ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 914/2914/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Уркевич В. Ю.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 у справі
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Державного комунального підприємства "Дрогобичтеплоенерго" Дрогобицької міської ради
про стягнення 1 721 119, 24 грн.
У судовому засіданні взяв участь представник позивача - Верхацький І. В. (адвокат).
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У листопаді 2020 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Державного комунального підприємства "Дрогобичтеплоенерго" Дрогобицької міської ради (далі - ДКП "Дрогобичтеплоенерго") про стягнення 1 721 119, 24 грн за прострочення оплати за поставлений природний газ згідно з договором постачання від 09.10.2018 № 6544/18-БО-21 (далі - договір постачання).
1.2. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання умов договору постачання позивач поставив відповідачу упродовж жовтня 2018 року - квітня 2019 року природний газ на загальну суму 15 667 690, 73 грн. Відповідач оплачував газ з порушенням встановлених у договорі постачання строків, неоплаченою залишилася заборгованість у сумі 1 476 543, 31 грн. За прострочення оплати газу позивач також просив стягнути з відповідача 153 062, 47 грн пені на підставі договору постачання та положень статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 3 % річних у сумі 66 776, 60 грн та 24 736, 86 грн інфляційних втрат.
1.3. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, проте просив зменшити заявлену до стягнення суму пені на 50 % у зв`язку із важким матеріальним становищем підприємства.
1.4. АТ "НАК "Нафтогаз України" подало до місцевого господарського суду заперечення на клопотання про зменшення пені, в яких зазначило, що: підписавши договір постачання, відповідач взяв на себе зобов`язання щодо проведення розрахунків за отриманий природний газ до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу; умови договору постачання не містять жодної відкладальної обставини щодо проведення розрахунків, проте оплата здійснювалась несвоєчасно; вважає, що розмір неустойки не є надмірно великим порівняно з невиконаним зобов`язанням; довгострокові зобов`язання АТ "НАК "Нафтогаз України" становить 79 285 млн грн, а короткострокові - 108 721 млн грн; несвоєчасність оплати контрагентами перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу; збитковість підприємства не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки; неналежне планування господарської діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб`єктів, які належним чином виконали свої обов`язки.
26.01.2021 від АТ "НАК "Нафтогаз України" також надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній повідомив, що розрахунки за поставлений природний газ за договором постачання відповідачем здійснювалися власними коштами в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки", що підтверджується призначенням платежів відповідача з погашення заборгованості за поставлений природний газ. Крім того, звернув увагу на правову позицію Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 у справі № 914/2914/20 (суддя Галамай О. З.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 (Плотніцький Б. Д. - головуючий, судді Кордюк Г. Т., Кравчук Н. М.), позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ДКП "Дрогобичтеплоенерго" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 1 476 543, 31 грн основної заборгованості, 91 837, 48 грн пені, 66 776, 60 грн 3 % річних, 24 736, 86 грн інфляційних втрат та 25 816, 79 грн судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
2.2. Судові рішення арґументовано тим, що, ураховуючи відсутність доказів про оплату поставленого природного газу на суму 1 476 543, 31 грн, позивачем правомірно заявлено до стягнення суму основної заборгованості та така підлягає стягненню. Перевіривши розрахунок позивача щодо пені, 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що він є арифметично правильним, нарахування проведені із правильно визначеним початком виникнення прострочення, за кожен місяць окремо, пеня нарахована в межах 6-місячного строку, визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Водночас, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, ураховуючи фінансовий стан обох сторін, причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати та його ступінь вини, заявлення до стягнення, крім пені, також 3 % річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про часткове задоволення заявленого відповідачем клопотання та зменшення розміру пені на 40 %. При цьому твердження позивача, що долучені до клопотання про зменшення неустойки докази є неналежними, оскільки підписані самим відповідачем, були відхилені судом як безпідставні, адже долучені відповідачем довідки мають ознаки офіційних документів та підписані директором ДКП "Дрогобичтеплоенерго" (повноваження підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Жодних доказів, які б підтвердили вчинення посадовою особою відповідача службового злочину, позивачем не надано.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 і постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 у справі № 914/2914/20, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 61 224,99 грн пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 та пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, а саме положення статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.
АТ "НАК "Нафтогаз України" наголошує, що докази надані відповідачем та прийняті судами попередніх інстанцій, а саме довідки ДКП "Дрогобичтеплоенерго", видані самим відповідачем та підписані його керівником, не є належними доказами, оскільки створені самим відповідачем, який є особою, заінтересованою в результаті розгляду справи. Із зазначених довідок не можна встановити обставини, які в цих довідках зазначені. Обставини щодо збитковості та скрутного фінансового становища належними доказами не доведено, судами попередніх інстанцій помилково встановлено такі обставини на підставі недопустимих доказів, що, на думку скаржника, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до положень пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України.
У тексті касаційної скарги скаржник також посилається на правові позиції, викладені Вищим господарським судом України у постанові від 08.04.2015 у справі № 902/1568/14 та Верховним Судом у постановах від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 та від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 09.10.2018 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ДКП "Дрогобичтеплоенерго" (споживач) укладено договір постачання, відповідно до пункту 1.1 якого (у редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (пункт 1.2 договору постачання).
Пунктом 2.1 договору постачання з урахування додаткової угоди від 20.03.2019 № 5 сторони встановили, що постачальник передає споживачу з 01.10.2018 по 30.04.2019 (включно) замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 2 170 тис. куб. метрів. Додатковою угодою від 23.04.2019 № 7 внесено зміни в обсяг природного газу за квітень 2019 року.
Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі (пункт 3.7 договору постачання, у редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4 - пункт 3.8 договору постачання).
Відповідно до пункту 6.1 договору постачання (у редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4 - пункт 5.1 договору постачання) остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За умовами пункту 8.2 договору постачання (у редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4 - пункт 7.2 договору постачання) у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктами 5.1, 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 %, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до пункту 11.1 (у редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу за період із жовтня 2018 року по квітень 2019 року природний газ на загальну суму 15 667 690, 73 грн, що підтверджено актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2018 на суму 651 195, 88 грн; від 30.11.2018 на суму 2 323 740, 12 грн; від 31.12.2018 на суму 3 465 691, 46 грн; від 31.01.2019 на суму 4 092 637, 08 грн; від 28.02.2019 на суму 2 624 264, 27 грн; від 31.03.2019 на суму 2 179 220, 95 грн, від 30.04.2019 на суму 330 940, 97 грн.
Акти підписані представниками обох сторін, їх підписи скріплені печатками юридичних осіб сторін договору.
Як убачається з матеріалів справи, відповідач здійснював розрахунки за отриманий газ з порушенням строків, встановлених договором постачання, а саме: розрахунок за газ, отриманий у жовтні 2018 року на суму 651 195, 88 грн проведено 03.12.2018; розрахунок за газ, отриманий у листопаді 2018 року на суму 2 323 740, 12 грн проведено 27.12.2018; розрахунок за газ, отриманий у грудні 2018 року на суму 3 465 691, 46 грн проведено 13.02.2019; розрахунок за газ, отриманий у січні 2019 року на суму 4 092 637, 08 грн проведено 25.03.2019; розрахунок за газ, отриманий у лютому 2019 року на суму 2 624 264, 27 грн проведено 02.05.2019; розрахунок за газ, отриманий у березні 2019 року на суму 2 179 220, 95 грн проведено частково на суму 1 033 618, 61 грн, тобто неоплаченою залишилась сума в розмірі 1 145 602, 34 грн. При цьому за поставлений у квітні 2019 року газ на суму 330 940, 97 грн відповідач оплати не здійснив. Зазначені обставини не заперечувалися обома сторонами.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що за порушення строків здійснення остаточного розрахунку за газ (до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу) позивачем нараховано та заявлено до стягнення 153 062, 47 грн пені, 3 % річних у сумі 66 776, 60 грн та 24 736, 86 грн інфляційних втрат.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи те, що АТ "НАК "Нафтогаз України" оспорює правомірність висновків судів попередніх інстанцій саме щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення пені у сумі 61 224,99,грн, колегія суддів переглядає оскаржувані судові рішення лише в зазначеній частині та в межах доводів касаційної скарги.
5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 29.09.2020 у справі № 909/1240/19 (909/1076/19).
Оцінюючи доводи скаржника про помилковість зменшення судами попередніх інстанцій розміру пені, колегія суддів Касаційного господарського суду враховує, що суд першої інстанції зменшив розмір пені на 40 % та вказав, що відповідно до умов договору постачання відповідач отримував природний газ від позивача виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами. Причинами виникнення заборгованості відповідача перед позивачем за природний газ стали, зокрема, відсутність своєчасного фінансування в тарифах, несвоєчасне фінансування бюджетних установ, які є споживачами ДКП "Дрогобичтеплоенерго", а також ненадходження оплати від населення. Крім цього, суд зазначив, що з долучених відповідачем до матеріалів справи довідок щодо кредиторської та дебіторської заборгованості станом на 01.01.2021 убачається, що кредиторська заборгованість відповідача за отримані товари складає 49 641, 3 тис грн, з якої заборгованість перед позивачем становить 45 149, 7 тис. грн (у тому числі штрафи, пені, інфляційні втрати). Судом також зазначено, що із долученої відповідачем довідки про стан претензійно-позовної роботи станом на 01.01.2021 убачається, що органом виконання судових рішень відкрито 125 проваджень на суму 2 597, 3 тис. грн про стягнення боргу з фізичних осіб та 6 проваджень на суму 1 043, 7 тис. грн про стягнення боргу з юридичних осіб; у 2020 році на виконання подано 43 судових накази про стягнення боргу за теплопостачання із урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних на суму 995, 4 тис. грн. У довідці про стан дебіторської заборгованості станом на 01.01.2021 відображено, що найбільша дебіторська заборгованість є у населення - 14 588,3 тис. грн, а також державного бюджету - 463,3 тис. грн, місцевого бюджету - 2,3 тис. грн, інших споживачів - 569,2 тис грн, загалом на 15 623, 1 тис грн. Суд також взяв до уваги те, що позивач використав передбачені законодавством і договором засоби компенсації матеріальних втрат та забезпечення виконання зобов`язання боржником, яке відноситься до об`єктів життєзабезпечення та стратегічного призначення та є збитковим підприємством. Беручи до уваги наведене вище, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, ураховуючи фінансовий стан обох сторін, причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати та його ступінь вини, заявлення до стягнення, крім пені, також 3 % річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про часткове задоволення заявленого відповідачем клопотання та зменшив розмір пені на 40 %.
У свою чергу, звертаючись із касаційною скаргою та обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження у цій частині, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
Так, у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 90 %, нарахованої у зв`язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію. При цьому, окрім іншого, суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, зокрема, з критичного фінансово-господарського стану позивача та обставин наявності в останнього заборгованості із заробітної плати, податкового боргу, зменшення прибутку підприємства, відсутності коштів на банківських рахунках, наявності дебіторської заборгованості перед постачальниками товарів та послуг.
Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що висновки судів про часткове задоволення клопотання про зменшення розміру пені у справі, яка розглядається, не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04.06.2018 у справі № 908/1453/14, в якій відмовлено у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені, оскільки право суду зменшити розмір пені було реалізоване ним в обох справах у конкретних випадках за наслідками оцінки обставин кожної справи, наведених учасниками справ обґрунтувань та дослідження доказів.
Отже, наведена у касаційній скарзі постанова Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 хоча і була прийнята за матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у справі № 914/2914/20, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), тобто зазначена справа № 908/1453/14 і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них. За таких обставин касаційний суд відхиляє посилання скаржника в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на постанову Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 і підстав для перегляду судових рішень по суті у цій частині не вбачає.
Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 902/1568/14, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.
Крім того, позивач у тексті касаційної скарги посилається на постанову Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, за змістом якої Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції з тих підстав, що апеляційний суд здійснивши перевірку уточненого позивачем розрахунку заборгованості, дійшов висновку, що станом на 20.07.2015 неврегульована спільними протокольними рішеннями заборгованість покупця становила 41 412 557,03 грн і продавець має право на нарахування пені за період з 20.07.2015 по 02.11.2015, а нарахування позивачем пені за більший період (з 20.01.2015 по 02.11.2015) не відповідає положенням частини 6 статті 232 ГК України в частині 6-місячного строку нарахування пені та умовам договору № 13-229-Н. У справі № 922/1010/16 Верховний Суд також виходив із встановлених судами обставин справи про те, що відповідач не обмежувався при здійсненні розрахунків з позивачем лише застосуванням рахунків із спеціальним режимом використання; відповідач не був обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат. До того ж у зазначеній постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 Верховний Суд не вирішував питання щодо зменшення пені за клопотанням сторони, а акцентував увагу на тому, що споживач за договором постачання природного газу не обмежується при здійсненні розрахунків з постачальником лише застосуванням рахунків зі спеціальним режимом використання та не обмежений у способах виконання своїх зобов`язань за договором, а також погодився з позицією суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право на стягнення пені, нарахованої на заборгованість відповідача, що виникла поза межами спільних протокольних рішень, та в межах 6-місячного строку нарахування пені, передбаченого статтею 232 ГК України.
Посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верхового Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, Судом не беруться до уваги з огляду на те, що правові висновки у цій справі також не доводять наявності неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчать лише про наявність у справі № 903/918/19 та справі № 914/2914/20, яка переглядається, різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.
За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного перегляду справи.
5.4. Верховний Суд відхиляє також недоречні аргументи скаржника щодо недопустимості доказів (довідок відповідача), оскільки, по-перше, вказані заперечення скаржника зводяться, передусім, до переоцінки доказів, тоді як згідно з частиною 2 статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. По-друге, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, долучені відповідачем довідки мають ознаки офіційних документів та підписані директором ДКП "Дрогобичтеплоенерго" (повноваження підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). При цьому жодних доказів, які б підтвердили вчинення посадовою особою відповідача службового злочину, позивачем не надано.