Постанова
Іменем України
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 175/195/17
провадження № 51-1579 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
захисників Логойди Т.В. ( в режимі відеоконференції),
Мисечко К.О. ( в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, захисника Логойди Т.В. в інтересах останнього, а також захисника Мисечко К.О. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016040440002799, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого: 25 червня 2004 року Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області за ч.3 ст.185, ч.4 ст.296, ч.1 ст.70, ч.3 ст.104 КК України до 4 років позбавлення волі, з іспитовим строком тривалістю 3 роки; 16 січня 2009 року Індустріальним районним судом за ч.2 ст.263 КК України, кримінальне провадження закрито на підставі п. "в" ст.1 ЗУ "Про амністію у 2018 році"; 19 червня 2009 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за ч.1 ст.309, ч.2 ст.307, ч.2 ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком тривалістю 3 роки;14 березня 2016 року Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська за ч.1 ст.186 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі, з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців; 24 квітня 2019 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України;
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), раніше неодноразово судимого: 31 січня 1994 року Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська за ч.3 ст.142 КК України до 4 років позбавлення волі із конфіскацією майна; 04 липня 2006 року за ч.2, ч.3 ст.142, ч.1 ст.263, ч.2 ст.185, ч.3 ст.181, ч.4 ст.187, ч.3 ст.357, ст.70 КК України до 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 18 лютого 2015 року Самарським районним судом міста Дніпропетровська за ч.3 ст.186, ч.3 чт.185, ч.1 ст.70 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, покарання відбув;
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст.187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за ч.3 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання, у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі, призначеного 24 квітня 2019 року вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська за ч.3 ст.185 КК України, більш суворим покаранням, за даним вироком, ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання, тобто з 23 листопада 2016 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано у строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 23 листопада 2016 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку день за два.
ОСОБА_1 засуджено за:
- ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- ч.3 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання, тобто з 23 листопада 2016 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано у строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 23 листопада 2016 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку день за два.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_1, в кінці жовтня 2016 року, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, діючи умисно, повторно, таємно, шляхом проникнення, із будинку АДРЕСА_3, який належить ОСОБА_3, викрав мобільний телефон "DONOD D801", спричинивши потерпілому майнову шкоду на суму 443,33 грн.
Крім того, ОСОБА_1, діючи умисно, за попередньою змовою із ОСОБА_2, 17 листопада 2016 року приблизно о 18:00 год., з метою здійснення розбійного нападу, спочатку проникли до гаража, що належить ОСОБА_3, де за допомогою підручних засобів, зі светра, виготовили маски з прорізами для очей. Потім, ОСОБА_2 проник до будинку та з середини відчинив вхідні двері ОСОБА_1 . Продовжуючи свої злочинні дії, вони пройшли до кімнати, у якій на ліжку відпочивав ОСОБА_3, де ОСОБА_4 наніс потерпілому удар дерев`яною палицею в область голови, від чого останній впав на підлогу. Після цього обвинувачені, не припиняючи свої дії, почали наносити потерпілому удари в різні частини тіла, вимагаючи грошові кошти. Потім, ОСОБА_1 зв`язав ОСОБА_3 мотузками, які знайшов в будинку, а ОСОБА_2 предметом, схожим на ніж, продовжив застосовувати до потерпілого насильство, небезпечне для життя та здоров`я останнього, спричинивши різані рани нижніх кінцівок. В результаті розбійного нападу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заволоділи грошовими коштами потерпілого в сумі 3000 грн., а також мобільним телефоном вартістю 449,82 грн. та двома іконами, вартістю 120 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Логойда Т.В. порушує питання про скасування судових рішень та просить закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, так як не встановлені достатні докази для доведення його винуватості і в суді вичерпані можливості їх отримання.
В обгрунтування своєї позиції зазначає, що ОСОБА_1 не набув статусу підозрювного за ч.3 ст.187 КК так як повідомлення про підозру погоджено неповноважним прокурором, а також вручено поза межами строку, що визначений у ст.278 КПК України.
Вказує на недопустимість як доказів протоколів огляду місця події від 17.11.2016 та 18.11.2016, внаслідок проведення слідчих дій в житлі без ухвали слідчого судді та добровільної згоди потерпілого. Крім того, 17.11.2016 під час огляду понятою була дочка потерпілого, а слідча дія 18.11.2016 не могла бути проведена за участю потерпілого, оскільки він, в той час, перебував у лікарні.
В свою чергу, апеляційний суд наведені порушення залишив поза увагою. Крім того, під час останнього слова, відмовив у дослідженні ухвали слідчого судді про скасування постанови про закриття кримінального провадження, на підставі заяви засудженого ОСОБА_2 щодо тиску працівників поліції за ст.365 КК України.
Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення. Вважає, що його вина в інкримінованих злочинах не доведена. Зазначає, що суди належно не перевірили заяву ОСОБА_2 про тиск на нього під час слідства.
Захисник Мисечко К.О. у касаційній скарзі поданій в інтересах засудженого ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Рішення судів вважає незаконними і необґрунтованими, оскільки вина ОСОБА_2 не доведена. Висновки суду ґрунтуються на недопустимих доказах, зокрема протоколі слідчого експерименту від 16 грудня 2016 року за участю обвинуваченого тому, що до нього застосовувались недозволені методи слідства. Також вважає, що було проведено не слідчий експеримент, а фактично допит. Суд відмовив у клопотанні захисту про проведення додаткового слідчого експерименту, проігнорував факт скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження щодо правоохоронців, не дослідив речові докази, в судовому засіданні оголосив та послався у вироку на протокол одночасного допиту обвинуваченого ОСОБА_2 та потерпілого ОСОБА_3, допустив порушення таємниці нарадчої кімнати під час продовження запобіжного заходу.
Суд апеляційної інстанції ці порушення проігнорував.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисники та засуджений в суді касаційної інстанції вимоги касаційних скарг підтримали та просили задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів, викладених у касаційних скаргах, заперечив проти їх задоволення.
Мотиви Суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною 1 ст. 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу. Тобто апеляційному суду слід проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь.
Суд апеляційної інстанції наведених вимог закону не дотримався, залишаючи апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, належним чином не перевірив усіх доводів, відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилалися апелянти, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст.419 КПК України.
Так, захисники, а також засуджений ОСОБА_1 в своїх апеляційних скаргах стверджували про неналежну перевірку заяви обвинуваченого ОСОБА_2 щодо застосування до нього недозволених методів слідства, які полягали у психологічному та фізичному тиску з боку правоохоронних органів, у зв`язку з чим він на слідчому експерименті надав показання про вчинення за попередньою змовою із ОСОБА_1 розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_3 .
Втім, апеляційний суд поверхнево перевірив такі твердження захисту, формально зазначив у своєму рішенні, що не приймає їх до уваги, оскільки постановою слідчого від 24 травня 2019 року кримінальне провадження на підставі заяви засудженого ОСОБА_2 щодо працівників поліції за ст.365 КК було повторно закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, це процесуальне рішення не скасоване та є чинним. Водночас, під час апеляційної процедури, захист звертав увагу суду на наявність ухвали слідчого судді від 20 січня 2021 року, якою вищевказану постанову про закриття кримінального провадження скасовано, проте суд апеляційної інстанції усунувся від перевірки цих доводів та не дав їм жодної оцінки.
Виходячи зі змісту статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення.
Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим, що не було повною мірою дотримано судом апеляційної інстанції.
Перевірка доводів щодо незаконних методів ведення слідства має суттєве значення і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим.
Також, без уваги та реагування суду апеляційної інстанції залишилися доводи захисту про порушення принципу безпосередності та приписів ст.95 КПК України через те, що місцевий суд в судовому засіданні оголосив та послався у вироку на протокол одночасного допиту обвинуваченого ОСОБА_2 та потерпілого ОСОБА_3 .
Частиною 4 статті 95 КПКУкраїни передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або на отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ст.23 КПК України).
Суд наголошує, що недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження, тобто вона виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ст. 23 та ст. 86 КПК України, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК України.
Що стосується касаційних доводів захисника Логойди Т.В. про те, що ОСОБА_1 не набув статусу підозрювного за ч.3 ст.187 КК України так як повідомлення про підозру погоджено неповноважним прокурором, а також вручено поза межами строку, що визначений у ст.278 КПК України, то колегія суддів звертає увагу на таке .
Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається слідчим або прокурором не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання (ст.278 КПК України).
Прокурор, який здійснюватиме повноваження у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування ( ст. 37 КПК України).
За змістом статей 36, 37, 110 КПК України рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, обов`язково повинно прийматися у формі постанови, яка має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у тому числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.
Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.
Питання пред`явлення підозри ОСОБА_1 неповноважним прокурором, а також поза межами строків, визначених КПК України, не ставилось стороною захисту ні перед судом першої, ні апеляційної інстанцій. Про таке порушення, яке на думку адвоката мало місце, захист вперше зазначає у касаційній скарзі.
Однак суд касаційної інстанції не має повноважень на перевірку обставин, на які вказує захисник, виходячи з приписів ст.433 КПК України, Суд не має права встановлювати обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні.
Водночас, вони відносяться до предмету перевірки суду апеляційної інстанції, а тому підлягають з`ясуванню апеляційним судом під час нового розгляду.
Твердження захисника Логойди Т.В. про недопустимість як доказів протоколів огляду місця події від 17.11.2016 та 18.11.2016, внаслідок проведення слідчих дій в житлі без ухвали слідчого судді та добровільної згоди потерпілого, перевірялися нижчими судами та обґрунтовано визнані безпідставними.
Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів.
Разом із цим, частиною 1 статті 233 КПК України регламентовано, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Закон не визначає спеціальних засобів доказування добровільності згоди на проникнення до житла або іншого володіння особи. Для з`ясування допустимості доказів, отриманих під час огляду в житлі чи іншому володінні особи, якщо наявність згоди володільця ставиться стороною під сумнів, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію, враховуючи, але не обмежуючись, наявністю письмового підтвердження такої згоди.
Підставою для проведення оглядів місця події будинку АДРЕСА_3, стала заява потерпілого ОСОБА_3 про здійснення на нього розбійного нападу невідомими особами. З метою перевірки вказаної інформації та з`ясування події, що відбулася, було здійснено огляди будинку, належного потерпілому, в ході якого виявлено сліди вчинення злочину. Отже, вказані слідчі дії були невідкладними, здійснювалися з метою перевірки отриманої інформації та не потребували попереднього дозволу суду. Крім того, 18.11.2016 огляд місця події відбувався за участю власника домогосподарства - потерпілого ОСОБА_3 .
Спростовуються матеріалами кримінального провадження і доводи захисника Мисечко К.О. про необґрунтованість відмови суду першої інстанції у проведенні додаткового слідчого експерименту. Суд належним чином відреагував на таке клопотання захисту та через необґрунтованість правомірно відмовив у його задоволенні, навівши мотиви, якими керувався при прийнятті свого рішення.
Є неприйнятними посилання захисника на не дослідження речових доказів.
Статтею 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
В свою чергу, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень кримінальним процесуальним кодексом (ч. 3 ст. 26 КПК України).
Стаття 357 КПК України передбачає, що речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов`язані з річчю та її оглядом.
Стороною захисту не було заявлено клопотань про дослідження речових доказів. Водночас, судове засідання відбувалося відповідно до вимог ст.22 КПК України на засадах змагальності, жодна із сторін не була позбавлена права заявляти відповідні клопотання та ставити перед судом питання дослідження тих чи інших доказів.
Крім того, у касаційній скарзі відсутнє обґрунтування того, як міг вплинути на кінцевий висновок у цій справі факт огляду речових доказів (телефону, рамок та ікон) безпосередньо судом чи стороною захисту.
Доводи адвоката Мисечко К.О. про порушення таємниці нарадчої кімнати під час продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не заслуговують на увагу.
За результатами судового розгляду в нарадчій кімнаті суд відповідно до вимог статей 284, 369, 371-374 КПК ухвалює вирок або постановляє ухвалу, якими кримінальне провадження закінчується.
Відповідно до висновку ОП ККС (провадження № 51-7241 кмо 18 ) порушенням таємниці наради суддів, яке на підставі ч. 1 ст. 412 КПК України може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, визнається лише у разі коли воно за своїм характером та з огляду на обставини конкретної справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто в тих випадках, коли вказане порушення обґрунтовано ставить під сумнів незалежність і неупередженість суддів (судді) при обговоренні та ухваленні відповідного судового рішення.
У даній справі сторона захисту стверджує про порушення нарадчої кімнати при ухвалені рішення щодо запобіжного заходу, однак це рішення жодним чином не може поставити під сумнів незалежність і неупередженість суддів при обговоренні та ухваленні вироку у справі.
У КПК України чітко визначені підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції (ст.415), таких підстав у касаційних скаргах не наведено і касаційним судом не встановлено, натомість, ті порушення, які допустив суд апеляційної інстанції є істотними, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Захисник Логойда Т.В. у касаційній скарзі просить закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 з підстав невстановлення достатніх доказів для доведення його винуватості. Тобто, адвокат просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж дали суди першої та апеляційної інстанцій, що з огляду на положення ст.433 КПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції. Тому касаційні скарги захисників та засудженого підлягають до часткового задоволення, а ухвала апеляційного суду - скасуванню.
Вирішуючи питання, щодо тримання засуджених під вартою, Суд виходить із наступного.
Касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних особливостей ( стаття 434 КПК України). В свою чергу, ст. 418 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу, який зобов`язує суд, серед іншого, вирішити питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили, але не більше, ніж на 60 діб.
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК України).
Тому, з метою забезпечення апеляційного перегляду справи, як складової кримінального провадження, з урахуванням ризику переховування від суду, під тиском тягаря можливого відбування покарання, призначеного за скоєння особливо тяжкого злочину, засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до статті 5 Конвенції нікого не може бути позбавлено свободи, окрім законного ув`язнення особи після засудження її компетентним судом. У справі "Руслан Яковенко проти України" Суд зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою "після засудження компетентним судом" у розумінні підпункту "а" пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити.
Після скасування ухвали апеляційного суду, продовжує існувати вирок суду першої інстанції, яким встановлена вина засуджених та призначено покарання, хоча вирок і не набрав законної сили. Тому подальше тримання засуджених під вартою, з урахуванням наведених вище ризиків, Суд вважає обґрунтованим.
Виходячи із конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості обвинувачення та даних про осіб засуджених, Суд вважає за необхідне обрати відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком не більше, ніж на 60 діб.