Постанова
Іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 401/2614/17
провадження № 61-14759св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області в складі судді Макарова Ю. І. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Єгорової С. М., Мурашка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила: визнати за нею, спадкоємцем четвертої черги за законом, право на спадкування майна ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, разом зі спадкоємцем першої черги спадкування за законом ОСОБА_2 ; визнати за нею права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, набуту в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
В обґрунтування позову зазначала, що рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2017 року у справі № 401/1997/17 встановлено факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у період з 2005 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв`язку зі смертю ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно - квартиру АДРЕСА_1 . Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є відповідач ОСОБА_2 - син спадкодавця. Вона належить до четвертої черги спадкоємців, проте існують підстави для зміни черговості одержання права на спадкування, оскільки ОСОБА_3 весь час їх спільного проживання тяжко хворів, а вона займалася його лікуванням, здійснювала догляд, здебільшого власним коштом, забезпечувала їм належні умови проживання.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Світоловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 серпня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довела наявність у сукупності юридичних фактів, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України, які б свідчили про наявність підстав для зміни черговості одержання права на спадкування, зокрема, не надала належні та допустимі докази на підтвердження того, що вона тривалий час матеріально забезпечувала ОСОБА_3 та що останній перебував в безпорадному стані та потребував стороннього догляду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 жовтня 2018 року і постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначала, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 713/1528/16-ц.
Окрім того оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вона у встановленому законом порядку довела, що протягом тривалого часу піклувалася та матеріально забезпечувала її померлого чоловіка, який у період тяжкої хвороби перебував у безпорадному стані і потребував її постійної допомоги. Суди попередніх інстанцій не врахували її доводи, підтверджені належними та допустимими доказами, та помилково відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали зі Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області.
28 січня 2021 року справа № 401/2614/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Світловодську Кіровоградської області помер ОСОБА_3 . Позивачка здійснила поховання померлого.
ОСОБА_3 і ОСОБА_1 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, вели спільний побут, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки.
На день смерті ОСОБА_3 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .
У Світловодській міській нотаріальній конторі зареєстрована спадкова справа № 206-2017 до майна померлого ОСОБА_3 . Заяви про прийняття спадщини подали позивач та ОСОБА_2 (син померлого).
У 2005 році ОСОБА_3 встановлено діагноз "туберкульоз верхньої долі справа" та "виразка шлунку". У зв`язку із виявленими у нього захворюваннями він періодично проходив лікування в умовах стаціонару.
19 травня 2016 року у ОСОБА_3 виявлено онкологічне захворювання.
Згідно з інформацією Світловодського об`єднаного УПФУ Кіровоградської області, ОСОБА_3 з 29 березня 2011 року була призначена пенсія за віком.
Відповідно до інформації КЗ "Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи", ОСОБА_3 медико-соціальними експертними комісіями КЗ не оглядався та інвалідом не визнавався.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що весь час сумісного проживання з нею ОСОБА_3 перебував в тяжкому стані, оскільки переніс два інсульти, туберкулому легень, виразку шлунку, упродовж 2016-2017 року лікувався від онкологічного захворювання. При цьому, відповідач не надавав жодної допомоги, батька не відвідував. Позивач лікувала померлого за свій рахунок, забезпечувала належні умови проживання, доглядала за ним, тому вважає, що має право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_2 з підстав, визначених статтею 1259 ЦК України.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом.
Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п`ятої черги.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02 грудня 2020 року в справі № 592/1045/18- ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року в справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі №200/12980/14 (провадження №61-14159св19), від 25 березня 2021 року в справі №195/707/19-ц (провадження № 61-16935св20), від 22 квітня 2021 року в справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21).
Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами наявність вище перелічених юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у неї могло виникнути право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України, зокрема факт перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані, неможливість останнього здійснювати догляд за собою, а також перебування спадкодавця на її матеріальному забезпеченні, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні її вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_3 разом із спадкоємцем першої черги, та як наслідок обґрунтовано відмовили у задоволенні похідної вимоги про визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири в порядку спадкування за законом.
Вказаний висновок не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 713/1528/16-ц.
Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження, не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.