2, УЗПВР в Одеській області Південного МРУМЮ (м. Одеса).
19. За наслідками нового розгляду справи рішенням Одеського окружного адміністративного суду 28 вересня 2020 року позов задоволено.
19.1. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Коренюк О.В. про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2018 року № 54071902.
19.2. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Коренюк О.В. про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2018 року № 54071824.
20. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних постановах державним виконавцем розраховано виконавчий збір не з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчими листами, а із загальної суми, яка підлягала стягненню, а тому, за висновком суду першої інстанції, такі постанови не відповідають приписам Закону №1404-VІІІ.
21. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду 11 листопада 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
22. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, покликаючись на правову позиції Верховного Суду, висловлену у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 480/1558/19, виходив з того, що фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.
22.1. Покликаючись на висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 640/21075/19 та від 28 квітня 2020 року у справі № 520/9144/18, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до частини другої статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції Закону № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, тобто до винесення спірних постанов про стягнення виконавчого збору) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. При цьому, виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.
22.2. Реагуючи на доводи позивачки щодо нерозповсюдження дії частини другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції Закону № 2475-VIII з огляду на відкриття виконавчих проваджень до набрання чинності Законом № 2475-VIII, суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1404-VІІІ врегульований порядок вчинення саме "виконавчих дій", а не "виконавчого провадження", і тому кожна окрема виконавча дія завершується відповідно до того закону, в період дії якого вона розпочата. При цьому, стягнення виконавчого збору не стосується притягнення особи до юридичної відповідальності, оскільки виконавчий збір не є санкцією, тож у межах спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 58 Конституції України у контексті зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
22.3. Доводи позивачки щодо можливого повторного стягнення виконавчого збору, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки згідно частиною сьомою статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). Водночас, у разі подвійного стягнення виконавчого збору, чого у межах спірних правовідносин судом не встановлено, позивачка має право оскаржити відповідне подвійне стягнення в судовому порядку.
IV. Касаційне оскарження
23. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 05 січня 2021 року.
24. У касаційній скарзі представником позивачки зазначено, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на те, що оскаржуване судове рішення не відповідає висновкам Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами. Одночасно представник зазначає, що оскаржуване судове рішення не відповідає висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, згідно з яким виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не від суми, що підлягала стягненню.
24.1. За твердженням представника позивачки, оскільки у Законі № 2475-VIII законодавцем не зазначено про його зворотну дію та не наведено особливих вказівок щодо регулювання правовідносин, які виникли до набрання чинності цим Законом, тому відповідно до статті 58 Конституції України у межах спірних правовідносин застосуванню підлягає редакція частини другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ, якою передбачалося, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
24.2. Також представник позивачки уважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 480/1558/19, від 28 квітня 2020 року у справі № 520/9144/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 640/21075/19, оскільки такі позиції були висловлені під час перегляду інших спірних правовідносин, які не є подібними до тих, які виникли між сторонами спору у цій справі.
25. У касаційній скарзі представник позивачки просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інтенції. Здійснити розподіл судових витрат.
26. Касаційна скарга не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі позивачки або її представника.
27. 09 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: судді-доповідача Шевцової Н.В., суддів Данилевич Н.А., Кашпур О.В. відкрито касаційне провадження та витребувано із Одеського окружного адміністративного суду матеріали справи № 420/4279/19.
28. 25 лютого 2021 року справа № 420/4279/19 надійшла до Верховного Суду.
29. 01 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив УЗПВР в Одеській області Південного МРУМЮ (м. Одеса) на касаційну скаргу, в якому відповідач 2 спростовував доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
30. Відзив на касаційну скаргу не містить клопотання про розгляд справи за участі представника відповідача 2.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
31. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
33. Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії.
34. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон №1404-VIII.
35. Згідно із статтями 1, 5 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
36. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону № 1403-VIII).
37. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
38. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
39. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
40. Частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
41. Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
42. За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII у цій же редакції виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
43. Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев`ята статті 27 Закону № 1404-VIII у цій же редакції).
44. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
45. За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
46. Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
47. Так, частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
48. Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
49. Між тим Законом № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.
50. Так, з урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.