постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 521/13443/18
провадження № 51-5224км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Бущенка А. П., Стефанів Н. С.,
з участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
виправданого ОСОБА_1 (в режимі відеконференції),
захисника Дідича Є. В.(в режимі відеконференції),
прокурора Піх Ю. Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурорів Шарніна Ю. А. та Чантурідзе Г. С. на ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року в кримінальному провадженні № 12018161470000961 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Одеси
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Вирішено питання про долю речових доказів та стягнення процесуальних витрат.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 01 травня 2018 року близько 18:00, стоячи на сходах при вході у будинок АДРЕСА_1, тримаючи в руках пістолет Макарова (далі-ПМ) споряджений чотирма пістолетними патронами 9x18 мм, який є короткоствольною самозарядною нарізною вогнепальною зброєю калібру 9 мм, діючи умисно, незважаючи на заперечення та спроби присутніх осіб відвести його руку з пістолетом угору, з мотивів явної та очевидної як для нього самого, так і для інших осіб неповаги до існуючих у суспільстві норм і правил поведінки, безпечності, спокою та гідності інших осіб, знаходячись у людному місці в присутності інших осіб, свідомо припускаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків при здійсненні ним пострілів в бік вулиці (публічного місця), не з`ясувавши вид і тип вказаного пістолета, безпечність здійснення пострілів з нього, пробивну силу, дальність прицільної стрільби та убивчу дію куль, якими був споряджений пістолет, а також не перевіривши наявність чи відсутність інших осіб чи чужого майна на вулиці за напрямком траєкторії польоту куль, вчинив безладну стрілянину у виді здійснення чотирьох пострілів в бік скляних стаканів, поставлених на цегляний паркан території вказаного домоволодіння, в напрямку вказаної вулиці. Під час проведення ОСОБА_1 пострілів одна з куль влучила в бензобак автомобіля "Тоуота Corola" д.н.з. НОМЕР_1, який знаходився навпроти будинку та був видимий з місця проведення стрільби, і в салоні якого перебувало подружжя з малолітньою дитиною, внаслідок чого було створено реальну загрозу їхньому життю та здоров`ю, та пошкоджено сам автомобіль, чим його власнику завдано майнової шкоди на суму 5000 грн.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, прокурори, указуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції, просять скасувати оскаржувану ухвалу й призначити новий розгляд у цьому суді.
На доведеність своїх вимог вказують на те, що всупереч положень ст. 94 Кримінального процесуального Кодексу (далі - КПК) апеляційний суд не дав належної оцінки усім зібраним у кримінальному провадженні доказам в їх сукупності, що, на їхню думку, вплинуло на законність прийнятого рішення.
Вважають, що цей суд всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив прокурору в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів у справі та не перевів належним чиномдоводів, викладених у його апеляційній скарзі, щодо порушень, допущених судом першої інстанції, не дав на ці доводи умотивованих відповідей, і, не навівши у своєму рішенні обґрунтованих мотивів, залишив апеляційну скаргу без задоволення, а вирок місцевого суду без змін, тому оскаржувана ними ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Також звертають увагу на те, що апеляційний розгляд провадження був проведений без участі потерпілого ОСОБА_2 і в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про належне повідомлення останнього про дату, час та місце апеляційного розгляду, а тому вважають, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню додатково ще й на підставі п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК.
У поданих запереченнях на касаційні скарги прокурорів захисник просить залишити їх без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
Прокурор у судовому засіданні підтримала касаційні скарги частково та просила оскаржувану ухвалу скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Засуджений та захисник просили відмовити у задоволенні касаційних скарг і залишити оскаржувану ухвалу без зміни.
Потерпілий ОСОБА_2 у своїй письмовій заяві просив відмовити у задоволенні касаційних скарг і справу розглянути без його участі.
Мотиви Суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, дійшла висновку про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Необхідність у повторному дослідженні доказів і фактичних обставин апеляційним судом може постати лише у разі, якщо суд першої інстанції не забезпечив обвинуваченому можливості дослідити і спростувати докази під час змагальної процедури в суді першої інстанції. За правилами ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний провести повторне дослідження фактичних обставин справи лише тоді, коли ці обставини були досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушенням.
Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції повністю дотримався.
Відповідно до ст. 62 Конституції України та положень ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
За правилами ст. 92 КПК обов`язок доказування пред`явленого обвинувачення в кримінальному провадженні покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення, чого в кримінальному провадженні зроблено не було. У цій справі суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках визначеної законом змагальної процедури у кримінальному процесі.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
Свій висновок у вироку про відсутність у діях ОСОБА_1 хуліганського мотиву та умислу на порушення громадського порядку, а відтак і складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КПК суд першої інстанції обґрунтував як його показаннями наданими у суді, так і показаннями потерпілого ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 .
При цьому районний суд дав належну оцінку й іншим доказам у справі, а саме протоколам: огляду місця події та обшуку від 01 і 02 травня 2018 року, огляду та відтворення відеозаписів від 05 та 06 травня 2018 року, пред`явлення особи для впізнання від 01 та 08 червня 2018 року; висновкам експертів № 787-д від 15 та № 376-б від 23 травня 2018 року; відеозапису обставин події від 01 травня 2018 року.
У поданій апеляційній скарзі прокурор Чантурідзе Г. С. вказував на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і просив апеляційний суд цей вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК і призначити йому покарання у виді позбавлення волі.
Апеляційний суд, провівши часткове судове слідство та безпосередньо дослідивши окремі докази у справі, належним чином перевірив наведені в апеляційні скарзі прокурора доводи і в своєму рішенні детально проаналізував змість висунутого ОСОБА_1 обвинувачення та обставини, які в силу статті 91 КПК підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, зробив свій висновок щодо оцінки доказів у провадженні наданих судом першої інстанції з урахуванням положень статей 84 та 94 цього Кодексу, дав вичерпні відповіді на ці доводи та навів у своєму рішенні обґрунтовані мотиви і підстави з урахуванням яких дійшов висновку про необхідність залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок без змін.
За клопотанням прокурора апеляційним судом в порядку ч. 3 ст. 404 КПК було повторно досліджено протокол проведення слідчого експерименту від 01 серпня 2018 року, результати якого підтверджують аргументи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_1 умислу на завдання шкоди потерпілому, оскільки під час експерименту було встановлено, що з першої та другої сходинок будинку останній не міг побачити автомобіль потерпілого, який був припаркований. З огляду на це слушним є висновок апеляційного суду в ухвалі про те, що оскільки сторона обвинувачення погодились із тим, що дії обвинуваченого щодо пошкодження автомобіля потерпілого ОСОБА_2 не були умисними, то відсутність у вироку посилання на цей протокол слідчого експерименту не впливає на правильність наведених у ньому висновків і не є підставою для зміни чи скасування вироку, як просив прокурор в апеляційній скарзі.
Зваживши на всі обставини, встановлені під час судового розгляду кримінального провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про правильність висновків суду першої інстанції у вироку щодо відсутності достатніх доказів вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК та його виправдання через відсутність у його діях складу цього злочину.
Що стосується доводів касаційних скарг прокурорів про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону, яке, на їхню думку, полягало в тому, що апеляційний розгляд був проведений без участі потерпілого ОСОБА_2, не повідомленого належним про розгляд справи, то останній з цього приводу касаційну скаргу не подавав і в своїй письмовій заяві до касаційного суду вказав, що ця обставина не вплинула істотно на його законні права та інтереси, а також на законність рішення апеляційного суду з яким він згідний та яке просить залишити без зміни.
З урахуванням такої позиції потерпілого колегія суддів не вбачає підстав давати обґрунтовані відповіді на ці доводи, оскільки вони не зачіпають інтересів сторони обвинувачення.
Викладені в касаційних скаргах прокурорів доводи не спростовують правильність висновків, наведених в ухвалі апеляційного суду, та не ставлять під сумнів законність цього рішення.
Ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованою та вмотивованою і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
Під час перевірки цього рішення судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були підставою для його зміни або скасування, а тому подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд