ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18952/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Київської міської ради - Безсмертної С.І.
Державного агентства рибного господарства України - Франків Л.П.
Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Безсмертної С.І.
Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" - Цимбаліста В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного агентства меліорації та рибного господарства України (правонаступника Державного агентства рибного господарства України)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 (у складі колегії суддів: Яковлєв М.Л. (головуючий), Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 (суддя Алєєва І.В.)
у справі № 910/18952/20
за позовом Київської міської ради
до Державного агентства рибного господарства України,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація",
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2020 року Київська міська рада звернулась до господарського суду з позовом до Державного агентства рибного господарства України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення відповідача з безпідставно займаного ним нежитлового будинку №45, літ. А на вул. Січових стрільців загальною площею 1321,10 м2 (далі - спірний будинок), який знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Києва.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач незаконно займає спірний будинок, тому підлягає виселенню з нього.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021, позовні вимоги задоволено.
Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд за встановленою підсудністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2021 відкрито касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.10.2021.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні скарги в повному обсязі, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Позивач вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства, прийняті з повним з`ясуванням усіх обставин справи, правильним дослідженням доказів та правильним застосуванням норм матеріального справа, без порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи суди попередніх інстанцій установили, що спірний будинок - нежилий будинок №45, літ. А по вул. Артема (перейменована на вул. Січових Стрільців) загальною площею 1321,10 м2 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Згідно з пунктом 1 рішення Київської міської ради від 26.01.2012 №31/7368 "Про передачу до сфери управління Державного агентства рибного господарства України житлових будинків комунальної власності територіальної громади міста" передано до сфери управління Державного агентства рибного господарства України нежилий будинок №45, літ. А по вул. Артема загальною площею 1321,10 м2 та нежилий будинок №41, літ. А на вул. Гоголівській загальною площею 362,20 м2.
Відповідно до зазначеного рішення Київської міської ради КП "Київжитлоспецексплуатація" передало нежилі будинки №45 літ. А по вул. Артема та №41 літ. А по вул. Гоголівській за актами приймання-передачі основних засобів від 01.03.2012 Державному агентству рибного господарства України.
Рішенням Київської міської ради від 23.02.2017 №946/1950 "Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій" визнано таким, що втратило чинність з 01.03.2017 рішення від 26.01.2012 №31/7368 "Про передачу до сфери управління Державного агентства рибного господарства України житлових будинків комунальної власності територіальної громади міста".
Згідно з пунктом 2 рішення №946/1950 приміщення, зазначені у додатку 2 до цього рішення, які належать територіальній громаді міста Києва і які були передані до сфери управління державних установ і організацій рішеннями міськради, підлягають передачі в оренду тим державним установам і організаціям, у сфері управління яких вони перебували до 01.03.2017, на підставі заяв, поданих такими установами і організаціями відповідно до встановленого порядку.
У пункті 3 рішення №946/1950 нерухоме майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, зазначене у додатку 2 до цього рішення, закріплено за КП "Київжитлоспецексплуатація" на праві господарського відання.
Відповідно до п. 4.1 рішення №946/1950 КП "Київжитлоспецексплуатація" визначено прийняти за актами приймання-передачі нерухоме майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, зазначене у додатку 2 до цього рішення, в тому числі й нежилий будинок на вул. Артема, №45, літ. А.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 у справі №910/10794/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019, відмовлено у задоволенні позову Державного агентства рибного господарства України до Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та КП "Київжитлоспецексплуатація", про визнання недійсним та скасування рішення №946/1950 від 23.02.2017 "Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2018 у справі №910/2166/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020, позовні вимоги КП "Київжитлоспецексплуатація" до Державного агентства рибного господарства України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Київської міської ради, про зобов`язання вчинити дії задоволені повністю: зобов`язано Державне агентство рибного господарства України передати КП "Київжитлоспецексплуатація" за актом приймання-передачі ОЗ-1 нежитловий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 45, літера А, загальною площею 1321,10 м2.
Вказані судові рішення набрали законної сили.
12 червня 2020 року Державне агентство рибного господарства України за актом приймання- передачі від 12.06.2020 передало нежилий будинок №45, літ. А, по вул. Січових Стрільців загальною площею 1312,10 м2 на баланс КП "Київжитлоспецексплуатація".
Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), який є орендодавцем комунального майна територіальної громади міста Києва, листом від 20.07.2020 № 062/05/19-4619, направив відповідачу для підписання попередній договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.
Згідно з листом Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 11.08.2020 №001-2536 Державному агентству рибного господарства України запропоновано підписати попередній договір оренди та прискорити вирішення питання оформлення основного договору оренди.
Натомість відповідач листом від 29.09.2020 №2-11.1-7/5932-20 відповів, що кошторисом Державного агентства рибного господарства України на 2020 рік не передбачено видатків на оренду приміщення для розміщення центрального апарату Держрибагентства. Для врегулювання зазначеного питання виникла необхідність у внесенні відповідних змін до законодавчих актів, у зв`язку з чим Держрибагентство звернулось до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (головного розпорядника бюджетних коштів) з проханням збільшити видатки Держрибагентству у 2020 році. Після прийнятого рішення Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України, а саме збільшення видатків, Держрибагентство буде вживати заходів щодо укладення договору оренди.
Водночас під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявив про неможливість підписання ним попереднього договору про оренду займаного приміщення.
У зв`язку з наведеними обставинами Київська міська рада звернулась з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення відповідача з безпідставно займаного ним спірного будинку.
Задовольняючи зазначені позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що з 12 червня 2020 року відповідач використовує спірний будинок без укладеного договору оренди, що має наслідком недоотримання коштів до міського бюджету, втрат балансоутримувача, пов`язаних з утриманням будинку. За висновком судів, відповідач своїми діями перешкоджає використанню Київською міською радою всього комплексу правомочностей власника щодо володіння, користування, розпорядження спірним будинком.
При цьому суди послалися, зокрема, на положення статті 391 Цивільного кодексу України щодо права власника вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає користуванню та розпорядженню ним своїм майном, та частини 2 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо заборони передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позику.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Підставами касаційного оскарження судових рішень відповідно до пунктів 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Зокрема, згідно з пунктом 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
А згідно з пунктами 1, 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу (пункт 1); або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3).
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відповідач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах: правомірності прийняття судом рішення про виселення державного органу (центрального органу виконавчої влади) у разі неможливості укладення ним договору оренди займаного цим органом приміщення за недостатності у державного органу фінансування із Державного бюджету України з урахуванням положень пунктів 1, 11 статті 23 Бюджетного кодексу України.
При цьому відповідач посилається на положення статті 4 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" та зазначає, що він вживав передбачені чинним законодавством заходи щодо недопущення виселення його зі спірного будинку, зокрема щодо збільшення видатків, тимчасового установлення орендної плати в розмірі 1 грн на рік, передачі спірного будинку до державної власності, проте позитивно зазначені питання вирішено не було.
Водночас обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відповідач зазначає, що його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства, тому зазначені особи повинні бути залучені до справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Однак ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 у задоволенні відповідного клопотання відповідача безпідставно відмовлено, а клопотання Кабінету Міністрів України про вступ у справу якості третьої особи не розглянуто.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, Суд виходить із такого.
Відповідно до положень статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Положення наведеної норми кореспондують приписам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та статті 321 Цивільного кодексу України.
Зокрема, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ст. 327 Цивільного кодексу України).
Частиною 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до положень частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам тощо.
Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 зазначеного Кодексу, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Верховний Суд неодноразово (зокрема в постановах від 17.04.2018 у справі №924/623/16, від 29.08.2019 у справі №910/551/18) звертав увагу, що звернутися з передбаченим наведеною нормою негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції слушно послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.07.2019 у справі №926/3881/17, згідно з яким умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).
Однак під час вирішення спору у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не встановили обставини щодо наявності усіх перелічених умов для задоволення заявленого Київською міською радою до Державного агентства рибного господарства України негаторного позову з урахуванням того, що відповідно положень до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Так, суди залишили поза увагою, що відповідно до пункту 2 частини 2 і частини 5 статті 1 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місто Київ як столиця України є місцем розташування, зокрема, центральних органів державної влади. Столичний статус міста покладає на органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади додаткові обов`язки та гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав.
Згідно з приписами пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" органи місцевого самоврядування і виконавчої влади у місті Києві забезпечують в межах своїх повноважень, визначених законами України, здійснення містом таких функцій: створення належних умов для діяльності у місті Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів державної влади, офіційних представництв іноземних держав і міжнародних організацій, установ і закладів науки, освіти, охорони здоров`я, культури і спорту, місцем розташування яких відповідно до законодавства визначено місто Київ; вирішення питань щодо розміщення центральних органів, які утворюються Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, а також дипломатичних представництв, консульств іноземних держав та представництв міжнародних організацій в Україні.
Згідно з Положенням про Державне агентство рибного господарства України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 за №895 (у редакції, чинній на момент звернення з позовом у справі), Державне агентство рибного господарства України (Держрибагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства.
У подальшому протягом розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій до зазначеного Положення внесені зміни, згідно з якими слова "Міністр захисту довкілля та природних ресурсів" в усіх відмінках замінено словами "Міністр аграрної політики та продовольства", а слова "Державне агентство рибного господарства України" замінено словами "Державне агентство меліорації та рибного господарства України".
Зважаючи на викладене, наведеними положеннями Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" на Київську міську раду як орган місцевого самоврядування у місті Києві покладений обов`язок з вирішення питань щодо розміщення та створення належних умов для діяльності у місті центральних органів державної влади, у тому числі Державного агентства рибного господарства України (Державного агентства меліорації та рибного господарства України). При цьому наведений обов`язок виникає у позивача безпосередньо з приписів Закону.
Однак суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду позовних вимог Київської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення Державного агентства рибного господарства України зі спірного будинку не надали жодної правової оцінки доводам відповідача щодо розміщення його як центрального органу державної влади в спірному будинку.
Відповідно, суди не дослідили обставини щодо дотримання вимог статті 4 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" щодо здійснення столичних функцій міста Києва в частині створення належних умов для діяльності у місті Державного агентства рибного господарства України як одного з центральних органів державної влади в разі виселення його зі спірного будинку. Зокрема, суди не встановили обставини щодо вчинення Київською міською радою усіх необхідних дій, спрямованих на виконання зазначеного обов`язку, забезпечення відповідача іншими приміщеннями замість спірного будинку тощо.
При цьому Суд приймає до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо звернення Київської міської ради до відповідача з пропозицією укласти договір оренди спірного будинку. Однак зі змісту оскаржуваних судових рішень Суд вбачає, що суди не надали належної правової оцінки доводам відповідача про невідповідність запропонованого позивачем розміру орендної плати технічному стану спірного будинку тощо, а також не з`ясували обставини щодо наявності чи відсутності між зазначеними особами переддоговірного спору щодо оренди спірного будинку.
Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою, не надавши жодної правової оцінки, доводам відповідача про те, що його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства, він не міг підписати проект попереднього договору оренди у запропонованому позивачем варіанті через відсутність у кошторисі на 2020 рік видатків на оренду приміщення для центрального апарату, у зв`язку з чим звернувся до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України як головного розпорядника бюджетних коштів з проханням збільшити відповідні видатки, а Кабінет Міністрів України, зокрема, звернувся до Голови постійної комісії Київської міської ради з питань власності з пропозицією розглянути можливість тимчасового установлення для відповідача орендної плати за спірний будинок у розмірі 1 грн на рік.
Тобто суди не дотримались вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів.
Водночас при вирішенні спору суд першої інстанції не розглянув заявлене Кабінетом Міністрів України клопотання про залучення його до участі у справі, що розглядається, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Зважаючи на те, що суди не навели в судових рішеннях у справі, що розглядається, жодних обґрунтувань для відхилення зазначеного клопотання, а залучення Кабінету Міністрів України є необхідним для встановлення наведених обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, Суд вважає слушними викладені в касаційній скарзі доводи щодо недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального законодавства. Наведене порушення є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції передчасно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, не встановивши усі необхідні обставини, які є підставою для їх правильного застосування, а також припустився порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Тому переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, з урахуванням встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Суд дійшов висновку, що наведені порушення норм процесуального права є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна скарга підлягає задоволенню.
При новому розгляді справи судам першої та апеляційної інстанцій слід врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд