1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.005870

адміністративне провадження № К/9901/20966/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І.В.,

суддів: Шарапи В.М., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бруновської Н.В., суддів Матковської З.М., Улицького В.З. від 15.07.2020

у справі № 1.380.2019.005870

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Львівській області

про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також - відповідач, ГУ Держпраці у Львівській області), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 22.10.2019 № ЛВ3290/474/АВ/ФС про накладення штрафу на позивача.

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 у задоволенні позову відмовлено, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 28.11.2019.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ3290/474/АВ/ФС від 22.10.2019.

4. 19.08.2020 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, у якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020 та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2020.

5. Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

6. 29.09.2020 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 17.06.2014, основним видом економічної діяльності підприємця є торгівля іншими автотранспортними засобами, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, вантажний автомобільний транспорт.

8. У період з 16.09.2019 по 27.09.2019 Головним управлінням Держпраці у Львівській області відповідно до наказу ТУ Держпраці у Львівській області № 1821-П від 16.09.2019 та направлення № 1821 від 16.09.2019 проведено захід державного контролю у формі інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1, юридична адреса: АДРЕСА_1 .

9. Підставою для проведення інспекційного відвідування було звернення фізичної особи ОСОБА_2 № Ц-1102 від 02.09.2019 щодо недотримання ФОП ОСОБА_1 умов праці та невиплати заробітної плати найманому працівнику (скаржнику).

10. За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЛВ3290/474/АВ від 24.09.2019, в якому зафіксовані наступні порушення:

- частин першої та другої статті 115 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та частини першої статті 24 Закону України "Про оплату праці": виплата заробітної плати працівникам проводиться менше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів, та пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, а саме за липень 2019 року виплачено одним платежем 19.08.2019;

- частини п`ятої статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України "Про оплату праці": індексація заробітної плати не проводиться, а саме п`ятьом працівникам не проведено індексацію заробітної плати за липень-серпень 2019 року;

- частин першої та третьої статті 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" № 413 від 17.06.2015, а саме: трудові відносини з громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оформлені неналежним чином, без укладення трудового договору, оформлення наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу і повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

11. У зв`язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті інспекційного відвідування від 24.09.2019, контролюючий орган виніс припис про усунення виявлених порушень № ЛВ3290/474/АВ/П та повідомив позивача про необхідність у строк до 08.10.2019 письмово поінформувати про виконання вимог цього припису.

12. 11.10.2019 ФОП ОСОБА_1 подав скаргу на припис № ЛВ3290/474/АВ/П від 24.09.2019. Однак у задоволенні скарги відмовлено.

13. 22.10.2019 контролюючий орган прийняв постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3290/474/АВ/ФС, відповідно до якої на позивача за порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України накладено штраф у розмірі - 250 380,00 грн.

14. Не погоджуючись із цією постановою, позивач звернувся до суду із цим позовом.

15. Крім того, 20.11.2019 постановою Городоцького районного суду Львівської області (справа № 441/1999/19) ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також - КУпАП, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та накладено адміністративне стягнення у видi штрафу в розмірі 8500,00 грн (за фактичний допуск працівника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору).

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

16. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що оскаржувана постанова відповідача не може вважатись законною, оскільки між зазначеними в акті інспекційного відвідування особами та позивачем існували цивільно-правові відносини, які виникли на підставі укладених між ними цивільно-правових договорів. Позивача вже було притягнуто до відповідальності постановою Городоцького районного суду Львівської області за те ж порушення, що і оскаржуваною постановою, та накладено штраф у розмірі 8500,00 грн, який ним сплачено.

17. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відносини, які виникли між ФОП ОСОБА_1 та його працівниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі цивільно-правових договорів, мали очевидний трудовий характер. Підстави вважати, що застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій постановою від 22.10.2019 № ЛВ3290/474/АВ/ФС на підставі абзацу 3 частини другої статті 265 КЗпП України є подвійним притягненням до одного виду відповідальності відсутні, оскільки оскаржувана постанова ГУ Держпраці у Львівській області № ЛВ3290/474/АВ/ФС винесена відповідачем 22.10.2019, тобто раніше винесеної постанови Городоцьким районним судом Львівської області.

19. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, виходив із того, що контролюючим органом не дотримано процедуру проведення позапланової перевірки за зверненнями фізичної особи про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю. Накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення додатково оскарженою постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ3290/474/АВ/ФС від 22.10.2019 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що порушує принцип, закладений у статті 61 Конституції України.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

20. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що суд дійшов помилкового висновку щодо наявності у обов`язку у ГУ Держпраці у Львівській області отримувати погодження центрального органу виконавчої влади у відповідній сфері державного нагляду (контролю) або відповідного державного колегіального органу на проведення інспекційного відвідування. Крім того, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції, згідно з яким притягнення позивача до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП є притягненням до одного виду юридичної відповідальності - адміністративної. На момент винесення оскаржуваної постанови позивача не було притягнуто до будь-якого виду відповідальності за виявлені порушення. Під час ухвалення оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.03.2019 у справі № 522/12566/18. Судом апеляційної інстанції всупереч нормам процесуального права розглянуто справу за відсутності представника відповідача, хоча ним було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи.

21. Позивач у відзиві на касаційну скаргу позивача зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, з урахуванням положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

23. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

25. Щодо доводів відповідача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права шляхом розгляду справи без участі представника відповідача, попри заявлення ним клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів відхиляє такі з огляду на таке.

26. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

27. Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

28. Чинним законодавством визначено принципи адміністративного судочинства, серед яких - рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (стаття 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

29. Цей принцип реалізується, зокрема, наданням особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, крім іншого, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.

30. Такий висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2а-2573/11 та у справі № 2а-4552/11, від 05.06.2018 у справі № 2а-14/11.

31. Згідно з положеннями статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

32. Верховний Суд враховує, що у касаційній скарзі відповідач не оспорює факту повідомлення його належним чином про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, натомість зазначає, що таким безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи в апеляційному порядку, відтак колегія суддів зауважує, що вирішення питання про задоволення або відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи є виключно дискреційним повноваженням суду апеляційної інстанції.

33. Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.06.2018 у справі № 826/4504/17 та від 28.09.2021 у справі № 520/1204/2020.

34. Колегія суддів враховує, що судом апеляційної інстанції розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відмовлено у його задоволенні.

35. Оскільки зі змісту касаційної скарги та наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, що відповідач був позбавленим можливості подати до суду апеляційної інстанції нові докази, які не досліджувалися під час розгляду справи у суді першої інстанції та які об`єктивно не могли бути подані до суду першої інстанції, а також враховуючи, що відповідач був повідомленим про час та місце розгляду справи в апеляційному порядку належним чином, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що його право на участь у судовому засіданні під час розгляду справи в апеляційному порядку було порушеним.

36. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 452/5892/15-а.

37. Щодо доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо проведення інспекційного відвідування за відсутності належних для цього підстав, колегія суддів зазначає таке.

38. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що з огляду на вимоги статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі також - Закон № 877-V, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позапланові перевірки за зверненнями фізичних осіб та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Проте про наявність такої згоди не зазначається ні в оскаржуваному наказі, ні в направленні на проведення перевірки та така відсутня у матеріалах справи, а отже контролюючим органом не дотримано процедуру проведення позапланової перевірки за зверненнями фізичної особи про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю.

39. Колегія суддів уважає зазначений висновок суду апеляційної інстанції помилковим з огляду на наступне.

40. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом № 877-V, дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

41. Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

42. Частиною п`ятою статті 2 Закону № 877-V передбачено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

43. Системний аналіз положень статті 2 Закону № 877-V дає змогу дійти висновку, що органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю) керуються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

44. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України, зокрема, Глава XVIII "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю".

45. У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постанові від 24.06.2021 у справі № 200/5877/19-а та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

46. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

47. Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 (далі також - Порядок № 823, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

48. Згідно з пунктом 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

49. Відповідно до підпункту 2 пункту 5 Порядку №823 підставою для здійснення інспекційних відвідувань є звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.

50. Як установлено судам попередніх інстанцій, підставою для проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 стало письмове звернення фізичної особи - ОСОБА_2 .

51. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для проведення інспекційного відвідування позивача.

52. Щодо доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, у частині незгоди із висновками суду апеляційної інстанції про повторне притягнення позивача до відповідальності одного і того ж виду, колегія суддів зазначає таке.

53. Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

54. Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

55. За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

56. Водночас відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також КУпАП.

57. Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

58. Таким чином, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

59. Стаття 265 КЗпП України і стаття 41 КУпАП викладені в зазначеній редакції Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28.12.2014.

60. Ключовою відмінністю статті 265 КЗпП України і статті 41 КУпАП є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця за статтею 265 КЗпП України і посадову особу цієї юридичної особи за статтею 41 КУпАП за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.

61. З огляду на наведене, при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП можуть збігатися суб`єкт відповідальності та вид порушення.

62. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 814/2156/16 у постанові від 21.12.2018 дійшов до висновку, що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 Кодексу законів про працю України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність.

63. Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 у справі № 522/12566/18 дійшов висновку, що з огляду на наявність у частині третій статті 265 КЗпП України прямої вказівки на те, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями, ототожнення таких штрафів із адміністративною відповідальністю є неправильним, а накладення на юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до статті 265 КЗпП України не охоплюються поняттям "притягнення до адміністративної відповідальності".

64. Однак Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 260/1743/19 відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 814/2156/16, в якій зазначено що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність, та сформував правовий висновок відповідно до якого: штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає; фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу "non bis in idem" як складового елементу принципу верховенства права.

65. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 260/1743/19 зауважив, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи-підприємця за статтею 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП, має місце подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього. Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи-підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України). Отже, фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу "non bis in idem" як складового елементу принципу верховенства права.

66. У подальшому зазначений висновок був викладений Верховним Судом у постановах від 26.04.2021 у справі № 400/2755/18, від 27.05.2021 у справі № 824/1164/18-а та від 01.06.2021 у справі № 440/654/19 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

67. Як установлено судами попередніх інстанцій, 22.10.2019 відповідач прийняв постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ3290/474/АВ/ФС, відповідно до якої на позивача за порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України (за фактичний допуск працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору) накладено штраф у розмірі - 250 380,00 грн.

68. Крім того, 20.11.2019 постановою Городоцького районного суду Львівської області (справа № 441/1999/19) ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та накладено адміністративне стягнення у видi штрафу в розмірі 8500,00 грн (за фактичний допуск працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору).

69. Ураховуючи висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 22.12.2020 у справі № 260/1743/19, колегія суддів зауважує, що за встановлених судами обставин позивач не може бути одночасно притягнутим до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням у такому випадку суб`єктом владних повноважень принципу "non bis in idem" як складового елементу принципу верховенства права.

70. Суд не погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що оскільки оскаржувана постанова була прийнята 20.10.2019, тобто раніше ніж Городоцький районний суд Львівської області ухвалив рішення у справі № 441/1999/19, а також з доводами відповідача, викладеними у касаційній скарзі, згідно з якими на момент винесення оскаржуваної постанови позивача не було притягнуто до будь-якого виду відповідальності за виявлені порушення, оскільки положеннями статті 61 Конституції України встановлено заборону саме "подвійного", а не "повторного" притягнення до відповідальності. Застосування зазначеного конституційного положення не залежить від того, за яким рішенням особу було притягнуто до відповідальності раніше.

71. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.03.2021 у справі № 300/195/20.

72. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови від 20.10.2019 № ЛВ3290/474/АВ/ФС про накладення штрафу на позивача, однак з огляду на положення статей 350, 351 КАС України та наведені вище висновки Верховного Суду рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в його мотивувальній частині. В іншій частині оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд


................
Перейти до повного тексту