ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/9030/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н.Г. - головуючий, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
за участю представників:
- ДК "Укроборонпром" - адвокатів Царюка В.В., Шевченка Б.В.,
- Офісу Генерального прокурора - Толсторебрової О.О.,
- ДП "Київський державний завод "Буревісник" - Приходько В.П.,
- виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Гончарова О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного концерну "Укроборонпром" та Заступника Генерального прокурора
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021
у справі № 910/9030/20
за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі: Київської міської державної адміністрації, Державного концерну "Укроборонпром", Державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник"; Державного концерну "Укроборонпром" та Державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник"
до ТОВ "СІФ ІНВЕСТ"
за участю Фонду державного майна України
про визнання договору недійсним
в межах справи №15/175-б
про банкрутство ДП "Київський державний завод "Буревісник", -
ВСТАНОВИВ:
У межах справи № 15/175-б про банкрутство ДП "Київський державний завод "Буревісник", у червні 2020 року ДК "Укроборонпром" і ДП "Київський державний завод "Буревісник" звернулись до Господарського суду м.Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору №40-92 від 29.03.2018 про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві, укладеного між ДП "Київський державний завод "Буревісник" та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", та додаткової угоди до цього договору № 01 від 05.04.2018.
Крім того, у липні 2020 року в межах справи №15/175-б заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі: Київської міської державної адміністрації, ДК "Укроборонпром", ДП "Київський державний завод "Буревісник" також звернувся до Господарського суду м.Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору №40-92 від 29.03.2018 та додаткової угоди до цього договору №01 від 05.04.2018.
Ухвалою господарського суду м.Києва від 09.02.2021 у справі № 910/9030/20 (15/175-б) (суддя Пасько М.В.) позов задоволено повністю. Визнано недійсними договір №40-92 від 29.03.2018 про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м.Києві, укладений між ДП "Київський державний завод "Буревісник" та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", а також додаткову угоду до цього договору № 01 від 05.04.2018.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 (колегія суддів: Пантелієнко В.О. - головуючий, Доманська М.Л., Верховець А.А.) ухвалу Господарського суду м.Києва від 09.02.2021 у справі № 910/9030/20 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних заяв Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі: Київської міської державної адміністрації, ДК "Укроборонпром", ДП "Київський державний завод "Буревісник", а також ДК "Укроборонпром" і ДП "Київський державний завод "Буревісник" до ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", за участю Фонду державного майна України про визнання недійсним договору №40-92 від 29.03.2018 про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській,2 у м.Києві, укладеного між ДП "Київський державний завод "Буревісник" та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", і додаткової угоди до цього договору №01 від 05.04.2018 у межах справи №15/175-б.
ДК "Укроборонпром" та Заступник Генерального прокурора звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами.
ДК "Укроборонпром" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 у справі № 910/9030/20 та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції ДК "Укроборонпром" зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17 щодо застосування положень ст. 73-2 ГК України.
Заявник касаційної скарги вказує, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що ДП "Київський державний завод "Буревісник" укладено Договір № 40-92 від 29.03.2018 та додаткову угоду № 01 від 05.04.2018 до нього (значний правочин) усупереч ст. 73-2 ГК України, тобто без згоди органу, до сфери управління якого належить підприємство - ДК "Укроборонпром".
Крім того, постанова Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 у справі № 910/9030/20 оскаржується ДК "Укроборонпром" також з підстави, визначеної п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Скаржник наголошує, що не надавши оцінки доводам ДК "Укроборонпром", що були підставою його позовних вимог, не з`ясувавши всі обставини справи, не дослідивши пов`язані з ними докази, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме ст. ст. 13, 86, ч. 5 ст. 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин і доказів та ст. ст. 238, 282 ГПК України щодо надання вмотивованої оцінки всім аргументам учасників справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
ДК "Укроборонпром" у касаційній скарзі посилається також на те, що Північний апеляційний господарський суд у постанові від 26.04.2021 не навів жодних обґрунтувань щодо спростування висновків ухвали суду першої інстанції від 09.02.2021 в частині відсутності згоди органу до сфери управління якого належить ДП "Київський державний завод "Буревісник" на укладання значного зобов`язання, так як і не навів мотивів відмови у задоволені позову з підстави, що зазначалось Концерном у позовній заяві.
Разом з цим, заступник Генерального прокурора у своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 у справі № 910/9030/20 та залишити в силі ухвалу Господарського суду м.Києва від 09.02.2021 у справі № 910/9030/20.
Заступник Генерального прокурора підставами касаційного оскарження зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та посилається на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, не погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції про неналежність спірного договору про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській,2 у м. Києві до договорів про спільну діяльність, заступник Генерального прокурора у касаційній скарзі посилається на неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та неврахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.06.2018 у справі № 922/2654/17, від 05.07.2018 у справі № 910/23169/16 та від 11.07.2019 у справі № 910/10673/18.
Посилаючись на норми ЦК України (глави 47 - 53, 77), скаржник наголошує, що спірний договір від 29.03.2018 та укладена до нього додаткова угода від 05.04.2018 мають ознаки договорів про спільну діяльність, оскільки сторони договору діють спільно, без створення юридичної особи, не виступають стосовно один одного як боржники і кредитори.
Крім того, заступник Генерального прокурора у касаційній скарзі не погоджується з покладенням в основу постанови суду апеляційної інстанції науково-правового експертного висновку від 16.11.2017 № 126/437 щодо договору про будівництво житлового комплексу, складеного Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії України, та при цьому зазначає, що апеляційним судом не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 826/6667/16, від 04.02.2021 у справі № 826/14653/17 та від 16.03.2021 у справі № 910/18649/19, відповідно до яких висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Перевірка правильності застосування норм матеріального права здійснюється судом, а не третіми особами, послуги яких з тлумачення нормативних актів використані учасниками справи.
Окрім цього, заявник касаційної скарги посилається на те, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 10.05.2018 у справі № 924/263/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17 щодо відсутності у постійного землекористувача права розпоряджатись земельною ділянкою.
З огляду на зазначене, заступник Генерального прокурора наголосив, що ДП "Київський державний завод "Буревісник", уклавши оспорюваний договір, не маючи при цьому необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження земельною ділянкою державної власності, усупереч вимогам законодавства, фактично розпорядився її частиною, зробивши її внеском у спільну діяльність для будівництва житлового комплексу.
Скаржник також доводить, що відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 908/852/17, відповідно до якого укладення державним підприємством договору про спільну діяльність з метою будівництва (яке не є метою його діяльності) на земельній ділянці державної власності суперечить цільовому призначенню та функціональному використанню земельної ділянки, наданої у постійне користування, чим порушуються права органу, який реалізує права держави на землю. Такий договір суперечить вимогам Земельного кодексу України в частині додержання процедури припинення та надання у користування земельних ділянок державної форми власності, зміни цільового призначення земельної ділянки, а тому підлягає визнанню недійсним згідно зі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
У касаційній скарзі заступник Генерального прокурора також наголошує, що апеляційним судом не взято до уваги, що виконання спірного договору матиме наслідком застосування ст. 42 Земельного кодексу України та передання внаслідок його виконання земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво, у постійне користування підприємствам, установам та організаціям, які здійснюють управління цими будинками, що призведе до вибуття з державної власності земельної ділянки по вул. Здолбунівській, 2, у м. Києві та подальшої зміни її цільового призначення і що внаслідок укладення спірних правочинів земельною ділянкою будуть користуватися як об`єктом комерційної діяльності.
Крім того, заявник касаційної скарги посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, відповідно до якого не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.
Разом з тим, прокурор у касаційній скарзі зазначає, що апеляційним судом залишено поза увагою і висновок Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №922/1362/17, в якому зазначено, що з урахуванням вимог ч.ч. 1, 10 ст.78, ч. 3 ст. 73-2 ГК України, якщо сума переданих зобов`язань, що становить предмет спірних правочинів, перевищує більше 25 відсотків вартості активів, то вчинення таких правочинів потребує отримання рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання від органу, до сфери управління якого належить підприємство. Укладення таких правочинів за відсутні такої згоди є перевищенням повноважень з боку підприємства, що відповідно до положень ч.2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ТОВ "СІФ Інвест" надійшли відзиви на касаційні скарги, у яких відповідач просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 у справі № 910/9030/20 залишити без змін, касаційні скарги ДК "Укроборонпром" та заступника Генерального прокурора - без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційних скарг є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи, з мотивів, викладених у відзивах.
У судовому засіданні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 11.08.2021 оголошувалась перерва до 22.09.2021 до 14 год.15 хв.
У судове засідання суду касаційної інстанції 22.09.2021 з`явились представники Офісу Генерального прокурора, ДК "Укроборонпром", ДП "Київський державний завод "Буревісник", виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Представник ТОВ "СІФ Інвест" у судове засідання не з`явився.
Водночас, від представника ТОВ "СІФ Інвест" - адвоката Проніна Є.І. до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на неможливість взяти участь у судовому засіданні 22.09.2021 у зв`язку з тим, що він контактував із виконавчим директором ТОВ "СІФ Інвест" Поліщуком І.В., який хворий на COVID-19. При цьому адвокат Пронін Є.І. зазначив на необхідність убезпечення населення від поширення захворювання та намір подати до суду письмові пояснення щодо питань, які виникли під час судового розгляду, який відбувся 11.08.2021.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши доводи клопотання про відкладення розгляду справи, заслухавши думку представників учасників справи, які з`явились у судове засідання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання, оскільки останнє не підтверджене жодними доказами, представник ТОВ "СІФ Інвест" був присутнім у судовому засіданні 11.08.2021, надавав пояснення та мав достатньо часу (більше 1 місяця) для подання до суду додаткових письмових пояснень.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників Офісу Генерального прокурора, ДК "Укроборонпром", ДП "Київський державний завод "Буревісник", виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг та доводи відзивів на касаційні скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, 29.03.2018 між ДП "Київський державний завод "Буревісник" (Сторона 1) та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" (Сторона 2) укладено договір № 40-92 про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2 (далі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого сторони зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2.
Судами попередніх інстанцій досліджено та встановлено, що об`єктом будівництва, згідно з п. 1.1.4 Договору, є житловий комплекс з об`єктами інженерно-транспортної інфраструктури, згідно з містобудівними умовами та обмеженнями й іншими вихідними даними, який планується побудувати на частині земельної ділянки в межах будівельного майданчика, а також будь-які інженерно-технічні споруди, безпосередньо з ним пов`язані (далі - об`єкт).
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що ДП "Київський державний завод "Буревісник" передає ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" частину функцій замовника.
У п. 2.4 Договору сторони погодили, що фінансування будівництва здійснюється ТОВ "СІФ ІНВЕСТ".
Об`єктом забудови є земельна ділянка площею 9,5071 га, яка є частиною ділянки загальною площею 15,6 га та належить ДП "Київський державний завод "Буревісник" на праві постійного користування (п. 3.1 Договору).
Оформлення права на частину земельної ділянки з цільовим призначенням, що дозволяє здійснити будівництво, утримання і обслуговування об`єкта, є зобов`язанням ДП "Київський державний завод "Буревісник". Права, обов`язки та відповідальність сторін відповідно до договору виникають з моменту виконання ДП "Київський державний завод "Буревісник" зазначеного зобов`язання. ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" зобов`язана надати організаційне та методологічне сприяння у виконанні зазначеного обов`язку ДП "Київський державний завод "Буревісник" (п. 3.2 Договору).
Водночас, у п. 3.3 Договору сторони передбачили, що право користування частиною земельної ділянки внаслідок виконання Договору не переходить до ТОВ "СІФ ІНВЕСТ". ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у межах цього Договору.
ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" приймає на себе виконання частини функцій Замовника будівництва об`єкта, у тому числі: отримання вихідних даних на проектування, розроблення та погодження проектно-кошторисної документації, забезпечення будівництва проектно-кошторисною документацією, оформлення в установленому порядку дозвільних документів на будівництво об`єкту (п. 4.1.1 Договору).
Відповідно до п. 4.1.5 Договору ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" здійснює будівництво відповідно до рішень і дозволів уповноважених державних органів і органів місцевого самоврядування, з дотриманням законів, будівельних норм і правил, що діють в Україні, у строгій відповідності з вимогами проектної документації та умовами договору.
Згідно з п. 4.2.2 Договору ДП "Київський державний завод "Буревісник" зобов`язане передати ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" будівельний майданчик на період будівництва протягом 3-х робочих днів з дати підписання цього Договору.
Сторони домовились, що за виконання частини функцій замовника ДП "Київський державний завод "Буревісник" отримує у власність частину Об`єкта у вигляді окремих квартир та нежилих приміщень Об`єкта у розмірі 8% від загальної площі квартир Об`єкта та 8% від загальної площі нежилих приміщень Об`єкта. Вартість частини Об`єкта, що отримує ДП "Київський державний завод "Буревісник", буде встановлена Сторонами у додатковій угоді (п. 7.1 Договору).
Як встановлено попередніми судовими інстанціями та підтверджується матеріалами справи, 05.04.2018 ДП "Київський державний завод "Буревісник" та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" було укладено додаткову угоду № 01 до Договору №40-92 від 29.03.2018, якою визначено, що вартість наявного в межах земельної ділянки майна ДП "Київський державний завод "Буревісник" і вартість права користування земельною ділянкою загалом становлять 88 763 800 грн (п. 1 Додаткової угоди). У разі, якщо вартість частки Сторони 1, визначена згідно з п. 7.1 Договору, буде менше ніж 88 763 800 грн., то частку Сторони 1 буде збільшено до цієї суми (п. 3 Додаткової угоди).
ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" у повному обсязі фінансує всі витрати, пов`язані з оформленням та зміною цільового призначення земельної ділянки, а також демонтажем списаних споруд (п. 4 Додаткової угоди).
Ухвалюючи судове рішення про визнання недійсним договору №40-92 від 29.03.2018 та додаткової угоди до нього №01 від 05.04.2018, суд першої інстанції виходив з того, що: 1) в порушення ст. 73-2 ГК України Договір укладено неуповноваженою особою за відсутності рішення про надання органом, до сфери управління якого належить підприємство, згоди на вчинення значного господарського зобов`язання; 2) Договір за своєю правовою природою з огляду на вимоги ст. 1130 ЦК України є договором про спільну діяльність і при його укладенні було порушено вимоги п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", п. 12 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" та Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296; 3) цільове призначення земельної ділянки площею 15,6 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:0003), а надалі земельної ділянки площею 9,5071 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:0050), не дозволяло здійснювати будівництво житлового багатоквартирного будинку, а Київська міська державна адміністрація як власник земельної ділянки площею 15,6 га будь-яких дозволів ДП "Київський державний завод "Буревісник" на її відчуження, здійснення забудови або зміну цільового використання, у тому числі її частиною площею 9,5071 га, на якій розміщуються нерухомі об`єкти ДК "Укроборонпром", не надавала; 4) ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.11.2011 у справі № 15/175-6 про банкрутство ДП "Київський державний завод "Буревісник" заборонено посадовим особам боржника вчиняти дії щодо відчуження майна, реорганізації чи ліквідації юридичної особи, укладання угод про зазначене з іншими суб`єктами підприємницької діяльності, а також заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника.
Крім того, суд першої інстанції, мотивуючи прийняте ним судове рішення, дійшов висновку, що реалізація умов Договору призведе до втрати нерухомості ДК Укроборонпром", розташованого на земельній ділянці площею 9,5071 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:0050) по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві, а також права користування ДП "Київський державний завод "Буревісник" вказаною земельною ділянкою, оскільки відповідно до вимог ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, надаються органами місцевої влади в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У свою чергу, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, за ДП "Київський державний завод "Буревісник" не зареєстровано такий вид господарської діяльності, як обслуговування (управління) житлового фонду.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні вимог позивачів про визнання недійсним договору №40-92 від 29.03.2018 та додаткової угоди до нього № 01 від 05.04.2018, виходив з того, що положеннями Договору та Додаткової угоди до нього не передбачено відчуження та/або передача у право власності нерухомості нежитлових будівель та споруд, яка належить на праві власності ДК Укроборонпром" та закріплене на праві господарського відання за ДП "Київський державний завод "Буревісник"; не передбачено вчинення будь-яких дій щодо майнових активів, які належать ДП "Київський державний завод "Буревісник"; не передбачено припинення права ДП "Київський державний завод "Буревісник" постійного користування земельних ділянок площею 9,5071 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:0050) та площею 6,1260 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:0060); не передбачено право відчуження зазначених земельних ділянок площею 9,5071 та площею 6,1260 га.
За висновком апеляційного суду, позивачами не було доведено, яке саме майно, що закріплене за ДП "Київський державний завод "Буревісник", у момент укладання спірного Договору вибуває з державної власності або змінює правовий режим.
При цьому, не погодившись з висновком суду першої інстанції про укладення сторонами саме договору про спільну діяльність апеляційний суд, беручи до уваги науково-правовий висновок Інституту держави і права ім. В.М. Корецького від 16.11.2017 №126/437 щодо спірного Договору, розцінив його як договір про наміри, а відтак, як такий, що не порушує прав осіб, в інтересах яких звернувся заступник Генерального прокурора з позовом.
Проте, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів, вважає їх передчасними, зробленими без належного з`ясування і оцінки обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Таким вимогам ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду не відповідають.
Частина 1 ст. 202 ЦК України передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч ч.1, 5 ст.203 ЦК України).
Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Предметом позовів у даній справі є вимоги ДК "Укроборонпром" і ДП "Київський державний завод "Буревісник", а також вимоги заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації, ДК "Укроборонпром", ДП "Київський державний завод "Буревісник" про визнання недійсними договору від 29.03.2018 № 40-92 про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві та додаткової угоди до нього № 01 від 05.04.2018.
Позовна заява ДК "Укроборонпром" і ДП "Київський державний завод "Буревісник" обґрунтована тим, що з огляду на вартість предмету Договору, останній є значним господарським зобов`язанням і в порушення ст. 73-2 ГК України був укладений ДП "Київський державний завод "Буревісник" за відсутності згоди органу, до сфери управління якого належить підприємство - ДК "Укроборонпром".
Разом з тим, підставами для визнання недійсними Договору та Додаткової угоди прокурор зазначив, те, що сторонами було порушено порядок укладення договору про спільну діяльність, Договір укладено неуповноваженою особою за відсутності рішення про надання органом, до сфери управління якого належить підприємство, згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, виконання Договору змінить правовий статус нерухомого майна, яке не могло бути відчужене, Договір передбачає використання землі для цілей, які не входять до видів діяльності ДП "Київський державний завод "Буревісник", а також наголосив на наявність заборони на вчинення правочину під час процедури банкрутства.
Так, місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про задоволення обох позовних заяв, не звернув уваги на те, що позов ДК "Укроборонпром" і ДП "Київський державний завод "Буревісник" було підписано лише представником ДК "Укроборонпром", підпис представника боржника у позовній заяві відсутній (т.1, а.с. 9).
Водночас, суд апеляційної інстанції хоч і звернув увагу, що спільний з ДК "Укроборонпром" позов не непідписаний представником ДП "Київський державний завод "Буревісник" та у зв`язку з цим дійшов висновку, що боржник не є позивачем за даним позовом, однак, у резолютивній частині ухваленого судового рішення відмовив у задоволенні спільного позову ДК "Укроборонпром" та ДП "Київський державний завод "Буревісник", в той час, коли відповідно до вимог ГПК України для позовної заяви, яка не підписана, настають інші правові наслідки.
При цьому, суд першої інстанції, погодившись з доводами заступника Генерального прокурора про те, що спірний Договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, а тому мав бути укладений з урахуванням вимог п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", п. 12 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" та Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296, одночасно зазначив, що Договір з урахуванням Додаткової угоди є змішаним договором з окремими елементами, характерними для договору про спільну діяльність.
Разом з цим, місцевий господарський суд не надав жодної оцінки викладеним у відзиві на позовну заяву заступника Генерального прокурора запереченням ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" щодо визначення правової природи Договору, як договору про спільну діяльність.
Так, із матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено зміст укладеного сторонами Договору та доводи ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" про те, що договір №40-92 від 29.03.2018 про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві не може розглядатися як договір про сумісну (спільну) діяльність, оскільки обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених договором, фактично покладено на одну сторону - ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднаної трудової участі.
При цьому, судом не надано також оцінки і аргументам ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" про те, що спірний договір містить елементи зобов`язальних правовідносин у сфері інвестування (інвестиційний договір), підряду (договір підряду) та інших зобов`язальних правовідносин, виникнення та існування яких не суперечить положенням актів цивільного та господарського законодавства та, водночас, не дозволяє зробити висновок про можливість комплексного застосування до окремих частин договору інших положень чинного законодавства, ніж ті, що регламентують порядок здійснення інвестиційної діяльності та особливості виникнення, зміни та припинення правовідносин підряду.
У контексті зазначеного, на думку колегії суддів, без належного з`ясування усіх обставин справи, ґрунтовного дослідження умов спірного Договору та визначення його правової природи, суд першої інстанції був позбавлений можливості правильно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними.
Разом з цим, як вбачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, розглядаючи даний спір, апеляційний суд, не погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання Договору та додаткової угоди до нього недійсними, також належним чином не дослідив усі обставини справи та не надав належної оцінки укладеному між сторонами Договору.
Так, з матеріалів справи вбачається, що без власної правової оцінки, в основу оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції фактично покладено науково-правовий експертний висновок від 16.11.2017 № 126/437, складений Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії України, щодо спірного Договору про будівництво житлового комплексу.
Як встановлено апеляційним судом, із зазначеного висновку вбачається, зокрема, що:
- підписи та печатки обох сторін досліджуваного проекту договору свідчитимуть про погодження предмету такого договору, взаємних обов`язків, порядку розрахунків, відповідальність та термін дії договору, а отже, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, вимогам ГК України та ЦК України;
- досліджуваний проект договору за своєю правовою природою є змішаним, оскільки містить в собі ознаки інших договорів, зокрема, договору будівельного підряду;
- правовідносини, які виникають між сторонами, на підставі досліджуваного проекту договору, не можуть вважатися спільною діяльністю, а сам досліджуваний проект договору не відноситься до категорії договорів про спільну діяльність;
- погодження Фонду державного майна України при укладенні досліджуваного договору не вимагається. Зважаючи на те, що досліджуваний договір не є договором про спільну діяльність, доручення, комісії чи управління майном - такий договір не підпадає під дію Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296;
- здійснення будівництва житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м.Києві, на умовах, визначених у досліджуваному проекті договору, не є формою відчуження такої земельної ділянки;
- здійснення будівництва житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м.Києві, на умовах, визначених у досліджуваному проекті договору, не є формою відчуження такої земельної ділянки. Тому вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803 "Про затвердження порядку відчуження об`єктів державної власності" (зі змінами) не поширюються на правовідносини, які виникають на підставі досліджуваного договору;
- списання, демонтаж чи реконструкція існуючих об`єктів нерухомого майна підприємства не є відчуженням нерухомого майна державного підприємства у розумінні чинного законодавства України;
- керівник ДП "Київський державний завод "Буревісник" уповноважений на укладання досліджуваного договору;
- укладення досліджуваного договору не відноситься до закупівлі товарів, робіт, послуг і не підпадає під дію Закону України "Про публічні закупівлі":
- укладення досліджуваного проекту договору не суперечить п. 8 ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі про банкрутство від 30.11.2011 у справі № 15/175-б, проте, у разі списання, демонтажу чи реконструкції існуючих об`єктів нерухомого майна підприємства, що розташовані на земельній ділянці підприємства, яка планується згідно з проектом досліджуваного договору під будівництво Об`єкту - слід зважати на заборону таких дій, визначених у п. 8 ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі про банкрутство від 30.11.2011 у справі №15/175-б.
Однак, беручи до уваги вищевикладені правові висновки щодо спірного Договору, Північний апеляційний господарський суд в порушення положень ст. ст. 269, 282 ГПК України не надав належної оцінки зазначеному правовому висновку в контексті його окремого процесуально-правового регулювання нормою ст. 109 цього Кодексу, відповідно до імперативних вимог якої висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
Аналогічна правова позиція щодо висновку експерта у галузі права викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 826/6667/16, від 04.02.2021 у справі № 826/14653/17 та від 16.03.2021 у справі № 910/18649/19, яку суд апеляційної інстанції не врахував.
Водночас, суд апеляційної інстанції, беручи до уваги вищевикладені правові висновки Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії України щодо спірного Договору, розцінив останній як договір про наміри та дійшов висновку про те, що він не порушує прав осіб, в інтересах яких звернувся Заступник Генерального прокурора.
Однак, апеляційний суд, роблячи наведений вище висновок щодо правової природи спірного Договору, не мотивував його жодним чином з посиланням на норми закону, а також в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України не навів доводів, за якими не погодився з висновками суду першої інстанції, який визначив спірний Договір як договір про спільну діяльність (змішаний договір).
При цьому, висновок апеляційного суду щодо відсутності порушення прав осіб, в інтересах держави в особі яких заступник Генерального прокурора звернувся до суду з позовом, а саме: Київської міської державної адміністрації, ДК "Укроборонпром", ДП "Київський державний завод "Буревісник", також жодним чином не обґрунтований.
Так, як встановлено судом першої інстанції, станом на час укладання Договору, земельна ділянка по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві загальною площею 15,6331 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:0003) з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості перебувала у постійному користуванні ДП "Київський державний завод "Буревісник". Зазначена земельна ділянка перебувала у власності держави, розпорядження якою належало до повноважень Київської міської державної адміністрації.
Водночас, апеляційним судом не надано оцінки доводам прокурора та Київської міської державної адміністрації щодо порушення прав останньої при укладенні спірного договору, як власника земельної ділянки державної власності, частина якої (9,5071 га) підлягає забудові відповідно до умов спірного Договору, оскільки жодного рішення про зміну цільового використання або передачу третім особам у користування нею станом на дату укладення Договору про будівництво житлового комплексу не приймалось.
З огляду на викладене, передчасними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір не порушує прав осіб, в інтересах яких звернувся заступник Генерального прокурора у цій справі, а також про те, що позивачами не доведено, яке саме майно, що закріплене за ДП "Київський державний завод "Буревісник", при укладенні спірного Договору вибуває з державної власності або змінює правовий режим.
Згідно з підпунктом "в" п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Так, як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" в апеляційній скарзі доводило, що спірним Договором не встановлюється, не припиняється, не змінюється, не порушується право власності ДП "Київський державний завод "Буревісник" та/або ДК "Укроборонпром" та/або Київської міської державної адміністрації на земельну ділянку та/або нерухоме майно.
При цьому, в обґрунтування своєї позиції відповідач зазначав, що положеннями Договору та додаткової угоди до нього не передбачено відчуження та/або передача у власність спірних нежитлових будівель та споруд - нерухомості, яка належить на праві власності ДК Укроборонпром" та закріплена на праві господарського відання за ДП "Київський державний завод "Буревісник"; не передбачено вчинення будь-яких дій щодо майнових активів, які належать ДП "Київський державний завод "Буревісник"; не передбачено припинення права ДП "Київський державний завод "Буревісник" постійного користування земельних ділянок площею 9,5071 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:0050) та площею 6,1260 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:0060); не передбачено право відчуження зазначених земельних ділянок площею 9,5071 та площею 6,1260 га.
Мотивуючи прийняте судове рішення, суд апеляційної інстанції повністю виклав вказану позицію ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", проте, в порушення підпункту "в" п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України, не зазначив мотиви прийняття наведених відповідачем в апеляційній скарзі аргументів.
Разом з цим, за змістом наведеної вище норми ГПК України, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
У порушення наведених норм процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції, не надав належної оцінки наданим доказам та викладеним у відзиві на апеляційну скаргу доводам ДК "Укроборонпром", зокрема, щодо відсутності в порушення ст.73-2 ГК України згоди ДК "Укроборонпром" - органу, до сфери управління якого належить ДП "Київський державний завод "Буревісник", на укладання значного зобов`язання, як підстави для визнання Договору недійсним.
При цьому, ухвалюючи рішення про відмову у визнанні недійсними Договору та додаткової угоди до нього, апеляційний господарський суд не дослідив усі доводи позивачів, які були підставою позовних вимог у даній справі, та не навів мотивів відмови у задоволені позовних вимог, заявлених, зокрема, з підстав невідповідності Договору та додаткової угоди до нього вимогам ст.73-2 ГК України, укладення Договору підчас дії мораторію, введеного ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.11.2011 у справі № 15/175-б про банкрутство ДП "Київський державний завод "Буревісник", відповідно до якої було заборонено посадовим особам боржника вчиняти дії щодо відчуження майна, реорганізації чи ліквідації юридичної особи, укладання угод про зазначене з іншими суб`єктами підприємницької діяльності, а також заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника.
У зв`язку з викладеним, ухвалені у справі судові рішення свідчать про те, що розглядаючи спір у даній справі, суди як першої, так і апеляційної інстанцій, в порушення ст. ст. 236, 237 ГПК України не дотрималися вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не надали належної оцінки доводам і запереченням сторін, не встановили всіх обставин, що входять до предмету доказування у спірних правовідносинах.
Крім того, колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення.
У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.
У зазначеному аспекті доцільно також послатись і на висновок Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії" та "Месроп Мовсесян проти Вірменії"), згідно з яким право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною права на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Разом з тим, вимога статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності у ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Аналогічно, у справі, що розглядається, допущені місцевим та апеляційним судами процесуальні порушення на предмет повноти дослідження всіх обставин справи, колегія суддів вважає такою процесуальною помилкою, яка порушила принцип пропорційності господарського судочинства та баланс інтересів сторін у справі, та, як наслідок, не забезпечила справедливого розгляду справи.
З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися такими, що відповідають критеріям справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Відтак, за висновком колегії суддів, недоліки у вирішенні спору, яких припустилися суди попередніх інстанцій, свідчать про передчасність здійснених висновків у даній справі щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору №40-92 від 29.03.2018 про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві та додаткової угоди до нього № 01 від 05.04.2018.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України).
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (ч. 3 ст. 310 ГПК України).
Встановивши зазначені вище порушення, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не вдаючись до вирішення питання про достовірність наявних у матеріалах справи доказів, про перевагу одних доказів над іншими, а також їх додаткової перевірки, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 та ухвала Господарського суду м. Києва від 09.02.2021 у справі № 910/9030/20 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до Господарського суду міста Києва.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати вище викладене, взяти до уваги, що спірний договір укладений у процедурі банкрутства державного підприємства на стадії розпорядження майном, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, встановити правову природу оскаржуваного договору та спірних правовідносин, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що судові рішення у справі № 910/9030/20 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат, відповідно до ст.129 ГПК України судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-