ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 815/5670/17
адміністративне провадження № К/9901/52063/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шарапи В.М.,
суддів: Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018 у складі колегії суддів: Федусика А.Г. (суддя-доповідач), Зуєвої Л.Є., Шевчук О.А. у справі №815/5670/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (надалі - відповідач, ГУ Держгеокадастру в Одеській області), в якому просила:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, викладене у листі вих. №А-6499/0-3913/6-17 від 10.05.2017 "Про розгляд клопотання", про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту);
1.2. зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею орієнтованою 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту).
2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2017 позовні вимоги задоволено частково.
2.1. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ Держгеокадастру в Одеській області, викладене у листі вих. №А-6499/0-3913/6-17 від 10.05.2017 "Про розгляд клопотання", про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту);
2.2. Зобов`язано ГУ Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею орієнтованою 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту).
2.3. В решті позовних вимог відмовлено.
3. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2017 змінено шляхом викладення його резолютивної частини наступним чином:
3.1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
3.2. Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ Держгеокадастру в Одеській області, викладене у листі вих. №А-6499/0-3913/6-17 від 10.05.2017 "Про розгляд клопотання" про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту).
3.3. Зобов`язано ГУ Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею орієнтованою 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту).
4. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини у даній справі:
4.1. 30.03.2017 ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (на безконкурсних засадах) для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту).
4.2. Заявником разом із клопотанням були надані такі документи: копія паспорту громадянина України; копія ідентифікаційного номера; викопіювання з плану землекористування Бросківської сільської ради; графічний матеріал, на якому зазначене бажане місце розташування земельної ділянки; нотаріально посвідчені копії технічного паспорта та витяг про держреєстрацію нерухомого майна; нотаріальна засвідчена згода співвласника господарських будівель з додатками.
4.3. За результатами розгляду вказаного клопотання ГУ Держгеокадастру в Одеській області листом за вих. №А-6499/0-3913/6-17 від 10.05.2017 надано відповідь, у якій зазначено, що при розгляді зазначеного клопотання з`ясовано, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно комплекс нежитлових будівель і споруд зерноскладу знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що не відповідає даним зазначеним у клопотанні. При цьому, зазначено, що ОСОБА_1 належить на праві власності тільки 1/2 частина нерухомого майна. Враховуючи викладене, відповідач відмовив у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
4.4. При цьому, судами досліджено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 ) належать по 1/2 частки нежитлової будівлі (тваринницького комплексу) на праві власності, загальною площею 2256, 1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Ізмальського міськрайонного суду Одеської області від 15.11.2011 у справі №2-4761/11.
4.5. 24.03.2017 ОСОБА_2 надала згоду ОСОБА_1 на безоплатну приватизацію земельної ділянки під нежитловими будівлями (тваринницького комплексу), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення особистого селянського господарства на території Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), яку посвідчено головою Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської Москвич С.О.
5. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що покладені в основу відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою підстави суперечили частині 7 статті 118 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути подане позивачем клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
6. Змінюючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції послався на те, що судом першої інстанції не застосовано достатніх засобів захисту прав позивача.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
7. Відповідач - ГУ Держгеокадастру в Одеській області, подав касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2017.
7.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що позивач, подаючи клопотання про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою зобов`язана була зазначити місце розташування бажаної земельної ділянки. При цьому, скаржник наполягає, що позивач у своєму клопотанні повинна була зазначити саме адресу місця розташування належного їй на праві власності нерухомого майна. Крім того, скаржник покликається на те, що позивачу належить лише 1/2 частина нерухомого майна на запитуваній земельній ділянці. Скаржник вказує на те, що вирішення питання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою належить до його дискреційних повноважень, які не може перебирати на себе суд.
8. Позивачем - ОСОБА_1, подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
8.1. На обґрунтування відзиву зазначає, що оскаржуване судове рішення ухвалене на основі правильного застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними. Зокрема, посилається на те, що суд апеляційної інстанції захистив порушене право позивача у належний спосіб.
9. Відповідач подав відповідь відзив, в якому просив відхилити наведені позивачем у відзиві на касаційну скаргу доводи.
10. Позивач подав відповідь відзив, в якому просив відхилити наведені позивачем у відзиві на касаційну скаргу доводи.
11. Ухвалою Верховного Суду від 04.06.2018 задоволено клопотання ГУ Держгеокадастру в Одеській області про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення та зупинено виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
12. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 08.02.2020, надалі - КАС України), відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
13. ГУ Держгеокадастру в Одеській області у поданій ним касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, якою позовні вимоги задоволено повністю, та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено частково. Водночас, доводи поданої ГУ Держгеокадастру в Одеській області касаційної скарги стосуються правильності висновків судів попередніх інстанцій, у тому числі, в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.
14. Тому, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне надати оцінку усім аргументам, викладеним у касаційній скарзі та перевірити висновки судів попередніх інстанцій на предмет їх відповідності нормам матеріального і процесуального права, в тому числі, в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.
15. Норми частини 2 статті 19 Конституції України гарантують, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення, якими визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
17. Частинами 1-2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування.
18. Пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.
19. Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
20. В силу приписів частини 7 цієї статті ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
21. При цьому, за змістом частини 4 статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб.
22. Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру як передбачено Положенням, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.
23. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, якими, зокрема, є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
24. Як встановлено судами попередніх інстанцій на основі досліджених доказів, позивач звернулась до відповідача із клопотання про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (на безконкурсних засадах) для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту).
25. До вказаного клопотання позивач додала копію технічного паспорту та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на належний їй на праві власності об`єкт нерухомого майна, а саме, 1/2 частки нежитлової будівлі (тваринницького комплексу), розташованої за адресою:
АДРЕСА_2 . Зважаючи на норми частини 6 статті 118 ЗК України, на заявника покладається обов`язок додати до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою лише графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
27. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що обставини, наведені відповідачем у листі за результатами розгляду клопотання позивача, а саме щодо невідповідності адреси належного позивачу на праві власності об`єкту нерухомого майна відомостям, зазначеним нею у клопотанні, не могли слугувати підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.
28. Також, судами попередніх інстанцій було з`ясовано, що адресою місця знаходження вказаного об`єкта нерухомого майна є АДРЕСА_1 і відповідно до наказів Міністерства юстиції України №1150/21462 від 09.07.2012 та №1151/21463 від 09.07.2012 адреси "26 в", "26-в" та "26в" є тотожними (однаковими).
29. Крім того, відповідач безпідставно стверджує про неможливість надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою внаслідок того, що їй належить 1/2 частина об`єкту нерухомого майна на праві власності, оскільки частина 6 статті 118 ЗК України покладає на заявника обов`язок надання погодження землекористувача виключно у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб, що не мало місця у випадку спірних правовідносин.
30. Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано послались на невідповідність підстав, зазначених ГУ Держгеокадастру в Одеській області у відмові у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, вимогам частини 7 статті 118 ЗК України.
31. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії.
32. Згідно з частиною 4 наведеної статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
33. Варто зауважити, що за висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02).
34. Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
35. Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
36. Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов`язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
37. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
38. Тому, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надані йому законом повноваження на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення було дотримано усіх визначених законодавством умов, то тоді суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
39. Якщо ж цим суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
40. Правові висновки аналогічного змісту у подібних правовідносинах були наведені у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №821/925/18.
41. У даній справі позивач звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, за наслідками розгляду якої відповідач своїм листом відмовив у її задоволенні.
42. Слід наголосити, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 (надалі - Положення) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521.
43. Пунктом 8 Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
44. Згідно з пунктами 84, 123 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.10.2015 №600 (що була чинною на час спірних правовідносин), накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань. Службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
45. Пунктом 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 №34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.05.2013 за №742/23274, визначено, що наказ, розпорядження, постанова, рішення (надалі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
46. Таким чином, положення наведених нормативно-правових актів встановлюють правило, згідно з яким за результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ і такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника, адже листи складаються лише у разі надання відповіді на звернення громадян.
47. Наведений правовий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 29.04.2020 у справі №824/138/18-а, від 28.05.2020 у справі №813/1949/16, від 14.08.2020 у справі №815/6699/17.
48. В межах заявленого адміністративного позову позивач звернулась до відповідача із заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень повинен був прийняти відповідне управлінське рішення, в той час як останній протиправно направив відповідь на неї у формі листа.
49. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру в Одеській області з питань надання Астрахович Н.О. дозволу на розроблення проекту землеустрою чи відмови у його наданні у формі наказу, свідчить, що відповідач, як уповноважений орган, у даному випадку не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
50. Зважаючи на наведені обставини, не можна вважати, що у цій адміністративній справі відповідач, розглядаючи заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, подану позивачем, перевірив виконання останньою вимог частини 6 статті 118 ЗК України, оскільки суб`єкт владних повноважень за наслідками розгляду такої заяви не прийняв жодного рішення у формі наказу, а обмежився лише формальною вказівкою у своєму листі про відмову у наданні дозволу з причин, не передбачених частиною 7 статті 118 Кодексу.
51. Тому, зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є належним способом захисту її порушеного права і суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог частково.
52. За приписами статті 352 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020), суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
53. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.
54. Зважаючи на скасування постанови суду апеляційної інстанції за наслідками її касаційного перегляду, відсутні визначені статтею 375 КАС України підстави для вирішення судом касаційної інстанції питання про поновлення її виконання.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,