ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/1695/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
розглянув касаційну скаргу Маріупольської міської ради на рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 (суддя Говорун О. В.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 (головуючий - Тарасова І. В., судді Білоусова Я. О., Пуль О. А.) у справі
за позовом фізичної особи-підприємця Склярової Антоніни Сергіївни
до Маріупольської міської ради
про визнання незаконним і скасування рішення Маріупольської міської ради та визнання поновленим на тих самих умовах і на той самий строк договору оренди земельних ділянок.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У вересні 2019 року фізична особа-підприємець Склярова Антоніна Сергіївна (далі - ФОП Склярова А. С., Підприємець, Орендар) звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до Маріупольської міської ради (далі - Маріупольська міськрада, Міськрада, Орендодавець) про: 1) визнання незаконним і скасування рішення Маріупольської міськради від 24.10.2018 № 7/36-3276 "Про відмову у поновленні строку оренди земельних ділянок по просп. Будівельників, 92 в Центральному та по вул. Новоросійській в Приморському районі міста фізичній особі-підприємцю Скляровій А. С." (далі - рішення від 24.10.2018 № 7/36-3276, оспорюване рішення); 2) визнання поновленим на тих самих умовах і на той самий строк договору оренди земельних ділянок від 31.12.2013, укладеного між Маріупольською міськрадою та ФОП Скляровою А. С. (далі - договір оренди від 31.12.2013, з посиланням на положення статей 11, 319, 320, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 4, 116, 124, 152, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частин 1- 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), статті 5 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) оспорюване рішення містить немотивовану відмову Міськради у поновленні договору оренди від 31.12.2013 на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, в той час як Підприємцем виконано всі передбачені частинами 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" вимоги щодо реалізації ним свого переважного права на укладання договору оренди землі на новий строк, оскільки позивач звернулася до відповідача із заявою про продовження строку договору оренди землі не пізніше ніж за 2 місяці до його закінчення, а також наявні обставини, які відповідно до частини 6 зазначеної статті є підставою для поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, а саме Орендар виконує свої договірні обов`язки належним чином, сплачуючи орендну плату, та продовжує користування земельною ділянкою, тоді як протягом місяця після закінчення строку договору від орендодавця не надходив лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди від 31.12.2013; 2) Орендодавець не виконав вимог щодо відповідності нормативно-правовим актам інформації, вміщеної в інформаційній картці, зокрема у ній не зазначено про необхідність подання суб`єктом звернення разом з іншими документами проекту додаткової угоди про продовження договору оренди земельної ділянки, тоді як рішення з розгляду звернення ФОП Склярової А. С. про поновлення строку оренди земельних ділянок прийнято Маріупольською міськрадою з порушенням 30-денного строку надання адміністративної послуги, встановленого Законом України "Про адміністративні послуги", а лист про відсутність наміру продовжувати договір оренди підписано до фактичного проведення сесії Міськради міським головою, що не є уповноваженою особою; 3) рішення Маріупольської міськради від 26.11.2013 № 6/31-3945 "Про поновлення строків оренди земельних ділянок для експлуатації об`єктів побутового обслуговування населення в Жовтневому, Іллічівськом, Приморському районах фізичній особі Скляровій А. С.", яким Підприємцю було надано в оренду спірні земельні ділянки строком на 5 років - до 26.11.2018, як дозвільний документ продовжило свою дію на період проведення антитерористичної операції, яка дотепер триває.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 позов задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано рішення від 24.10.2018 № 7/36-3276 у частині відмови в поновленні строку оренди земельної ділянки площею 0,0008 га, кадастровий номер 1412337200:01:006:0386, розташованої по вул. Новоросійській, 2 у Приморському районі міста Маріуполя. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Рішення місцевого суду аргументовано тим, що: 1) Міськрада не надала документів на підтвердження наявності зауважень Головного управління містобудування та архітектури Маріупольської міськради, зокрема, плану зонування міста Маріуполя, Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Центрального та Приморського районів міста Маріуполя, оскільки ані в рішенні Маріупольської міськради від 26.11.2013 № 6/31-3945 "Про поновлення строків оренди земельних ділянок для експлуатації об`єктів побутового обслуговування населення в Жовтневому, Іллічівськом, Приморському районах фізичній особі Скляровій", ані в листах-повідомленнях Орендодавця про відсутність наміру на поновлення договору оренди землі відповідач не зазначав як про невідповідність розміщення тимчасової споруди плану зонування міста Маріуполя та Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Центрального та Приморського районів міста Маріуполя, так і не довів повідомлення Орендаря упродовж строку дії договору оренди від 31.12.2013 про невідповідність розміщення тимчасової споруди вказаним вимогам; 2) відмова в поновленні строку оренди земельної ділянки по пр. Будівельників, 92, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, обґрунтовується розташуванням на цій земельній ділянці нерухомого майна, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Азовтенгрі" (далі - ТОВ "Азовтенгрі") на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2019, що відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України зумовлює перехід до власника об`єкта нерухомості права користування земельною ділянкою, на якій він розташований та свідчить про відсутність у позивача, станом на час звернення до суду, порушеного права внаслідок прийняття Маріупольською міськрадою рішення про відмову в поновленні договору оренди цієї земельної ділянки; 3) заявляючи позовну вимогу про визнання поновленим на тих самих умовах і на той самий строк договору оренди від 31.12.2013, позивач обрав неналежний і неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки не надав Орендодавцю проекту додаткової угоди про поновлення вказаного договору оренди.
5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 скасовано рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення від 24.10.2018 № 7/36-3276 у частині відмови в поновленні строку оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, розташованої по пр. Будівельників, 92 у Центральному районі міста Маріуполя. Прийнято нове рішення про задоволення позову в цій частині. У решті рішення залишено без змін.
6. Постанова мотивована положеннями статей 15, 16, 21, 377, 792 ЦК України, статей 791, 120 ЗК України, статей 13, 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), статті 16 Закону України "Про державний земельний кадастр", статей 5, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення Міськради в цілому з огляду на те, що: 1) наразі наявні передбачені частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" підстави для поновлення договору оренди від 31.12.2013 на той самий строк та на тих самих умовах, позаяк Орендар, який належно виконував свої обов`язки за цим договором, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору та відсутнє письмове повідомлення Орендодавця про відмову в поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку договору; 2) знаходження об`єкта нерухомого майна за певною адресою, яка є також адресою певної земельної ділянки з присвоєним кадастровим номером, не свідчить про знаходження такого об`єкта саме на цій земельній ділянці, оскільки за однією адресою може бути присвоєно кілька кадастрових номерів різним земельним ділянкам із визначенням їх меж, тобто ідентифікатором земельної ділянки є саме кадастровий номер, а не адреса, натомість матеріали справи не містять як будь-яких договорів про перехід права власності на об`єкти нерухомого майна із зазначенням у якості істотної умови кадастрового номеру спірної земельної ділянки - 1412336300:01:001:0227 як ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям покупцем права власності на об`єкти нерухомості, так і будь-яких доказів знаходження на земельній ділянці, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, об`єктів нерухомого майна, які належать на праві власності певним особам. Відтак суд першої інстанції визнав встановленою недоведену обставину про знаходження на земельній ділянці по пр. Будівельників, 92, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, об`єкта нерухомості, який належить на праві власності ТОВ "Азовтенгрі" на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2019, та про перехід до власника об`єкта нерухомості внаслідок цього прав на зазначену земельну ділянку, у зв`язку з чим дійшов неправильного висновку про відсутність станом на час звернення до суду порушення прав позивача шляхом прийняття Міськрадою рішення про відмову в поновленні договору оренди цієї земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Маріупольська міськрада звернулася з касаційною скаргою, у якій просить рішення і постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України, статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), статті 236 ГПК України, наголошуючи, що: 1) апеляційним судом не враховано висновку щодо застосування норм права, а саме положень статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17 та від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17; 2) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
9. ФОП Склярова А. С. не подала відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.12.2020 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Дроботова Т. Б., Зуєв В. А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Маріупольської міськради на рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 905/1695/19 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 02.02.2021 о 15:30.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2021 розгляд касаційної скарги Маріупольської міськради на рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 905/1695/19 відкладено на 23.02.2021 о 16:00.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2021 зупинено провадження у справі № 905/1695/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 903/1030/19.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2021 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Маріупольської міськради на рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 905/1695/19 та призначено її до розгляду на 12.10.2021 о 12:00.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 11.10.2021 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Дроботової Т. Б. визначено у справі № 905/1695/19 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Зуєв В. А.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
11. 31.12.2013 між Маріупольською міськрадою (Орендодавець) та ФОП Скляровою А. С. (Орендар) укладено договір оренди, за умовами пунктів 1.1, 2.1, 3.1 якого Орендодавець згідно з рішенням Міськради від 26.11.2013 № 6/31-3945 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки, які знаходяться за адресою: ділянка № 1 - м. Маріуполь, пр. Будівельників, 92, у Жовтневому районі м. Маріуполя, (кадастровий номер 1412336300:01:001:0227); ділянка № 2 - м. Маріуполь, вул. Новоросійська, 2 у Приморському районі м. Маріуполя (кадастровий номер 1412337200:01:006:0386). В оренду передаються земельні ділянки площею 0,0008 га та 0,0008 га.
12. Згідно з пунктом 3.2 договору оренди від 31.12.2013 цей договір укладено на 5 (п`ять) років (з 26.11.2013 до 26.11.2018). Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово Орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.
13. Пунктом 5.1 договору оренди від 31.12.2013 передбачено, що земельні ділянки передаються в оренду з метою та за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування населення (функціонування кіоску з ремонту мобільних телефонів без права будівництва капітальних споруд).
14. 07.09.2018 ФОП Склярова А. С. через центр надання адміністративних послуг звернулася до Орендодавця із заявою про продовження терміну оренди земельної ділянки.
15. До зазначеної заяви Орендар не додав проекту додаткової угоди, що ним не заперечується.
16. 18.09.2018 та 01.10.2018 Підприємцю було направлено підписані головою Маріупольської міськради листи № 26.6.5-49003-01 та № 26-51896-01, якими повідомлено Орендаря про відсутність наміру поновлювати дію договору оренди від 31.12.2013, предметом якого є земельні ділянки, кадастрові №№ 1412336300:01:001:0227, 1412337200:01:006:0386.
17. 24.10.2018 Міськрада прийняла рішення №7/36-3276 "Про відмову в поновленні строку оренди земельних ділянок по просп. Будівельників, 92 в Центральному районі міста та по вул. Новоросійській, 2 в Приморському районі міста фізичній особі-підприємцю Скляровій А. С.", яким відмовлено у поновленні строку оренди земельних ділянок площею 0,0008 га (кадастровий номер 1412336300:01:001:0227) по просп. Будівельників, 92 га у Центральному районі міста Маріуполя та площею 0,0008 га (кадастровий номер 1412337200:01:006:0386) по вул. Новоросійській, 2 у Приморському районі міста Маріуполя для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (функціонування кіоску з ремонту мобільних телефонів без права будівництва капітальних споруд) фізичній особі-підприємцю Скляровій А. С.
Оспорюване рішення обґрунтовується наявністю зауважень Головного управління містобудування та архітектури Маріупольської міськради, згідно з якими спірні земельні ділянки відповідно до плану зонування території міста Маріуполя знаходяться у зоні ТР-2. Відповідно до пояснювальної записки плану зонування території міста Маріуполя у зоні ТР-2 дозволяється розміщувати тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності, які не мають фундаменту, зблоковані з зупинкою громадського пасажирського транспорту, загальною площею не більше 4 м2. Комплексною схемою розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Центрального та Приморського районів міста Маріуполя не передбачено розміщення тимчасових споруд за вказаними вище адресами.
Позиція Верховного Суду
18. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
20. Міськрада у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
21. Зокрема, скаржник зазначає про: 1) неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норм права, а саме положень статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17 та від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17.
22. Проте колегія суддів відхиляє зазначене твердження скаржника та вважає за необхідне закрити касаційне провадження у справі у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на таке.
23. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
24. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
25. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
26. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
27. Згідно з частинами 1, 2 статті 120 ЗК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
28. Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
29. Колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норм права, а саме положень статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17 (за позовом про внесення змін до договору оренди землі у частині розміру орендної плати) та від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17 (за позовом про визнання припиненими правовідносин за договором оренди земельної ділянки), оскільки предмет і підстави позовів, установлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання у цій справі (№ 905/1695/19) та справах №№ 922/3655/17, 910/20774/17 є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.
30. Так, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду про задоволення позову та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду про відмову в позові у справі № 922/3655/17, Верховний Суд дійшов такого висновку:
"При виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки. Ураховуючи викладене, відчуження частини об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, не є підставою для внесення змін до договору оренди, зокрема в частині розміру орендної плати, зважаючи на те, що договір у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, зокрема зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, а тому після відчуження частини об`єкта нерухомості та його державної реєстрації за іншими особами ТОВ "Офіс 2000" не повинно сплачувати орендну плату за частину земельної ділянки, користувачем якої не є".
У свою чергу, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові у справі № 910/20774/17, касаційна інстанція дійшла аналогічного висновку з питання застосування положень частини 1 статті 377 ЦК України і частини 1, 2 статті 120 ЗК України, уточнивши при цьому, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, не залежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі. У даній справі суди, обґрунтовано встановивши факт припинення права землекористування позивачів у силу закону, тобто фактичне припинення правовідносин між сторонами за спірним договором оренди, дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог по суті. Заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (припинення правовідносин у силу закону) та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивачів, які вже захищені законом.
31. Натомість, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову у цій справі, місцевий господарський суд, з яким не погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обставин недоведеності порушення прав позивача оспорюваним рішенням Міськради на час звернення з позовом у зв`язку з переходом до ТОВ "Азовтенгрі" права користування земельною ділянкою на просп. Будівельників, 92, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2019, укладеного після закінчення строку дії договору оренди (26.11.2018).
Тобто, на відміну від справ № 922/3655/17 і № 910/20774/17, спір у цій справі виник з правовідносин поновлення договору оренди від 31.12.2013 на новий строк у зв`язку із закінченням строку дії цього договору, які (правовідносини) регулюються положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до 15.07.2020), а не у межах чинного договору оренди землі.
32. Наведене, окрім різних предмета, підстав позову та фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у справі № 905/1695/19 і справах №№ 922/3655/17, 910/20774/17.
У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.
33. Водночас колегія суддів зауважує, що в основу обґрунтування своїх доводів щодо наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається виключно на долучену до касаційної скарги копію договору купівлі-продажу від 19.02.2019, яка є новим доказом, позаяк з матеріалів справи не вбачається та скаржником не доведено як надання цього доказу під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, здійснення огляду його оригіналу безпосередньо в судовому засіданні, так і заявлення учасниками справи клопотань про витребування вказаного доказу.
Наведене власне і слугувало достатньою підставою для висновку про недоведеність переходу до ТОВ "Азовтенгрі" права користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, у зв`язку з набуттям вказаним товариством права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю площею 6 м2 по пр. Будівельників, 92 у м. Маріуполі, що покладено в основу оскаржуваної постанови, якою скасовано рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення від 24.10.2018 № 7/36-3276 у частині відмови у поновленні строку оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, і ухвалено нове рішення про задоволення позову в цій частині.
Проте відповідно до імперативних вимог частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
34. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку чим касаційне провадження за касаційною скаргою Міськради у частині вказаної підстави підлягає закриттю згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.