ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/21682/15 (910/16618/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г.
за участі секретаря: Купрейчук С.П.,
за участі: скаржника (представник ФГ "МАКСАГРО") - Сєрова О.О. (свід. КС № 7548/10 від 14.03.2019); боржника (представник ДП "Конярство України") - Стеренчук Р.П. (ордер АА № 1110447); прокурора Офісу Генерального прокурора - Штін О.С. (посв. № 55276 від 07.02.2020); третьої особи (представника Міністерства економіки України) - Гріненко Н.В. (дов. № 243103/255 від 09.06.2021).
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "МАКСАГРО"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021
у справі
за позовом Державного підприємства "Конярство України"
до Фермерського господарства "МАКСАГРО"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство економіки України
про визнання договорів недійсними
в межах справи №910/21682/15
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"
до Державного підприємства "Конярство України"
про банкрутство, -
ВСТАНОВИВ:
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" про банкрутство Державного підприємства "Конярство України".
2. 28.10.2020 Державне підприємство "Конярство України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фермерського господарства "МАКСАГРО" про визнання договорів недійсними та обґрунтувало позовні вимоги таким:
2.1. 05 травня 2020 року між Державним підприємством "Конярство України" в особі філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" Державного підприємства "Конярство України" (продавець, далі позивач) та Фермерським господарством "МАКСАГРО" (покупець, далі відповідач) було укладено договір купівлі-продажу незавершеного виробництва № 21 відповідно до умов якого, в терміни, визначені договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця майбутній врожай сільськогосподарських культур 2020 року (далі Товар), а покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його на умовах даного Договору.
2.2. Згідно п. 2.1. договору купівлі-продажу незавершеного виробництва № 21 від 5 травня 2020 року продавець передає покупцю Товар незавершеного виробництва (посіви) - врожаю товарного соняшника, 2020 року, що будуть повністю вирощені із завершенням технологічного циклу в 2020 році на полях продавця, що знаходяться на території в адміністративних межах Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області. Право постійного користування на землю у продавця не зареєстровано, землі перебувають в користуванні на території Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області загальною площею 3363,3436 га, в тому числі 2924,9358 га ріллі реорганізованого Новоолександрівського кінного заводу № 64 ДП "Конярство України".
2.3. У п. 3.2. договору купівлі-продажу незавершеного виробництва № 21 від 5 травня 2020 року вказано, що ціни товару визначаються сторонами в специфікації до договору № 20 про виконання сільськогосподарських робіт від 5 травня 2020 року та актів виконаних робіт на момент продажу Товару.
2.4. Покупець зобов`язаний оплатити вартість товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Строк розрахунку за цим договором до 31 грудня 2020 року (п 3.3. даного договору).
2.5. Умови передачі Товару та виникнення права власності на Товар визначені п. п. 4.1. - 4.3. договору купівлі-продажу незавершеного виробництва № 21 від 5 травня 2020 року:
- передача Товару за цим договором здійснюється за актом прийому-передачі, який сторони складають та підписують в строк до 15.06.2020;
- завершення технологічного циклу вирощування та збирання врожаю здійснюється за рахунок покупця;
- право власності на товар виникає у покупця з моменту підписання актів приймання передачі або видаткових накладних.
Умови про права та обов`язки сторін регламентовані розділом 5 договору купівлі-продажу незавершеного виробництва № 21 від 5 травня 2020 року:
- покупець має право з моменту підписання акту прийому-передачі вживати будь-які заходи щодо охорони Товару; передавати Товар у заставу; залучати для охорони та збирання врожаю третіх осіб; за власний рахунок з урахуванням природних умов збирати врожай; відчужувати товар на користь третіх осіб (п. 5.1.);
- продавець зобов`язується передати товар за актом прийому-передачі в строки, визначені п. 4.1. цього договору; забезпечити покупцю або третім особам, доступ до полів для збирання врожаю (п. 5.2.).
2.6. Також 05 травня 2020 року між позивачем, як замовником та відповідачем, як виконавцем було укладено договір № 20 про виконання сільськогосподарських робіт, за умовами якого було передбачено, що виконавець зобов`язується на свій ризик та власними силами, засобами та матеріалами надати замовнику визначені в специфікаціях до цього договору послуги з виконання сільськогосподарських механізованих польових робіт у 2020 році на земельних площах замовника, власною сільськогосподарською технікою та реманентом, у суворій відповідності до агротехнічних вимог (надані Послуги), а Замовник зобов`язується прийняти фактично надані послуги та сплатити їх вартість на умовах, визначених даним Договором. Земельні ділянки знаходяться в адміністративних межах Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області.
2.7. Послуги виконавцем надаються з використанням власних працівників та сільськогосподарської техніки, що призначена для надання передбачених Договором послуг. У разі необхідності виконавець має право без письмового погодження з змовником залучати інших осіб та техніку, що перебуває у власності інших фізичних та/або юридичних осіб, для виконання передбачених договором послуг.
2.8. Окрім того, цього ж дня, 5 травня 2020 року, між позивачем, як заставодавцем та відповідачем, як заставодержателем, було укладено договір застави № 22, за яким сторони домовилися про виникнення застави, якою забезпечується вимога заставодержателя, що випливає з будь-яких господарських договорів, укладених протягом 2020 року (про виконання сільськогосподарських робіт), додатків, видаткових накладних, специфікацій до даних Договорів, згідно яких заставодавець у строк до листопада 2020 року зобов`язується сплатити заставодержателю грошову суму за зобов`язаннями, згідно Договорів, зазначених в пункті 1.1. даного Договору.
2.9. Для забезпечення належного виконання зобов`язань за вищевказаними Договорами заставодавець передає заставодержателю в заставу майбутній врожай сільськогосподарських культур (соняшника), що будуть повністю вирощені із завершенням технологічного циклу в 2020 році на земельній ділянці/ділянках, що знаходяться в адміністративних на території в адміністративних межах Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області, цільове призначення земельних ділянок; для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, із періодом збору врожаю до 30 листопада 2020 року (надалі - Предмет застави).
2.10. Пунктами 1.3., 1.4. договору застави було визначено предмет застави: номери полів, площу: 2133 га, назву сільськогосподарської культури: соняшник, вартість за 1 га: 7 922,72 грн., загальну вартість предмета застави: 16 899 161,76 грн.
2.11. Договором застави № 22 від 5 травня 2020 року передбачено, що у випадку виникнення права звернення стягнення на предмет застави заставодержатель має право звернути стягнення на весь предмет застави або на його частину, на власний розсуд, та задовольнити за рахунок предмету застави у повному обсязі усі вимоги, передбачені Договорами поставок.
2.12. Також п. 3.1. договору застави № 22 від 5 травня 2020 року надано право заставодержателю на збирання предмету застави, з залученням третіх осіб для здійснення таких робіт за власний рахунок в разі несвоєчасного грошового зобов`язання за Договорами постачання заставодавцем.
3. Позивач переконує, що зазначені договори купівлі-продажу незавершеного виробництва № 21 від 5 травня 2020 року, про виконання сільськогосподарських робіт № 20 від 5 травня 2020 року, застави № 22 від 5 травня 2020 року, укладені між сторонами, в сукупності мають ознаки прихованих (удаваних) договорів оренди державної землі, яка перебуває в постійному користуванні позивача та яку останній не має права передавати в оренду іншим особам, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом про визнання цих договорів недійсними.
Короткий зміст та мотиви рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/21682/15 (910/16618/20) позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу незавершеного виробництва №21 від 05.05.2020, укладений між Державним підприємством "Конярство України" в особі філії "Новоолександрівський кінний завод №64" та Фермерським господарством "МАКСАГРО".
Визнано недійсним договір про виконання сільськогосподарських робіт №20 від 05.05.2020, укладений між Державним підприємством "Конярство України" в особі філії "Новоолександрівський кінний завод №64" та Фермерським господарством "МАКСАГРО".
Визнано недійсним договір застави №22 від 05.05.2020, укладений між Державним підприємством "Конярство України" в особі філії "Новоолександрівський кінний завод №64" та Фермерським господарством "МАКСАГРО"; розподілено судовий збір.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 змінено рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/21682/15 (910/16618/20) шляхом виключення з його мотивувальної частини абз. 11 (стр.7), абз. 1, 2 (стр.8).
В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі № 910/21682/15 (910/16618/20) залишено без змін.
Розподілено судовий збір.
6. Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди виходили з того, що. фактично, між сторонами згаданих вище договорів купівлі-продажу незавершеного виробництва №21 від 05 травня 2020 року, про виконання сільськогосподарських робіт № 20 від 05 травня 2020 року, застави № 22 від 5 травня 2020 року склалися відносини з оренди землі, адже насправді позивач передав відповідачу на платній основі земельні ділянки, що нібито перебувають у постійному користуванні позивача.
Тому положення оскаржуваних договорів повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.
Судами встановлено, що починаючи з 01.01.2013 року вищезазначені земельні ділянки враховуються в землях запасу державної власності (знаходяться у розпорядженні Головного управління Держгеокадастру у Луганській області) та фактично використовуються ДП "Конярство України" філією "Новоолександрівський кінний завод №64" без правовстановлюючих документів.
При цьому ДП "Конярство України" без реєстрації права постійного користування землею у Державному реєстрі прав, фактично користується землею державної власності.
Суди дійшли до висновків про те, що сторонами оскаржуваних правочинів не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду земельних ділянок, які є об`єктами державної власності та перебувають у фактичному користуванні ДП "Конярство України" без наявності правоустановлюючих документів на це.
Апеляційний господарський суд погодився із висновками місцевого господарського суду про визнання спірних правочинів недійсним, з огляду на відсутність правовстановлюючих документів у ДП "Конярство України", що свідчить про спростування правомірності правочину та неможливість останнього бути підставою для виникнення договірних (орендних) зобов`язань.
Разом з тим, апеляційний господарський суд, пославшись на те, що частина висновків суду першої інстанції у мотивувальній частині рішення від 22.02.2021 зроблена з невірним застосуванням норм матеріального права, змінив останнє, шляхом виключення з мотивувальної частини положень, що орендні правовідносини (зобов`язання) припиняються на майбутнє, а невиконані зобов`язання сторін, які існували до дати прийняття судом рішення про недійсність правочину, повинні бути виконані сторонами (абз.11 стор.7, абз. 1, 2 стор.8 рішення). В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі № 910/21682/15 (910/16618/20) апеляційний господарський суд залишив без змін, оскільки у позивача відсутні правомочності надавати в оренду зазначені вище земельні ділянки і відповідно ці правовідносини не можуть регулюватися нормами Закону України "Про оренду землі".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Відповідач звернувся до касаційного господарського суду зі скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі № 910/21682/15 (910/16618/20), просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. На виконання вимог п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України скаржник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме з приводу того чи має позивач право постійного користування земельними ділянками державної власності з врахуванням наступних обставин: державний акт на право постійного користування було отримано іншим державним підприємством (ДП "Новоолександрівський кінний завод №64"), яке лише в подальшому було реорганізовано в філію позивача; державний акт на право постійного користування було скасовано, а право постійного користування припинено; позивачу акт на право постійного користування не видавався; право постійного користування не зареєстровано; земельні ділянки є наразі землями запасу. Крім того, скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій застосували процесуальні норми без урахування висновку щодо застосування таких норм у подібних правовідносинах (п. 1ч. 2 ст. 287 ГПК України), а саме постанова Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19.
9. Скаржник переконує, що Позивач звернувся за захистом суб`єктивного права (землекористування), якого він не має. Відсутність такого суб`єктивного права зумовлює і неможливість його порушення зі сторони третіх осіб.
Так, у разі встановлення відсутності у ДП "Конярство України" права постійного землекористування, належним позивачем у цій справі міг бути Прокурор в інтересах місцевої державної адміністрації, в розпорядженні якої перебувають відповідні землі, або ж сама місцева державна адміністрація.
За обставин, що склались, оскільки у ДП "Конярство України" відсутнє право користування земельними ділянками, воно не є особою, чиї права порушені, а навпаки, є порушником права відповідних державних органів розпорядження земельними ділянками.
Як зазначає скаржник, відповідно до сталої судової практики Верховного Суду, відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної заяви.
10. Крім того, скаржник вважає, що оскільки землі знаходяться в Луганській області і належать до земель державної власності, то єдиною особою, що має право розпоряджатись спірними земельними ділянками є Луганська обласна державна адміністрація.
Судами попередніх інстанцій не було залучено до розгляду цієї справи ані Луганську обласну державну адміністрацію, ані ГУ Держгеокадастру у Луганській області (при цьому, самим апеляційним судом було встановлено обставину перебування земельних ділянок у розпорядженні ГУ Держгеокадастру).
Отже, як вважає скаржник, судами було зроблено висновки з приводу права користування нерухомим майном без залучення до розгляду справи власника такого майна, що є втручанням у здійснення ним гарантованої законодавством тріади правомочності, тому судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. (п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України )
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
11. Київською міською прокуратурою, подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
12. ДП "Конярство України" також подано відзив, у якому просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "МАКСАГРО" та залишити касаційну скаргу без задоволення
Провадження у Верховному Суді
13. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/21682/15 (910/16618/20) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г. що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 25.08.2021.
14. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/21682/15(910/16618/20) за касаційною скаргою Фермерського господарства "МАКСАГРО" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у даній справі.
Призначено до розгляду касаційну скаргу Фермерського господарства "МАКСАГРО" на 13 жовтня 2021 року о 12:15 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м.Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін, виходячи з такого.
16. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
17. Стосовно доводів касаційної скарги про відсутність у позивача порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, а отже права на подання цього позову, з огляду на те, що останній не наділений суб`єктивним правом землекористувача у цьому спорі, слід зазначити таке.
18. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
19. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до статті 16 ЦК України положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, якими встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
20. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
21. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.08.2018 у справі № 905/1926/16.
22. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи висновок, судам слід виходити зі змісту відповідності суб`єктивного права, за захистом якого звернувся позивач, характеру порушення і чи може обраний спосіб забезпечити поновлення порушеного права. При цьому необхідно мати на увазі, що захист суб`єктивних цивільних прав здійснюється в межах правовідносин, які виникли між сторонами.
23. Як уже зазначалось, встановлено судами під час розгляду справи та не оскаржується відповідачем під час касаційного розгляду цієї справи, фактично, між сторонами згаданих вище договорів купівлі-продажу незавершеного виробництва №21 від 05 травня 2020 року, про виконання сільськогосподарських робіт № 20 від 05 травня 2020 року, застави № 22 від 5 травня 2020 року склалися відносини з оренди землі, адже позивач передав відповідачу на платній основі земельні ділянки, що нібито перебувають у постійному користуванні позивача.
24. Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.
25. У ч.ч. 1, 3, 4, 5 ст. 95 Цивільного кодексу передбачено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
26. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, правом на звернення до господарського суду наділені юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
27. Отже, юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи.
28. Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.
29. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
30. Таким чином, правом оспорювати в суді дійсність правочину наділена сторона договору та інша заінтересована особа, яка звертаючись із позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язана довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договорів недійсними на момент його вчинення.
31. У цьому випадку, філія Новоолександрівський кінний завод № 64" Державного підприємства "Конярство України" не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом ДП "Конярство України", тобто саме останнє наділене правом звертатись із позовом у цій справі, як сторона укладених правочинів, недійсність яких доводить в межах цього спору, тобто є належним позивачем у розумінні цивільного та процесуального законодавства України.
32. Як встановлено судами під час розгляду справи, Державне підприємство "Новоолександрівський кінний завод №64" користувався земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування землею від 14.03.1997 році, серія I-ЛГ №001322. Загальна площа підприємства згідно державного акту у 1997 році складала 11522,9000 га. На підставі рішень Луганської обласної ради №13/13 від 31.08.2000 р. та № 15/34 від 23.01.2001 р. із цих земель у постійне користування Державного лісомисливського господарства було передано відповідно 169,3000 га. та 13,4000 несільськогосподарських земель.
Згідно рішень Біловодської районної ради №11/9 від 30.05.2000 р., №14/8 від 25.10.2000 р. та №20/11 від 21.11.2000 р. земельні ділянки загальною площею 2214,7000 га. передані до земель запасу.
За Наказом Мінагрополітики України №249 від 14.06.2004 р. проведена реорганізація державного підприємства "Новоолександрівський кінний завод №64", на його базі створено два формування: ДП "Новоолександрівський кінний завод №64" та ДП "СП "Олександрівське". Відповідно до "Технічної документації із землеустрою щодо коригування планово-картографічного матеріалу зйомок минулих років", затвердженого Розпорядженням РДА №460 від 07.12.2006 р. та Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ДП "СП "Олександрівське", затвердженої Розпорядженням РДА №310 від 27.08.2008 р. територія ДП "Новоолександріський кінний завод №64" з 2009 р. склала 3495,5400 га., з них: 3479,1028 га земель за межами населених пунктів, 16, 4402 га в межах населених пунктів.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №2305-р від 01.12.2010 р. "Про деякі питання розвитку конярства" та Наказу Міністерства аграрної політики України №33 від 01.02.2011 р. "Про організацію державних підприємств, діяльність яких пов`язана з розвитком конярства" ДП "Новоолександрівський кінний завод №64" реорганізовано шляхом приєднання до ДП "Конярство України" зі створенням на базі ДП "Новоолександрівський кінний завод №64" відокремленого підрозділу (філії) без права юридичної особи.
З метою надання земель в постійне користування ДП "Конярство України", на підставі листа Міністерства аграрної політики та продовольства України №37-27-3-13/15981 від 30.08.2012, право постійного користування земельними ділянками ДП "Новоолександрівський кінний завод №64" було припинено 05 вересня 2012 року розпорядженням Біловодської РДА №365 (ділянки площею 3479,1028 га. за межами населених пунктів) та рішенням Новоолександрівської сільської ради №19/4 від 28.11.2012 року (ділянки площею 16,4402 га. в межах населених пунктів). До цього ДП "Новоолександрівський кінний завод №64" користувався земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування землею від 14.03.1997 році, серія I-ЛГ №001322.
На підставі вищезазначених рішень земельні ділянки площею 3495,5530 га були повернуті до земель запасу.
Отже, починаючи з 01.01.2013 року вищезазначені земельні ділянки враховуються в землях запасу, державної власності (знаходяться у розпорядженні Головного управління Держгеокадастру у Луганській області) та фактично використовуються ДП "Конярство України" філією "Новоолександрівський кінний завод №64" без правовстановлюючих документів.
33. Отже, із встановлених у справі обставин станом на момент укладення оспорюваних правочинів, позивачу не належав титул постійного користувача земельних ділянок, які були предметом орендних відносин спірних правочинів.
34. Верховний Суд звертається до загальновизнаного принципу приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", тобто, "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам". Тому договір оренди земельних ділянок, укладений особою, у якої відсутні у встановленому законом порядку будь які права а відтак і повноваження щодо цих земельних ділянок, не має наслідком виникнення законного права у сторін цих договорів на взаємні зобов`язання за такими угодами, що підтверджує висновки апеляційного господарського суду, який виключив із мотивувальної частини рішення першої інстанції посилання на припинення орендних правовідносин на майбутнє та про обов`язок виконання сторонами зобов`язань сторін, які існували до дати прийняття судом рішення про недійсність правочину.
35. Стосовно доводів касаційної скарги про те, що судами було зроблено висновки з приводу права користування нерухомим майном без залучення до розгляду справи власника такого майна, що є втручанням у здійснення ним гарантованої законодавством тріади правомочності, тому судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. (п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України ), слід зазначити таке.
36. Відповідно до частини 2 статті 50 ГПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
37. Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, обґрунтував свої вимоги тим, що зазначені договори купівлі-продажу незавершеного виробництва № 21 від 5 травня 2020 року, про виконання сільськогосподарських робіт № 20 від 5 травня 2020 року, застави № 22 від 5 травня 2020 року, укладені між позивачем і відповідачем у цьому спорі, в сукупності мають ознаки прихованих (удаваних) договорів оренди державної землі, яка перебуває в постійному користуванні позивача та яку останній не має права передавати в оренду іншим особам.
38. При цьому слід наголосити, що позивач не заявляв вимоги, які стосуються речових прав на земельні ділянки, як то, повернення або усунення перешкод у користуванні, тощо.
39. Отже, у даній справі не вирішувалось питання щодо власності земельних ділянок і прийняті у справі рішення не створюють юридичних наслідків для власника земельних ділянок, які були предметом так званих орендних відносин у правочинах, що визнано недійсними у цій справі.
40. Щодо доводів скаржника стосовно прийняття оскаржуваних судових рішень без урахування правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, колегія суддів зазначає таке.
41. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
42. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
43. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.
44. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
45. Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
46. Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова у цій справі прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених скаржниками постановах Верховного Суду, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
47. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
48. З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини справи та надану їм оцінку, Верховний Суд зауважує, що зазначені у касаційній скарзі доводи не є підставою для скасування ухвалених рішень, доводи, викладені у касаційних скаргах, висновків суду другої інстанції не спростовують. Колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судом апеляційної інстанцій при розгляді цієї справі.