У Х В А Л А
28 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 2-1069/11
Провадження № 14-147цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача -Штелик С. П.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи:Публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк", ОСОБА_2, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Солонько Микола Миколайович, про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 15 лютого 2021 року у складі судді Переясловської Ю. А. та постанову Донецького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Зайцевої С. А., Ткаченко Т. Б.,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні.
Заява обґрунтована тим, що заочним рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28 квітня 2011 року у справі № 2-1069/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19 жовтня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (далі - ПАТ "ПУМБ") заборгованість за кредитним договором № 6671560 від 01 серпня 2008 року у розмірі 403 181,20 доларів США, еквівалент 12 063,68 доларів США, що підлягає сплаті в гривні по курсу Національного банку України на день платежу, та 400 000 грн; за додатковою угодою № 7710910 від 01 вересня 2009 року до кредитного договору № 6671560 від 01 серпня 2008 року у розмірі 1 027 203,71 грн, судовий збір у розмірі 1 700 грн, витрати, пов`язані з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи у суді, у розмірі 120 грн, а всього стягнуто 403 181,20 доларів США, що підлягає сплаті в гривні по курсу Національного банку України на день платежу, та 1 429 023,71 грн.
12 березня 2012 року на виконання рішення суду Ворошиловським районним судом м. Донецька було видано виконавчий лист № 2-1069/11. Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солоньком М. М. на виконання виконавчого листа № 2-1069/11 від 12 березня 2012 року, виданого Ворошиловським районним судом м. Донецька, відкрито виконавче провадження № 58502142.
Вказував, що між ПАТ "ПУМБ" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Алькор Інвест" (далі - ТОВ "ФК "Алькор Інвест") 04 листопада 2019 року було укладено договір про відступлення права вимоги № 6671560/2019. Цього ж дня між ним та ТОВ "ФК "Алькор Інвест" було укладено договір відступлення права вимоги, на підставі якого право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 6671560 від 01 серпня 2008 року перейшло від ТОВ "ФК "Алькор Інвест" до нього. Набуте ним право вимоги оплачено, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 04 листопада 2019 року та квитанцією № TR.387486638/68607.17860 від 04 листопада 2019 року.
Враховуючи наведене просив суд замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа № 2-1069/11, виданого Ворошиловським районним судом м. Донецька 12 березня 2012 року по справі № 2-1069/11.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 15 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ, а тому відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.
У травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 15 лютого 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його заяву.
Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статей 204, 215 ЦК України, щодо правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та порушення норм процесуального права, оскільки всупереч положенням статті 442 ЦПК України суди безпідставно відмовили у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні.
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року зазначену справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 5023/5604/11.
У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 5023/5604/11 викладено правові висновки щодо можливості заміни стягувача у виконавчому провадженні на фізичну особу або юридичну особу, які не є спеціальними суб`єктами, що наділені правом надавати фінансові послуги.
Такі правові висновки господарський суд мотивував тим, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Передача кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договором цесії) є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження. Відповідно до приписів статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.
Встановивши, що договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором не оспорюється та не визнаний недійсним у судовому порядку,господарський суд, враховуючи презумпцію правомірності правочину,дійшов висновку про заміну стягувача у виконавчому провадженні його правонаступником, який не є фінансовою установою.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Касаційного господарського суду щодо можливості заміни стягувача у виконавчому провадженні на фізичну особу (юридичну особу), яка не є спеціальним суб`єктом, що наділена правом надавати фінансові послуги, з огляду на таке.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
Вказаний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), який надалі Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
В подальшому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 конкретизувала висновок, сформульований у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), вказавши, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Таким чином, враховуючи те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа, тому відсутні підстави вважати, що фізична особа може замінити стягувача (банк або інша фінансова установа) у виконавчому провадженні у зв`язку із укладенням договору відступлення права вимоги та набуттям права вимоги за кредитним договором до боржника.
З урахуванням викладеного колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо можливості заміни сторони (стягувача) у виконавчому провадженні на фізичну або юридичну особу, яка не є спеціальним суб`єктом, що наділена правом надавати фінансові послуги, у зв`язку із укладенням договору відступлення права вимоги та набуттям права вимоги за кредитним договором до боржника, оскільки у зв`язку із специфічним суб`єктним складом такого правочину така заміна неможлива на суб`єкта, який згідно Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" не може надавати фінансові послуги, на стадії виконання судового рішення.
Крім того, у зв`язку із відсутністю прямої вказівки у ЦК України або іншому законі на нікчемність правочину про відступлення права вимоги фізичній або юридичній особі, яка не є спеціальним суб`єктом, що наділена правом надавати фінансові послуги, за кредитним договором, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду поставила питання щодо визнання таких правочинів у зв`язку із порушенням суб`єктного складу, який суперечить статтям 512 та 1054 ЦК України, недійсними як нікчемними й, відповідно, можливості врахування під час вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні обставин неможливості, за загальним правилом, набуття заявником права вимоги.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду, з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.
Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Вмотивованість переданих на розгляд Великої Палати питань покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 5023/5604/11 не містять висновків про правомірність чи неправомірність правочину щодо відступлення права вимоги з кредитного договору на користь фізичної особи або юридичної особи, яка не є фінансовою установою. Натомість зазначені постанови мотивовані тим, що, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому законом порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину.
Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що правочин щодо відступлення права вимоги з кредитного договору не користь фізичної особи або юридичної особи, яка не є фінансовою установою, не є нікчемним.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується з таким висновком і вважає за необхідне поставити питання щодо визнання таких правочинів у зв`язку із порушенням суб`єктного складу, який суперечить статтям 512 та 1054 ЦК України, недійсними як нікчемними й, відповідно, під час вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні враховувати обставини неможливості, за загальним правилом, набуття заявником права вимоги. Водночас жодного обґрунтування такого підходу колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не наводить.
Отже, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не навела обґрунтованих мотивів відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 5023/5604/11.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для розгляду питання про відступ від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 5023/5604/11.
Згідно з частиною шостою статті 404 ЦПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду повертає справу на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Керуючись статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду