Постанова
Іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 755/18147/18
провадження № 61-12499св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Київська міська рада, ОСОБА_2,
третя особа - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року в складі судді Марфіної Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Кравець В. А., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_2 та просила встановити факт її проживання із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю без реєстрації шлюбу понад п`ять років (з грудня 2010 року до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_2 ); визнати за нею, спадкоємицею четвертої черги за законом, право на спадкування майна померлого ОСОБА_3 разом із спадкоємцем другої черги за законом ОСОБА_2 ; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на ј частину квартири АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, яка належала йому на підставі договору дарування кімнати від 01 лютого 2010 року. Інша Ѕ частина цієї квартири належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
За життя ОСОБА_3 заповіту не склав.
Зазначала, що з квітня 2010 року вона з ОСОБА_3 почали проживати однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство, мали спільний побут, виконували взаємні права та обов`язки. У результаті спільної праці та за спільні кошти сім`ї вони придбавали меблі, побутову техніку, комп`ютер, зробили ремонт у квартирі, разом сплачували комунальні послуги. Реєструвати шлюб не поспішали, оскільки в цьому не було потреби.
У ОСОБА_3 є рідна сестра ОСОБА_2, яка згідно з законом є спадкоємицею другої черги. Вказувала, що її чоловік страждав на хворобу серця, у 2016 році переніс інфаркт міокарду, після чого майже постійно хворів, перебував на обліку в лікаря кардіолога, дуже рідко виходив з дому, догляд за ним та ведення домашнього господарства здійснювала вона. Його поховання вона здійснила за власні кошти, отримала всі дозволи на кремацію.
Посилаючись на викладене, просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з їх недоведеності, оскільки належних та достатніх доказів, які б свідчили про проживання однієї сім`єю позивача та померлого, ведення ними спільного господарства та наявність у них спільного бюджету, позивач не надала.
Оскільки судом не встановлений факт проживання позивача з померлим однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, позивач, відповідно, не набула права на спадкування майна померлого ОСОБА_3, а тому немає підстав й для задоволення інших її вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року й постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме:
- застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 522/2680/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою та третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що вона надала належні та допустимі докази того, що разом з померлим ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний побут, взаємні права та обов`язки, що в результаті спільної праці та за спільні кошти придбавали майно, побутову техніку, здійснювали ремонті роботи в квартирі, зі спільних коштів сплачували комунальні послуги, проте суди не надали відповідної правової оцінки фактичним обставинам справи, належним чином не дослідили наявні в справі докази, не оцінили достовірність кожного доказу окремо та їх взаємний зв`язок у сукупності, внаслідок чого безпідставно відмовили в задоволенні позову.
Окрім цього зазначає, що апеляційний суд не врахував її заяви про відкладення розгляду справи в зв`язку з хворобою й вирішив справу у її відсутність, чим порушив її право на справедливий судовий розгляд.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва.
20 січня 2021 року справа № 755/18147/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що відповідно до договору дарування кімнати, що складає 50/100 ідеальних часток квартири, від 01 лютого 2010 року, ОСОБА_3 прийняв у власність (в дар) 1 кімнату, загальною площею 21, 60 кв. м, житловою площею 15, 00 кв.м, що складає 50/100 ідеальних часток квартири АДРЕСА_1 .
З 23 лютого 2010 року ОСОБА_3 був зареєстрований в зазначеній квартирі.
Позивач ОСОБА_1 (до зміни прізвища та імені - ОСОБА_1 ) є власницею інших 50/100 частин квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24 вересня 2010 року.
Позивач зареєстрована за вказаною адресою з 21 квітня 2017 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
Згідно з договором-замовленням від 13 січня 2018 року на організацію та проведення поховання ОСОБА_3, укладеним з ОСОБА_1, довідкою про одержання праху ОСОБА_3 № 9.9094ЗК, чеком про оплату послуг у сумі 2 411, 80 грн, накладною № 1 від 13 січня 2018 року на ім`я ОСОБА_1 щодо придбання поховальних приладь на суму 5 450, 00 грн, похованням ОСОБА_3 займалася позивач.
За життя ОСОБА_3 заповіту щодо свого майна не складав.
02 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Десятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, зазначивши, що він є її чоловіком, оскільки вони проживали однією сім`єю з 2010 року, а тому вона є спадкоємицею 4-ї черги.
05 квітня 2018 року із заявою про прийняття спадщини після смерті свого рідного брата ОСОБА_3 звернулась відповідач ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статей 1216 та 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
У той же час кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).
Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
Необхідною умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На підтвердження своїх доводів щодо проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік та жінка, позивач надала суду: договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладений із ОСОБА_3 у 2011 році щодо квартири АДРЕСА_1 ; рахунок-фактуру № 2195 від 05 листопада 2011 року, згідно з яким ОСОБА_3 (за адресою доставки: АДРЕСА_2 ) придбав люстру; договори про виготовлення металопластикових конструкцій від 25 червня 2014 року та від 11 липня 2014 року, укладені з нею за адресою доставки конструкцій: АДРЕСА_2 ; рахунок з оплати по замовленню № 2988 від 10 жовтня 2016 року щодо придбання плитки, у якому покупцем значиться ОСОБА_5 (адреса доставки відсутня); договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій із забезпечення надання послуг у житловому будинку АДРЕСА_3, укладений між нею та КП "Керуюча дирекція з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва" 16 червня 2017 року; договір про користування електричною енергією за цією ж адресою, укладений між нею та ПАТ "Київенерго" 20 червня 2017 року; акт приймання на абонентський облік засобів обліку води за адресою: АДРЕСА_2, від 12 серпня 2017 року, у якому вона зазначена абонентом; договір про користування електричною енергією, укладений з ОСОБА_3 щодо частини спірної квартири; а також фотокартки.
Дослідивши надані позивачем докази, суди дійшли висновку, що такі не підтверджують факт спільного проживання однією сім`єю позивача та померлого як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з грудня 2010 року по час смерті ОСОБА_3,адже свідчать про утримання квартири (придбання товарів для її облаштування, проведення ремонтних робіт, укладення договорів на постачання послуг) позивачем ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_3 як її співвласниками.
Належних та допустимих доказів щодо ведення спільного господарства в зв`язку з наявністю сімейних стосунків, а не в зв`язку зі статусом співвласників квартири, та наявності спільного бюджету позивач не надала.
При цьому наявні в матеріалах справи фотокартки суди вважали неналежним доказом, який би свідчив про проживання однієї сім`єю позивача та померлого, оскільки не доводять будь-яких обставин про сумісне проживання останніх як сім`ї та ведення спільного господарства, а показання свідків не містять інформації, яка б свідчила про усталені сімейні стосунки між позивачем та ОСОБА_3 з грудня 2010 року до дня його смерті.
Таким чином, установивши, що позивач не надала належних та достатніх доказів, які б підтверджували факт її проживання однією сім`ю зі спадкодавцем ОСОБА_3 не менш як п`ять років до дня відкриття спадщини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що відсутні підстави вважати, що вона набула право на спадкування майна після його смерті, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.
Висновки судів не суперечать висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 522/2680/14-ц, а тому доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.
Доводи позивача про порушення її процесуальних прав у зв`язку із розглядом справи апеляційним судом без її участі, незважаючи на подане клопотання про відкладення розгляду справи, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки таке клопотання апеляційним судом розглянуто та в його задоволенні вмотивовано відмовлено, що відображено в оскаржуваній постанові апеляційного суду. До того ж позивач не зазначила, яким чином зазначене вплинуло на правильність висновків судів та законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.