ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 580/4201/20
провадження № К/9901/30640/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Єресько Л. О., Шевцової Н. В.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лучинович Інни Віталіївни на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Лічевецького І. О., суддів: Мельничука В. П., Оксененка О. М.
І. Суть спору
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (далі - ТУ ДСА України у Черкаській області), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області (далі - ГУ ДКС України у Черкаській області), в якому просив:
1.1. визнати протиправними дії ТУ ДСА України у Черкаській області щодо нарахування та виплати судді Придніпровського районного суду міста Черкаси ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 20 травня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
1.2. зобов`язати ТУ ДСА України у Черкаській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Придніпровського районного суду міста Черкаси ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 20 травня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), з урахуванням виплачених сум.
2. Позов обґрунтований тим, що відповідач усупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII при обчисленні виплаченої суддівської винагороди за спірний період застосував обмеження, встановлене статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", внаслідок чого виплатив позивачу, належну йому суддівську винагороду у меншому розмірі, аніж це визначено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Позивач вказує, що 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІX (далі - Закон № 553-ІX), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, згідно з якою встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. На підставі зазначеного за спірний період позивач отримував суддівську винагороду з врахуванням вказаних змін.
Вважаючи зазначені дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду в установленому Законом розмірі.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 479-VIII ОСОБА_1 призначено на посаду судді Придніпровського районного суду міста Черкаси безстроково.
4. Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 травня 2020 року № 1400/о/15-20 звільнено позивача з посади судді Придніпровського районного суду міста Черкаси на підставі його заяви про відставку, у зв`язку з чим наказом Придніпровського районного суду міста Черкаси від 20 травня 2020 року № 2-о відраховано позивача зі штату суду.
5. Відповідно до розрахункових листів за квітень - травень 2020 рік щодо нарахованої та виплаченої суддівської винагороди позивача:
у квітні 2020 року ОСОБА_1 нараховано суддівську винагороду у розмірі згідно з положеннями статті 135 Закону № 1402-VIII та обмежено виплату до 10 розмірів мінімальної заробітної плати. Таким чином обмеження склало - 21645,33 грн.;
у травні 2020 року суддівську винагороду позивача нараховано у розмірі відповідно до положень статті 135 Закону № 1402-VIII та обмежено виплату до 10 розмірів мінімальної заробітної плати. Таким чином обмеження склало - 34060,28 гривень.
6. Наведене також кореспондується з листом ТУ ДСА у Черкаській області від 02 жовтня 2020 року № 01-156620, відповідно до якого різниця у розмірі нарахованої суддівської винагороди згідно зі статтею 135 Закону № 1402-VIII та розміру фактично виплаченого відповідно до положень Закону № 553-ІХ за період з 18 квітня 2020 року по 20 травня 2020 року склала: у квітні 2020 року - 21645,33 грн., у травні 2020 року - 34060,28 грн.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ТУ ДСА у Черкаській області на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 20 травня 2020 року, у розмірі 55705,61 грн. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.
В решті позову - відмовлено.
8. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з норм статей 8, 126, 130 Основного Закону України у поєднанні з правовими висновками Конституційного Суду України, висловленими у Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) зі змінами. У цьому зв`язку суд першої інстанції додав, що положення статті 29 Закону № 294-IX суперечать статті 130 Конституції України, тож до спірних правовідносин потрібно застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.
Суд першої інстанції наголосив, що розмір суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, інші закони України до цих правовідносин не застосовуються. Проте, за спірний період суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону № 294-ІХ у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
З огляду на наведені мотиви суд першої інстанції констатував, що порушене право має бути відновлено шляхом стягнення з відповідача суму нарахованої, але невиплаченої суддівської винагороди в сумі 55705,61 грн. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.
9. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 липня 2021 року скасував рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року та ухвалив нове, яким позовні вимоги задовольнив частково.
Визнав протиправними дії ТУ ДСА України у Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 20 травня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону № 294-IX.
В решті позову - відмовив.
10. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача, адже, нарахувавши та виплативши позивачу суддівську винагороду в обмеженому розмірі, суб`єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII. Водночас, апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції, констатував, що вирішення питання стосовно виплати суддівської винагороди судді є обов`язком держави і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
IV. Касаційне оскарження
11. Представник позивача, вважаючи оскаржуване судове рішення ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення свого рішення не врахував висновків щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у взаємозв`язку зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", викладених у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20.
12. Верховний Суд ухвалою від 06 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
13. Представник відповідача подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
17. У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
18. За приписами частини першої - другої статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
19. Положеннями частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
20. Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
21. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
22. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
VI. Позиція Верховного Суду
23. Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності дій відповідача, які полягають у виплаті суддівської винагороди із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону № 294-IX.
24. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
25. З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII).
26. Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
27. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у системному зв`язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
28. Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).
29. Слід зазначити, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.
30. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
31. Свою чергою, Закон № 294-ІХ у редакції Закону № 553-ІХ має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
32. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
33. Слід зазначити, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553-IX.
34. За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
35. Зважаючи на вказане, Верховний Суд констатує, що у ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям Закону № 553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом спірного періоду, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Тому правильним є висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість доводів позивача в цій частині.
36. Водночас, визнаючи протиправними дії ТУ ДСА України у Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 20 травня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону № 294-IX, суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо обрання способу відновлення порушеного права.
37. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
38. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
39. Відтак, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
40. Тобто, визнання дій неправомірними без зобов`язання відповідача вчинити певні дії, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача та не відповідає завданням адміністративного судочинства.
41. Наведене свідчить про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні решти позовних вимог.
42. Своєю чергою, суд першої інстанції, обравши ефективний спосіб відновлення порушеного права позивача у виді стягнення суми нарахованої, але невиплаченої суддівської винагороди, не звернув увагу на таке.
43. За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
44. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
45. Отже, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА України у Черкаській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
46. Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА України у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом спірного періоду.
47. Зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Придніпровського районного суду міста Черкаси) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби.
48. Наведене свідчить, що саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
49. Крім того, слід зазначити, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей.
50. Приписами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, обумовлено, що наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - ДСА України).
51. У розрізі обставин цієї справи Верховний Суд не намагається заперечити, що ТУ ДСА у Черкаській області є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Придніпровського районного суду міста Черкаси. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання, що, насамперед, суд апеляційної інстанції, і зробив.
52. Водночас, за такого правового врегулювання, правильне вирішення справи та застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
53. Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС України) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, у такій площині суди першої та апеляційної інстанцій спірних правовідносин не розглядав.
54. З огляду на приписи статті 242 КАС України обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
55. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
56. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
57. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.
58. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
59. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.